«Ми маємо пропагувати правду так само агресивно, як просувають пропаганду», –  говорить Ненад Педжич, головний редактор «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода». Він виступив на конференції  M100 Sanssouci Colloquium, що відбулася днями в німецькому Потсдамі з нагоди сімдесятиріччя Потсдамської угоди. MediaSapiens пропонує найяскравіші тези з виступу Педжича.

Ми відповідальні за те, як публіка сприймає ситуацію. Тому маємо бути дуже обережними з джерелами, подаючи думки різних сторін. Коли сталася катастрофа малайзійського боїнга МН17, журналісти подавали багато думок: що говорить українська сторона, західні політики, що заявляють росіяни. Однак останні не мали жодного достовірного факту щодо цієї трагедії. Тоді навіщо було використовувати їхні заяви у матеріалах?

Журналісти часто узагальнюють і використовують множинні займенники в ситуаціях, коли потрібно бути точними. Це Росія, а не «росіяни», атакувала Україну. Це окремі підрозділи воюють проти України, а не вся російська армія.

Журналісти повинні показувати причини конфлікту, а не залишатись на поверхні. Натомість, ми часто говоримо про те, що відбувається, але не про те, чому це відбувається.

Ми досі не знаємо, як потрібно відповідати на пропаганду. Але треба розуміти, що люди шукають ті джерела, що підтримують їхні думки, особливо за умов конфлікту в суспільстві. Наприклад, у Росії люди шукають ті медіа, які лише посилюють їхні стереотипи. Вони не хочуть знати правду. Робота ж медіа – пропагувати правду з тією ж агресивністю, з якою пропагандисти просувають свою брехню.

У журналістиці є ситуації, коли не можна залишатись нейтральним.  Із погляду моралі є багато запитань до тих, хто декларує нейтральність і вдає, що не знає, хто такі ті «зелені чоловічки». Однак це досі робить чимало медійників, як і політиків.

Журналісти мають бути відповідальними й не вішати етнічні чи релігійні ярлики. Але не мовчати про весь той страх і ненависть, що існує зараз у світі.

Реагуючи на виступ Педжича, журналістка британського видання The Economist Енн МакЕлвой сказала: «Ми маємо боротися з пропагандою, але мене насторожує слово “агресивно”». 

«Журналісти дуже часто займають провладну позицію навіть тоді, коли працюють у демократичних країнах. Те, що вони підтримують і захищають урядовців, є великою проблемою для медіа», – додав голова міністерства закордонних справ Німеччини із європейських питань Мартін Котаус. Його земляк, професор Університету Майнца імені Йоганна Гутенберга Андреас Рюддер, сказав, що «публічні обговорення та журналістика несуть велику відповідальність за ефективність демократії». «Коли ми аналізуємо висвітлення в медіа поточної української ситуації, виникає багато запитань, що відсилають нас до 90-х. Наприклад: чи агресія Путіна – наслідок поразки Євросоюзу двадцятирічної давнини? Скоріш за все, так. Чи не було тоді розумним посунути кордони ЄС і НАТО до України?», – розмірковує він.

Один із представників України на конференції, засновник платформи стратегічного консультування pro.mova Євген Глібовицький, закликав не вбачати в Україні джерела проблем. «Медійна ситуація не є чорно-білою, і ситуація в Україні – це добрий приклад. Найякіснішого контенту в Україні вимагає середній клас, але ринок не може задовільнити цю вимогу. Наявність олігархів перешкоджає конкуренції на медіаринку та відлякує інвесторів. Однак у нас є медіа, що повністю фінансуються громадою та стають вартісними джерелами. В Україні можна знайти багато вирішень медійних проблем на локальному рівні», –  сказав Глібовицький.