Явище «невидимості» жінки в матеріалах ЗМІ лишається актуальним для українських медіа. Голос жінки представлений рідше, ніж чоловіка — й це попри те, що половина аудиторії медіа саме жінки. Крім того, жінки традиційно коментують побутові теми, а «серйозні» теми, як-от політику чи економіку, коментують експерти-чоловіки. Щоб виправляти цю диспропорцію, а також зменшити сексизм у суспільстві, була започаткована кампанія «Повага». MediaSapiens поспілкувався з командою проекту та з’ясував, якими є досягнення кампанії, чи поменшало сексистських матеріалів у медіа та яких правил мають дотримуватися журналісти, аби не поширювати гендерних стереотипів.

«Повага»: тематика й аудиторія

Кампанія проти сексизму в політиці й ЗМІ «Повага» стартувала 2014 року. Веб-сайт кампанії підтримує ГО «Інститут розвитку регіональної преси» в рамках проекту «Україна: просування жінок в якості політичних лідерів» Національного демократичного інституту міжнародних відносин (США) за фінансової підтримки уряду Швеції.

«Дуже часто сексизм і об'єктивізація жінок генерується в медіа. “Повага” задумувалася як онлайн-кампанія, яка, з одного боку, буде проводити просвітницьку роботу, що таке сексизм, чому він шкодить і жінкам, і чоловікам, якщо вони є об'єктами упередженого висвітлення. З іншого боку, стане платформою для обговорення проблем і пошуку спільних рішень, що з цим робити», — розповідає керівниця програми «Жінки-лідерки» Олена Єна.

В рамках кампанії вже провели зустрічі небайдужих журналісток, які обговорили прояви сексизму в медіагалузі. 27 квітня відбудеться велика подіумна дискусія «Подолання сексизму та негативних гендерних стереотипів у медіа», участь у якій візьмуть Ольга Герасим’юк, Андрій Куликов, Юрій Макаров і Лариса Денисенко.

На сайті «Повага» працює пул авторок та авторів із Києва, Харкова, Львова, Житомира — в основному це жінки. «Нам надходить багато листів щодо участі у творенні контенту сайту: журналістки з різних міст України пропонують свої колонки і теми — аналітику чи матеріали, присвячені подіям у їхніх містах. Співпрацює з нами й дописувач Сергій Осока, який веде постійну рубрику "Українка в історії"», — каже редакторка сайту Вікторія Єрмолаєва.

Серед інших тем — гендерна рівність у світі; історії жінок, які зробили успішну кар'єру або займаються суспільно важливою справою і змушені були долати певні фактори стримування; аналітичні матеріали до інформаційних приводів в Україні з коментарями експертів та паралелями з іншими країнами. А також лонгріди — історії людей, що стикнулися з проблемами гендерної нерівності (Софія Андрухович, Рая Панасюк, Юрій Макаров, готується матеріал з Ольгою Герасим'юк). У розділі «Бібліотека» розміщено глосарій та електронні посібники.

«З початку проекту ми ставили за мету вирватися з кола гендерно чутливих друзів, розширити аудиторію, щоби про сексизм дізнавалися ті люди, які самостійно не йдуть шукати матеріалів про гендерну рівність, — розповідає Катерина Іванова. — Тому ми започаткували лонгріди, матеріали про жінок в історії — це маленькі гачечки, за які можуть зачепитися ті, хто або не цікавиться гендерними аспектами, або не усвідомлює своєї зацікавленості».

За її словами, основну аудиторію сайту становлять журналісти й активістки. Навіть серед авторок є такі, хто ніколи не цікавився темою гендерної рівності, але, пишучи й вивчаючи проблематику, вирішили працювати і розвиватися саме в ній. У березні — першій половині квітня сайт «Повага» відвідало понад 13 тисяч користувачів, 35 % із них є регулярними читачами. З них 85 % становлять читачі з України (41,55 % із Києва, 10 % зі Львова), майже 3 % з Росії і близько 2,5 % із США.

«Спитай жінку» — відкрита база експерток

В українських медіа жінки-героїні з'являються не більш як у третині публікацій, тимчасом як жінки становлять 54 % населення країни. Згідно з минулорічним дослідженням Інституту масової інформації десяти загальноукраїнських друкованих медіа, ЗМІ залучають експерток лише в одній із чотирьох публікацій: 18 % у суспільно-політичних журналах і 31 % — у газетах. Щоб підвищити присутність фахівчинь у медіа, на сайті «Повага» започаткували базу експерток «Спитай жінку».

Як пояснює Олена Єна, ідея частково народилася з подібного американського проекту Жіночого медіацентру SheSource. Це ресурс, де є можливість отримати контакти й інформацію про експерток у різних галузях, які можуть дати коментар.

Координаторка кампанії «Повага» Ірина Славінська наводить приклад сайту EMILY's List, створений Демократичною партією США: він є спільнокоштом для кандидаток, що виступають за правильне демократичне репродуктивне законодавство. На ньому можна знайти всю необхідну інформацію про потрібну кандидатку.

«Коли побачила цей ресурс, в мене виникла мрія долучитися до творення якогось подібного інструменту в Україні. Не політичного, а корисного в моїй журналістській роботі, який би полегшив би відбір героїнь», — згадує вона.

Проект «Спитай жінку» задумали в серпні. Спосіб створення бази ґрунтується на принципах сrowd-sourcing та user-generated content. Заповнити анкету в гугл-формі може як сама експертка, так і людина, яка хоче її порадити, зокрема й журналіст(ка). Далі фахівчині надсилають листа з проханням дати дозвіл включити її в базу, перед публікацією перевіряється її біографія.

Звернутися до експертки можна за допомогою листа на цьому ж сайті або написати повідомлення у Фейсбуку (якщо вказано її сторінку). Нині в базі доступні вже понад 100 експерток із 27 галузей (політика, економіка, державне управління, спорт, культура, медіа та ін.), вона є відкритою й постійно оновлюється.

«У всіх нас виникає ситуація, коли потрібен експерт з якого дуже нетипового питання і швидко знайти його неможливо. База "Спитай жінку" в цьому плані полегшує роботу журналіста, в ній є фахівчині з дуже різних сфер, зокрема експертки FIFA, паливно-енергетичної галузі, фінансів», — каже пані Славінська.

Дискусія про жінок у медіа в рамках Форуму видавців, на фото: Катерина Іванова, Ірина Славінська, Ольга Герасим'юк, Ірина Чулівська 

Прояви сексизму в медіа стають моветоном

Експертки вважають, що відверто сексистських висловлювань серед очільників держави та відомих медіаперсон поменшало, й це насамперед пов'язано з об'єктивізацією проблематики й осудом суспільства. Якщо на початку кампанії «Повага» вдалося швидко зібрати «махрові» цитати політиків, то нині знайти їх набагато важче.

«Якщо розглядати досвід інших країн, наприклад, Штатів, то там довго працювали над тим, щоб викликати цей громадський осуд до явища сексизму, так само як і до расизму. Поки ведучі й журналістки в прямих ефірах не почали ставити на місце поважних політиків, для яких звичайною парадигмою було те, що вони, розумні, прийшли розмовляти з гарненькою жінкою, ця ситуація не була зламана», — розповідає Олена Єна.

Ірина Славінська наводить показовий приклад: коли Матвій Ганапольський в ефірі радіо «Ера ФМ» у програмі «Чого насправді хочуть жінки» 14 березня 2016 року дозволив собі прояви сексизму, це одразу викликало обурення депутаток. «Стає хорошим тоном не говорити дурниці й реагувати на дурниці вголос», — відзначає вона.

Реакцію суспільства на прояви сексизму можна простежити й у Фейсбуку. Прикладами є скандали навколо оголошень айтішників: один шукав асистентку на малі гроші, інший — волонтерку, щоби та наливала каву на конференції, й це, згідно з оголошення, могло бути шансом для неї знайти чоловіка-програміста (при тому що гендерний склад конференції передбачав 46 % жінок). Довкола цього спалахнула дискусія — таких хамських оголошень і раніше було багато, але суспільство не проблематизувало їх.

Презентація ініціативи «Спитай жінку»

«Говорити, що ми за ці два роки досягли великих результатів, не можна, бо кампанія працює зі зміною ставлення людей — це болісний процес, який може тривати роками, його дуже складно вимірювати. З іншого боку, загальний дискурс змінюється. Не буду стверджувати, що лише завдяки нашим зусиллям. Але ці ситуації показують, що на такі кричущі випадки реакція суспільства одностайна», — впевнена Катерина Іванова.

Втім, трапляються й інші випадки. Зокрема, широке обговорення вбрання пані посла Наталії Галібаренко у Великобританії, яке (обговорення) вона знівелювала своєю роботою. Такі ситуації спостерігаються і в інших країнах, зокрема, багато сексизму є у висвітленні передвиборчої кампанії Хіларі Клантон провідними американськими медіа.

«Важливим показником є висвітлення роботи жінки в політиці і влади в цілому. Щойно в парламенті чи бізнесі з'являється успішна жінка-лідерка, її діяльність висвітлюється в особливому тоні. Для прикладу, це обговорення білих уггі Валерії Гонтаревої, в яких вона була на якомусь саміті і які пов'язали з фінансовою політикою, яку вона проводить. Чи є багато таких статей про чоловіків-політиків чи бізнесменів, де би вбрання ілюстрували їхню гіпотетичну недолугість?» — зауважує Ірина Славінська. Вона звертає увагу: коли виявилося, що наш парламент має найбільшу кількість жінок — майже 12 %, одразу почалися з'являтися статті, в якому вбранні депутатки прийшли на відкриття першого пленарного засідання. Годинник для чоловіків використовують як сюжет у стилі антикорупційної боротьби, а жінок фотографують у стилі дефіле, при цьому депутатки можуть заохочувати це, розповідаючи про свої бренди й де вони їх купують.

На думку Вікторії Єрмолаєвої, нині найбільшу кількість проявів сексизму можна побачити на телебаченні. Особливо в популярних програмах і реаліті-шоу, таких як «Холостяк». А саме це медіа має найбільшу аудиторію й найбільший вплив на суспільство.

Вікторія Єрмолаєва

«Зміни в суспільному дискурсі та сприйнятті, які в інших країнах займали 20–30 років, ми в Україні долаємо швидше, — підсумовує Олена Єна. — Це дає нам вікно можливостей, але якщо ним не скористатися, воно буде втрачене. Тому нині влучний момент, щоби змінювати підходи, інструменти, підвищувати обізнаність людей. І це важливо робити ще на рівні виховання дітей. Те, що в тій самій Швеції було перетворене на суспільну національну ідею, можливо, потрібно і в Україні, — боротися з гендерними стереотипами системно і спільними зусиллями держави, громадянського суспільства і медіа. Ґрунт, який готовий це сприймати, вже підготовлений».

Сексизм стосовно журналісток

Сексизм у ЗМІ проявляється не лише в матеріалах, а й у самій галузі. Не секрет, що в журналістиці в Україні працюють насамперед жінки. Ця галузь достатньо соціально незахищена, вона не має належних умов праці, не всі мають легальне оформлення чи оплату з можливістю сплачувати податки чи робити соціальні внески на майбутню пенсію. Зазвичай професії, які мають проблеми найманої праці, фемінізуються. В умовах патріархального суспільства жінка нібито може собі дозволити працювати на менш захищеній роботі. Натомість на керівних посадах у медіа жінок значно менше, не кажучи вже про очільників великих медіахолдингів.

Тож кажучи про сексизм у медіа, потрібно враховувати й цей аспект — рух за забезпечення соціального захисту й базових прав, який може поєднати середовище, бо проблема нелегальної праці є спільною для журналістів і журналісток. А також рух проти побутових сексистських жестів, із якими журналістки стикаються в своїй професійній діяльності. Такий прецедент мав місце у Франції. «Рік чи півроку тому французькі журналістки, акредитовані в парламенті — Сенаті й Національній Асамблеї, написали відкритого листа з проханням звернути увагу на поведінку політиків, які поводяться по-сексистськи: фліртують, на прохання дати коментар запрошують на вечерю чи на чашку кави», — розповідає Ірина Славінська.

Ще один ефективний спосіб боротися з сексистами навіть без публічних заяв — бойкот. Якщо політик дозволяє говорити собі дурниці або неналежним чином поводиться в робочій атмосфері стосовно журналістки, можна разом негласно ігнорувати його в медіапублікаціях.

Практичні поради для журналістів

1. Гендерний баланс експерток і експертів у публікаціях. Запитавши думку експерта з певної теми, запитайте думку і експертки.

2. Вживання фемінітивів. «Фемінітиви в мові приживаються складно, але їх брак створює ще один шар, за яким жінки є невидимими. Наприклад, ми говоримо чи пишемо “директор”, “кандидат наук”, і першою думкою є те, що це чоловік. Майже всі позиції, пов'язані з прийняттям рішень, — чоловічого роду. Водночас на означення соціально незахищених професій із представництвом жінок все в порядку — вчителька, медсестра, прибиральниця, секретарка», — звертає увагу Катерина Іванова.

На думку Ірини Славінської, робота з фемінітивами має й просвітницьку функцію, як для аудиторії, так і для гостей. Зокрема, одна з гостей «Громадського радіо» просила переправити її професію з «юристки» та «юриста», бо друзі сміятимуться. Нові слова приживаються лише тоді, коли їх постійно вживають. Якщо два роки тому слово «політологиня» мало якусь епатажну нотку, то нині жіночий рід можна побачити в загально-інформаційних ЗМІ, вони стають мейнстрімом.

3. Уникнення профайлингу. Окрім расового чи етнічного, існує і статевий профайлинг. Ілюстрацією до цього можуть слугувати матеріали про жінок на фронті чи жінок-поліціянток. У багатьох текстах на цю тему завжди знаходиться пасаж: «Марія Іванівна працює в поліції, вона тендітна білявка, але володіє тхеквондо і з відзнакою закінчила курси поліцейських... Але навіть попри роботу Марія Іванівна знаходить час для простих жіночих радощів». Автори приписують як щось природне жінці, про яку йдеться в матеріалі, низку характеристик — манікюр, прикраси, наявність дітей. Речення «Жінка, попри те, що білявка, пішла працювати в поліцію» так само порушує стандарти, як і «Циган вкрав два гаманці».

4. Перевірка запитань «на зворотне». Часто жінкам і чоловікам ставлять різні запитання. Чоловіків питають про навчання, кар'єру, перемоги й поразки, партнерів, а в жінок обов'язково цікавляться, чи її чоловік не проти того, чим вона займається, хто сидить із дітьми, чи не впливає завантаженість на роботі на сімейні стосунки, коли планує дітей при такому графіку. Перш ніж запитати про щось жінку, уявіть, що ви питаєте про те саме чоловіка, чи не виглядатиме це абсурдно. «Готуючи інтерв'ю про політику чи економіку, немає сенсу запитувати про такі особисті речі. Чоловікам із владою і впливом їх не ставлять, на відміну від жінок», — вважає Ірина Славінська.

5. Уникнення сталих висловів. До жінок часто чіпляють такі вислови, як слабка чи прекрасна стать, берегиня.

Для довідки: У звіті Світового економічного форуму про гендерний розрив за 2015 рік Україна посідає 67-ме місце серед 145 кран світу. В першій п'ятірці — Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція й Ірландія. Вищі сходинки, ніж ми, в рейтингу посідають, зокрема, Зімбабве, Гана, Монголія, а нижче опинилися Росія, Румунія й Чеська Республіка. Загальний індекс враховує чотири параметри: економічна участь і можливості, доcягнення в освіті, здоров'я й тривалість життя, політичні повноваження. Найкраща ситуація в нас із освітою (30-те місце), а найгірше — з політичною участю жінок (107-му).

Питаннями гендерної рівності в Україні займається Національний демократичний інститут. За результатами його дослідження, оприлюдненими в лютні 2016 року, більшість респондентів не асоціюють жінок із політичним життям, натомість жінки більше, ніж чоловіки, асоціюються з сімейною сферою. Водночас жінки, які займаються політикою, виявляють активну громадську позицію, наголошують на необхідності збільшення гендерної квоти до 50 %. Нині у Верховній Раді депутатки становлять близько 12 %.