В Україні жінок на 3,5 мільйони більше, ніж чоловіків, але в присутності у публічній сфері очевидна перевага саме на боці останніх. У нашому парламенті жінок менше 10%, в уряді серед 25 міністрів лише одна жінка. Не може бути демократичних змін у країні, в якій більша половина населення є фактично непредставленою в органах влади і дискримінованою в інших сферах життя.

Певна відповідальність за це лежить на засобах масової інформації, які формують громадську думку і мають безпосередній вплив на ситуацію. У цій сфері справи невтішні: згідно з даними моніторингу Інституту масової інформації, лише кожен п’ятий експерт, залучений ЗМІ до коментування, — жінка. В чому причина такого очевидного дисбалансу?

Більшість випускників гуманітарних факультетів — жінки. Журналісти, політологи, історики в Україні — традиційно «жіночі» спеціальності, 75% держслужбовців в Україні — жінки. Чому ж тоді моніторинг показує такий перекіс? Адже в нас достатньо різного роду фахівців обох статей.

За тим, яких експертів журналісти залучають до коментування на ті чи інші теми, можна простежити, які теми самі ж ЗМІ визначають для суспільства як «чоловічі» й «жіночі». Для українських журналістів «немає» жінок-політологів, жінок-економістів, фахівців у сфері державного управління та адміністрації тощо. Водночас жінки експертами виступають найчастіше в питаннях медицини, моди та культури. Це демонструє позицію жінок у суспільстві як «допоміжного», а не ідеєтворчого елементу.

Зазвичай журналіст, залучаючи до коментування свого матеріалу експерта, не замислюється про його стать і хоча б приблизне дотримання гендерної рівності серед коментаторів. Але це неабияк впливає на аудиторію, створюючи ілюзію, що на «серйозні» теми можуть говорити лише чоловіки.

Підтримуючи стереотип про «другорядність» жінки в суспільному, політичному та економічному житті, її «слабкість» порівняно з чоловіком, журналісти, часто самі про це не задумуючись, сприяють поглибленню проблем гендерної нерівності (а це дискримінація жінок на роботі, насильство в сім’ї й т. д.).

Пояснення цьому чиннику може критися у відсутності в редакціях друкованих ЗМІ аналога гостьового редактора на телебаченні, який відповідає за базу контактів експертів та їх повноцінне залучення. Втім, часто журналісти свідомо обирають саме коментатора-чоловіка, як «більш серйозного».

«Малу кількість коментарів від жінок-експерток у журналістських матеріалах доцільно пояснити такими структурними чинниками, як недопредставленість жінок у публічному житті країни на топ-позиціях, брак ресурсів у жінок (економічних, зокрема), аби бути більш видимими в суспільстві, — пояснює кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво­-Могилянської академії» Тамара Марценюк. — Натомість слід пам'ятати, що українське суспільство — гетерогенне; жінки в ньому складають половину; також присутні люди різного віку, економічного становища, регіону проживання, релігійних уподобань тощо. Фахова і професійна журналістика повинна відображати соціальну реальність більш повноцінно».

Вирішення цієї проблеми — питання глобальне і довгострокове. З одного боку, жінкам слід займати активнішу позицію, проявляти себе, брати участь у вирішенні важливих проблем у суспільному житті кожної країни та не боятися «влазити» в сферу переважного домінування чоловіків. До слова, згідно з результатами досліджень Світового Банку, що більшу участь жінки беруть у суспільно-політичному житті країни, то менше в ній корупції, — саме те, що потрібно зараз Україні.

Водночас журналістам та керівникам медіа потрібно старатися дотримуватися гендерного балансу в залученні експертів: переглянути свій пул експертів — чи не варто його розбавити та урізноманітнити?

«Потрібно також, щоб суспільні стереотипи щодо "неповноцінності" жінок, якими просякнуті українські медіа, викорінювалися. Це треба робити за допомогою багатьох інструментів, у тому числі навчання, громадсько-просвітницьких кампаній, введення спеціальних курсів на журналістських факультетах», — вважає Олена Єна, керівниця програми «Жінки — лідери» Національного демократичного інституту.

З іншого боку, запровадження певного квотного принципу розподілу коментаторів навряд чи матиме успіх. До того ж, у такому разі думка жінки на «чоловічі» теми буде радше сприйматися як указівка на жіночу стать, і коментарі розглядатимуться в першу чергу як коментарі жінки, а не експерта в цій галузі.

Натомість таку норму можна було б запровадити на рівні етичного кодексу. Як журналісти повинні включати в матеріали думки всіх сторін конфлікту, так само варто й старатися залучати до коментування експертів обох статей.