Сайт «Цензор.нет» уже досить давно посідає одне з перших місць у категорії «ЗМІ та періодика» рейтингу Bigmir)net. Щодня на нього заходить близько півмільйона людей. Показники видання різко — в кілька разів — зросли з початком Майдану, захоплення Криму та війни на Донбасі. На майстер-класі у Школі журналістики Українського католицького університету у Львові головний редактор і засновник видання Юрій Бутусов розповів про свої професійні принципи та підходи до журналістики, що дають ключ до розуміння причин успішності «Цензора».

Журналістика — це робота для людей із критичним мисленням. Ти не можеш адекватно висвітлювати події, не маючи критичного ставлення до всього, що тебе оточує. Суспільство постійно змінюється, і для того, щоб висвітлювати ці зміни, треба оцінювати їх критично —  у свою чергу, без критики й зміни не відбудуться.

Журналіст — це посередник між владою й суспільством. Це не просто робота, а соціальна місія. Журналіст — це розвідник. Він не повинен мати ворогів. Він не має сприймати як ворога жодну політичну силу, навіть якщо не згоден із її позицією. Якщо ця політична сила має своїх виборців, вона має бути представлена на сторінках видання. Якщо не до політиків, то хоча б до людей, які за них голосують, журналіст повинен ставитися з повагою.

Журналістика не завжди повинна відповідати якимось стандартам. Власне, я впевнений, що в журналістиці немає стандартів. Журналіст повинен щоразу закохуватись у свого героя. Він перш за все має бачити в ньому людину, переживати з ним те, що той пережив. Але при цьому треба писати грамотні тексти, що вимагає певного професіоналізму.

Нам удалося вивести «Цензор.нет» на перше місце в рейтингу під час революції та війни не тому, що в нас дуже велика редакція або ми знаходимо слова, яких не мають інші. Ми створюємо інформаційне поле — концентроване бачення того, що відбувається у країні. У своїх висловлюваннях ми максимально прив’язані до думки людей, які воюють і допомагають фронту, які є стрижнем цієї війни. Ми, перш за все, обираємо героїв.

Герой — це головне, що повинен знайти журналіст. Герой повинен давати свою суб’єктивну оцінку ситуації. Він повинен діяти активно, вести свою боротьбу. Позиція цих людей є дзеркалом, яке показує суспільству, що таке справжня війна, що вона несе, яких утрати ми в ній зазнаємо. Тому віднайдення героя є справжньою заслугою журналіста перед суспільством.

Правда — це позиція вашого героя. Ви можете помилятися в оцінках дійсності, але ніколи не помилитесь, якщо точно сформулюєте думки свого героя. Саме тому на війні немає однієї правди: вона змінюється залежно від того, яких героїв обирають журналісти. Сприйняття дійсності в кожного своє, часом у двох людей воно може бути протилежним. Завдання журналіста в цьому випадку — обрати героя, чия правда йому ближча.

Для мене правда там, де моя аудиторія. Моя аудиторія — це не політики: більшість читачів сайту становлять солдати, офіцери, їхні рідні, волонтери, тобто всі люди, причетні до війни. На Майдані це були люди, що стояли на барикадах і билися з міліцією. Люди, що роблять зміни. Їхня позиція правильніша й важливіша для мене за позицію інших людей. Я знайшов своїх героїв і пишу про них та для них. Усе інше для мене не є пріоритетом, і нав’язувати аудиторії позицію, якої вона не підтримує, я не хочу. Ми не робимо сайту, який буде подобатися всім: це неможливо.

Наше завдання — створювати професійну журналістику. Для цього треба вислухати всіх експертів, але обрати героя, чия думка буде правильною. Ми спілкуємося із солдатами, виїжджаємо в зону бойових дій, дивимося й слухаємо, зіставляємо оцінки бійців та експертів. Коли інші ЗМІ орієнтуються на непрофесійних експертів, мені це вигідно, адже я маю шанс зробити краще, ніж вони.

Головне завдання журналіста — захист людини, її прав та інтересів. Ви повинні захищати свою аудиторію. Для редакції «Цензор.нет» звичайні люди важливіші: якщо до нас зі своїми проблемами, навіть повсякденними, звертається простий солдат, ми завжди готові поставити це у стрічку новин. Адже люди, що перебувають на передовій, стоять на вершині військової піраміди. Їхні звинувачення для нас важливіші за пояснення чи виправдання військового керівництва.

Діана Колодяжна

Фото Олександри Чернової