Міріам Драгіна — одна з тих, хто намагається продиратися крізь зашкарублість української журналістики й популяризувати науку. Скажімо відверто, справа це вкрай невдячна. Кілька років тому, коли її більше знали як поетесу, Драгіна почала вести програму «Індекс Хірша» на радіо «Аристократи». І хоча робила це на волонтерських засадах, здобула цінний досвід і зрозуміла, що в журналістиці її цікавить саме наука. Як каже вона тепер, це тема, де немає стелі й можна рости без кінця. Нині радіоведуча продовжує нести просвіту в маси на «Громадському радіо», де разом із Оленою Скиртою веде наукове-популярне радіошоу про всесвіт «Цією людиною був Альберт Ейнштейн».

Журналістки є також засновницями першої в Україні науково-популярної конференції Brain&Ukraine, яка має відбутися вже цієї суботи (2 вересня). MediaSapiens відволік від організації заходу Міріам та поговорив про те, наскільки живою є наукова журналістика в Україні та як переконати редакторів, що ця тема є не менш важливою за політику.

«У нас не існує індустрії наукової журналістики»

— Міріам, нещодавно ми святкували День Незалежності. Науковці не приховують свого невдоволення тим, що в незалежній Україні наука не надто у пріоритеті. Чому так сталося, на вашу думку?

— Тому що країна ще молода і ми ще не встигли зрости до тих цінностей. У нас є цінність незалежність, і це те, чим ми пишаємося. Інших цінностей ми ще не сформували, але їх потрібно формувати. Сказати, що науки в Україні немає, не можна. Вона є, і всі про це знають. Частина її — це справді велика данина Радянському Союзу, наприклад, те, що ми будуємо ракети і в нас повний комплекс ракетобудування… Це було створено під час холодної війни й технічних перегонів. Але в нас є також розробки, які не стосуються минулого. Наприклад, генетичні дослідження. Це означає, що в нас є рівень і готовність у цьому конкурувати з усім світом. І наші вчені співпрацюють з ученими різних країн світу і входять у групи нобелівських лауреатів, беруть участь в експериментах типу CERN (тобто в дослідженнях щодо великого адронного колайдера, найбільшого у світі прискорювача елементарних частинок, створеного у Європейському центрі ядерних досліджень (CERN), поблизу Женеви. — MS).

— Але чи це не є радше всупереч, аніж завдяки?

— Це просто природно. Тому що коли є талант і прагнення, ти не можеш себе зупинити. Ти не борешся, це просто твій шлях. Шкода лише, що країна, беручи участь у цих експериментах, не сплачує достатньо, щоб наші вчені могли підписатися своєю країною. Тобто науковці зазвичай пишуть своє прізвище, але під ним ставлять Німеччину чи Швейцарію, тому що за їхню присутність і роботу там сплачує ця країна. Так само і з розробками: ми продаємо патенти різним країнам, а тут, може, ніхто цим і не зацікавитися. В Україні мало що втілюють із наших розробок.

— Щодо наукової журналістки, як гадаєте, вона більше жива чи більше мертва?

— У нас немає наукової журналістики. У нас є науковці, які намагаються трохи популяризувати науку, і є окремі наукові журналісти, хоча вони не лише наукою займаються... Але індустрії наукової журналістики не існує. Вона лише починається. У Росії був фонд «Династія» (заснував фонд Дмитро Зімін, учений-радіотехнік та меценат. Фонд 15 років підтримував і популяризував науку та освіту в Росії. — MS), який централізовано підтримав саме наукових журналістів, а не вчених. Він давав їм освіту, можливість друкувати книжки, читати лекції тощо. В Україні немає такої централізованої точки, яка би могла підтримати. Наприклад, я не вважаю себе науковим журналістом...

— Так, ви часто про це кажете, чому?

— Тому що в мене немає достатньої освіти для цього, я філолог та журналіст. І я не вважаю, що можу конкурувати зі справжніми науковим журналістами, я лише медіатор, який усіх із усіма знайомить, намагається продемонструвати, що в нас є. Але я вважаю себе частиною широкого загалу, й це відповідає моєму рівню. Тому що коли ти не знаєшся глибоко на фізиці чи математиці, ти не зрозумієш, якщо про це говоритимуть надто складно. Тобто це не наукова журналістика, а науково-популярна.

— Пропоную з цим розібратися. Якщо я правильно розумію, в науковій журналістиці є два крила: науково-популярна й наукова. Наукова більше орієнтована на науковців і людей, що оперують глибокими знаннями. Науково-популярна намагається перекласти складні наукові досягнення й дослідження зрозумілою для загалу мовою. Тобто в такому трактуванні ви є науково-популярним журналістом.

— Швидше за все, так, бо це вже ближче до правди. Принаймні я вчуся бути науково-популярним журналістом.

«Я впевнена, що наука стане мейнстримом»

— Як ви взагалі наважилися цим займатися? Індустрії, як ви самі кажете, немає, редактори від наукових тем зазвичай не в захваті.

— Так, мені доводилося працювати в українських медіа, і редактори зазвичай ріжуть це, тому що рейтинги збирає політика й шоу-бізнес. Ці теми розкручено: коли щось упізнаване, люди цікавляться цим системно, а в науково-популярну журналістику поки не вкладено достатньо. Люди не впізнають, а щось чуже й незрозуміле вони бояться сприймати. Ми не готові сприймати будь-яку інформацію, ми потребуємо зрозумілого й безпечного існування. Але мені пощастило, я працювала на радіо «Аристократи».

— Як ви змогли зацікавити редакторів цією темою там?

— Спочатку програма була інакша: я говорила з видатними українцями й відчула, що мені завжди були цікавішими саме вчені. Вони надавали в інтерв’ю конкретні відповіді і ставили перед собою надзавдання. Вони прагнули врятувати людство від раку чи довести теорему, яка допоможе далі знаходити інші світи, і таке інше. І я відчула, що тут немає стелі, можна рости без кінця. А це захоплює, адже ми всі розчаровуємось і шукаємо сенс: нащо ми взагалі тут працюємо, нащо ми робимо те чи інше. Тож  звузила цю програму на радіо й запропонувала продюсеру Ярославу Ладигіну, що буду говорити саме з ученими. Він підтвердив, бо це незалежне сміливе радіо, яке дозволяє експериментувати. Я не отримувала гонорару, але отримувала інше — можливості. А вони, у свою чергу, — контент.

— Але як переконати редакторів інших медіа, що такі теми теж важливі?

— Переконати майже неможливо, якщо немає зайвого ефірного часу чи розділів. Але, наприклад, зараз є Bit.ua — це лайфстайл-медіа і в них є розділ «Наука». До речі, і в мене там буде наукова програма. Також я говорила з Майклом Щуром, який тепер працює на «UA: Першому» (Суспільне), і в них є плани щодо науки, тому що відчувають свою відповідальність. Про науку говорить «Новое время», «Дзеркало тижня». Але ж це не мейнстрим. Це такі спеціальні, розумні розділи.

— Гадаєте, наукова тема може стати мейнстримом?

— Звісно! Знаєте, хто такий Ніл Деграс Тайсон (Neil deGrasse Tyson)? Це такий афроамериканець із вусами, який розповідає про всесвіт на американському телебаченні, пише книжки. І його рейтинги дуже високі! Ці програми цікавіші й популярніші, ніж про той же секс чи рок-н-рол.

— Проте чи можемо ми досвід американського медіаринку перекласти на наш?

— Можемо. Але нам треба трохи більше просвіти.

— Американський науковий журналіст Деніел Чарльз розповідав про американське видання Scientific American та журнал New Scientists в Англії, у яких тираж близько 100 тисяч. Тобто там люди хочуть це читати й готові за це платити.

— А тут просто ніхто не запропонував. У нас же хто платить, той і замовляє музику. А тут пропонували що? Політику, тому що там є гроші. І хто пропонував? Політики. І майже всі медіа досі є олігархічними: традиційні телеканали від «Інтера» до «України». Відрізняється від них лише «Суспільне» і «Громадське». Щодо шоу-бізнесу, то тут теж були великі продюсери чи чиїсь батьки, яким хотілося, щоб їхня донька виступала. А за наукою не стояв ніхто. Мали би стояти великі фонди, держава. Якби в держави були на це статті витрат. Але ми знаємо, як завжди розподілялися кошти з бюджету України... Можливо, тепер це зміниться.

— Тобто тепер ви хочете бути паротягом, який буде це рухати?

— Я впевнена, що наука стане мейнстримом, бо в науці є гроші, є таланти і є надзвичайно цікаві речі, які захоплюють навіть не дуже підготовлену людину. Якщо ми поступово будемо готувати людей і пояснимо не лише загальновідомий факт, що Земля кругла, а й коли Земля з'явилася, що вона є частиною великого всесвіту, де також є екзопланети, на яких може бути життя… Можемо дійти до гравітаційних хвиль, але поступово — бо одразу не треба багато інформації. Люди почнуть почуватися безпечно в таких темах і будуть цікавитися більше, вони стежитимуть за супутниками й кометами так само, як за політиками.

«Армія — це аналог того, що сталося з наукою»

— Свого часу я був на обговоренні наукової журналістки в Україні, де умовно було два табори. Перші казали, що це журналісти погані, бо не хочуть цим займатися, у нас немає школи наукової журналістики тощо. Другі казали про те, що аудиторія в нас не дотягує, бо не читає, не знає, не платить...

— Так, але в популяризацію будь-чого необхідно вкладати. У нас те ж саме з мистецтвом — я маю на увазі справжнє мистецтво... Та з будь-чим, приміром, з армією — це прекрасний аналог того, що сталося з наукою. Ми не вкладали в армію зовсім, на нас напав ворог — і ми опинилися в ситуації, коли в нас розвалена армія й ми не можемо себе захистити. Знання — це така сама зброя, й ми так само не вкладаємо нині у знання й уже опинилися на сходинці, коли не можемо себе захистити: ми не можемо конкурувати в деяких речах, в освіті, наприклад. Ми не конкуруємо зі світом узагалі, й тому ми втрачаємо наші таланти, вони їдуть із країни.

— Людям зазвичай цікаві історії. Де і як шукати такі історії для розповіді журналістам, які вирішили писати про науку?

— Я свого часу почала з розмов із ученими й людьми, які популяризують науку, щоб вони хоч трохи пояснили, хто і з яких галузей вартий уваги. Бо в науці є багато функціонерів, а є цікаві люди. В Академії наук є прес-центр, де можна запитати про останні дослідження. Ця інформація, звісно, дуже суха. Потім із нею можна підійти до колег, які на цьому знаються, приміром, до Антона Сененка чи Олексія Болдирєва, й запитати, чи варті ті чи інші науковці уваги. Не обов'язково брати на віру все, що вони кажуть, але можна зрозуміти, яке ставлення до обраних вами людей. І так копати далі, спілкуватися. Я так розбиралася. Лише спілкування й комунікація може допомогти в цьому.

— Щодо вашого шляху: ви вели на радіо «Аристократи» програму «Індекс Хірша», тепер ведете на «Громадському радіо» передачу «Цією людиною був Альберт Ейнштейн». Чому перейшли?

— На «Аристократах» це був неоплачуваний досвід. Певний час після цього я була продюсером іншого маленького онлайн-радіо, теж там була ведучою. Потім я поспілкувалася з «Громадським», тому що в них ширша аудиторія, а мені цікаво популяризувати науку серед широкої аудиторії. І Кирило Лукеренко, головний редактор «Громадського радіо», пішов мені назустріч і підтвердив цю програму. Вона буде виходити далі восени. У серпні я взяла перерву, бо в нас активна підготовка до великої науково-популярної конференції Brain&Ukraine.

«Мені б хотілося, щоб конференція була першим кроком у великому діалозі»

— Ця конференція має відбутися вже 2 вересня. На який ефект ви очікуєте, адже місія поставлена глобально: бути комунікаційною платформою, що об’єднує світ науки із широкою аудиторією. Як ви це збираєтеся зробити?

— Ми вже це робимо, весь час усіх зв'язуємо. На конференції ми зберемо творчу аудиторію, медіа, бізнес, представників держави. Вони матимуть змогу обмінятися візитівками й поспілкуватися. Ми надамо можливість аудиторії побачити вчених з інших країн, що відбувається з наукою. Тому що в Україні досі відбувалися тільки наукові події, науково-популярних не було жодної. На яких би спікери могли поговорити про інтелектуальне право, наприклад: що робити, щоб його дотримувалися, щоб ученим було спокійно і їм хотілося займатися розробками. Мені би хотілося, щоб ця конференція була першим кроком у великому діалозі, тому ми збираємо науково-популярні ініціативи разом: «Дні науки», «Наукові пікніки», журнал «Куншт», ресурс «Цікава наука». Тому що їх багато, але вони існують окремо одна від одної. І навіть якщо вони спілкуються, то в медіапросторі це не відчувається.

— Як ви працюватимете з медіа, щоб до них усе ж достукатися?

— Запрошуємо, розсилаємо релізи. У нас є виступи вчених, які ми транслюватимемо. Думаю, що медіа це має бути цікаво — вони побачать, що спікери харизматичні, з ними є про що говорити. А ми готуємо спікерів. Ми робимо експозицію винаходів та експозицію науково-популярних ініціатив. У медіа буде можливість подивитися на ці винаходи й дізнатися, що в нас створюють, дізнатися історію цього. Ми робимо експозицію у вигляді виставки сучасного мистецтва. Буде інтерактивно й естетично гармонійно, не нудно. І для медіа це хороша нагода дізнатися про всі науково-популярні ініціативи. Журналістам не доведеться шукати у Google «хто займається наукою в Україні», а просто в одному місці зібрати контакти й надалі підтримувати зв'язок.

— Наостанок. Що треба такого зробити, щоб наукова журналістика в Україна «вистрілила»?

— Великим поштовхом стане, якщо загально, об'єднання й робота в цьому напрямку. Якщо люди довіряться нам і почнуть цікавитися більше, почнуть давати такі запити: «ми хочемо послухати про вчених», почнуть обирати ці програми частіше в медіа... Якщо бізнес почне вишукувати, як це роблять, наприклад, у Китаї, де ходять по лабораторіях і шукають розробки, скуповують патенти в українців... Якщо держава зробить великий аудит усього, що є в Національної академії наук України, і почне вкладати раціонально ці кошти... А якщо конкретно, то дуже корисним буде створення великого фонду. Приміром, якби якийсь бізнесмен зробив фонд підтримки, це було б надзвичайно дієво. Це було би набагато швидше, ніж усі інші окремі кроки, які ми робимо тепер.