В українському медіапросторі часто лунає думка, що під час війни неможливо бути об’єктивним журналістом, бо це зашкодить державі. З іншого боку, є думка, що журналістика на межі пропаганди є небезпечною в майбутньому: війна закінчиться, а переформатуватися назад може виявитися непосильним завданням. Наскільки можливо сьогодні в Україні послуговуватися стандартами BBC, як виховувати аудиторію та як висвітлювати події війни в країні, де точиться конфлікт, розповідає шеф-редакторка «BBC Україна» Ніна Кур’ята.

Ніно, наскільки можливо в Україні послуговуватися стандартами BBC? Чи, може, якісь із них потребують модифікації?

Якщо ви працюєте під брендом BBC, ви мусите дотримуватися всіх стандартів, які сповідує ця корпорація. Відповідно, ми не можемо сказати, що ми тут в Україні такі особливі, в нас тут така ситуація й ми будемо якось міняти стандарти. «BBC Україна» послуговується тими самими стандартами, що й решта служб корпорації.

Наприклад, у репортажах Euronews про Ємен так само, як і в нас, є слова «повстанці» та «урядові війська». Коли ти дивишся на це зовні, для тебе це нормально, а багатьох в Україні така нейтральна, емоційно незабарвлена лексика обурює. Але насправді це питання професійних стандартів, і ми не будемо використовувати в одній країні одну лексику, в іншій — іншу. В нас у редакції є збірник стандартів. Коли нам щось не зрозуміло, ми звіряємося з ним.

Тобто можна сказати, що «BBC Україна» працює не на українську, а на загальносвітову аудиторію?

Всесвітня служба BBC мовить англійською та 28 іншими мовами, й українська — одна з них. В Україні ми працюємо на українську аудиторію: ведемо сайт українською мовою, робимо все для того, щоб задовольнити українського інтернет-користувача збалансованою, перевіреною, свіжою та якісною інформацією про події як в Україні, так і в світі. Для того, щоб охопити російськомовну частину України, ми створили російськомовну версію сайту.

У «BBC Україна» є ще друга місія — для наших іноземних колег ми працюємо як точка збору інформації, тобто ділимося інформацією з іншими службами. Коли трапляються гарячі події, робимо включення в програми наших колег з інших служб, навіть для суто британської аудиторії.

Однією з проблем українських онлайн-видань є недостатність людських ресурсів. Вони не можуть фінансово дозволити собі великий штат. Часто виходить так, що журналісти фізично не встигають перевірити інформацію, тому подають її «напівперевіреною» або неперевіреною зовсім. У вас у редакції вистачає рук?

Тут треба дивитися, що первинне. Якщо ми хочемо дати багато новин і нам не важливо, якої вони якості, то це показує, що пріоритетом є кількість, швидкість, а перевірка неважлива. Якщо видання ставить своїм пріоритетом давати якісну, точну, перевірену інформацію, тоді не має значення, скільки рук та часу на це піде.

На BBC яким би маленьким штат не був, неперевіреної інформації ви не видасте. Я знаю служби, в яких працює п’ятеро людей, але це не означає, що їм робиться якась знижка на це.

У нас, наприклад, була ситуація, коли було по дві людини на ранковій і на вечірній змінах. У той день було близько семи важливих тем, які не виникають щодня: Княжицького розшукував Інтерпол, Наливайченко звинувачував дніпропетровських бізнесменів і чиновників і т. д. У нас було мало людей, але це не означає, що ми можемо видавати неякісну інформацію.

Яким чином ви відсіюєте теми, які, на вашу думку, є неважливими?

Так, як у будь-якій редакції: що важливіше, що гостріше, що резонансніше. Ясно, що коли людина йшла на роботу написати якусь політологічну статтю, а сталася відставка Коломойського, вона відкладає свою статтю і буде писати про це. Тобто це — критерії новинності, які, в принципі, однакові для всіх ньюзрумів.

Ви висловлювали думку, що коли аудиторія думає — їй неможливо щось «втюхати», і коли аудиторія не думає взагалі — для неї неможливо розвінчати пропаганду. А от чи можливо аудиторію змусити думати? І чи це можуть зробити медіа?

Сприйняття на віру неякісної, неперевіреної інформації і пропаганди — це питання психології. Якщо на людей ллється потік інформації, що шокує, на якомусь етапі їхня нервова система не справляється. Тоді в людей вимикається логічна сфера і вони не здатні робити висновків.

Це все повинні пояснювати фізіологи, психологи поведінки. Все, що ми, журналісти,  можемо зробити — продовжувати перевіряти інформацію, не писати те, чого немає, а писати те, що є.

Але люди часто віддають перевагу пропаганді, навіть маючи доступ до якісної інформації.

Це їхній особистий вибір. Якщо вони захочуть прочитати точну перевірену інформацію, то вони прийдуть до нас. У нас зростає трафік під час гострих подій. Коли відбувається якась драматична подія, навколо неї ширяться фейки з космічною швидкістю. І от чим більше вкидується фейків, тим частіше люди приходять до нас на сайт, щоб перевірити: написало про це BBC чи ні. Якщо ми про щось сенсаційне не написали — події немає.

Звісно, люди можуть читати для задоволення сайти, на яких поширюються чутки про Путіна, про Януковича, що там з ними сталося, якими вони хворобами захворіли. Але все одно вони потім ідуть на наш сайт і дивляться: раз у нас такого немає, то це неправда.

Андрій Архангельський зауважує, що пропаганда — це легка картина світу, легкий вибір. Чи ефективно просто пропонувати людям якісну інформацію на противагу пропаганді?

Місією BBC не є протистояти пропаганді. Чи є місією виробника кави елітарних сортів протистояння сурогату в пакетиках? Ні, в нього є місія дати якісний продукт аудиторії, яка цього потребує. Він не думає про те, що мільйони людей п’ють сурогат зі смаком кави. Точно так і в нас. BBC як інформувало людей до воєнного конфлікту на сході України, так і буде інформувати після.

Ми не змінюємо своїх правил через кон’юнктуру ринку. Сьогодні є, умовно кажучи, «зовнішній ворог», проти якого деякі українські ЗМІ починають виступати. Якщо його забрати, може з’явитися безліч «внутрішніх ворогів». Усе це не означає, що ми маємо змінювати свої підходи до підготовки інформації.

Скільки б у вас не було людей у штаті, скільки б часу у вас не забрала перевірка інформації та наскільки кон’юнктурним не було би зовнішнє середовище, якщо ви працюєте на BBC, ви повинні давати якісну, перевірену та підтверджену інформацію. Якщо ви робите якийсь аналіз, то повинні робити цей аналіз збалансованим, щоб там не просто одні одних хвалили, а щоб був і інший погляд.

У BBC така репутація, бо ми ніколи не підтримуємо жодну зі сторін конфлікту. Нас часто лають за безсторонність. Але коли BBC стане на чийсь бік, то одразу втратить свою репутацію.

Як інтегрувати продукт BBC в український соціум?

Українська служба Бі-бі-сі тривалий час існувала в Україні у вигляді радіо. Потім, у 2011 році, радіомовлення згорнули й залишився інтернет-сайт. Потім сайт «ВВС Україна» став головним продуктом нашої служби. За ті неповних чотири роки, що я очолюю редакцію, якщо розглядати показник приросту аудиторії, серед усіх сайтів  всесвітньої служби BBC, — наш є одним із топових.

До речі, нещодавно мала місце цікава ситуація: один із наших журналістів зробив матеріал про те, як виживати літнім людям, які не мають достатньої кількості коштів, аби оплатити комунальні послуги чи просто купити їжі та ліків. Для цього матеріалу було використано фотографію, яку наш кореспондент знайшов на офіційному сайті, присвяченому соціальній роботі. Там зображено двох соціальних працівниць, що прийшли вітати бабусю. Вони обидві стоять у довгих шикарних шубах. Після виходу статті ця фотографія спричинила неймовірний ажіотаж у соціальних мережах. Міністр соціальної політики Павло Розенко попросив на своїй сторінці у facebook припинити завалювати його скаргами з приводу «цих дам у шубах». Я думаю, саме такі випадки сприяють збільшенню кількості нашої аудиторії. Можу сказати, що «BBC Україна» ніколи не проводила жодних рекламних кампаній сайту. Люди заходять до нас лише тому, що їм цікаво й вони нам довіряють.

В одному з інтерв’ю ви сказали: «Я не вважаю, що ми конкуруємо з українськими сайтами, адже наші місії різні». В чому місія проекту «BBC Україна»?

По-перше, в нас немає мети заробляти гроші. А це означає, що там, де інші ЗМІ боротимуться за трафік, ми боротимемося за чистоту інформації. Ми будемо молодці не тому, що розмістили новину, яка змусила багатьох користувачів зайти на наш сайт, а тому, що не поставили непідтвердженої новини. По-друге, інформація, яку ми подаємо, завжди є збалансованою, чесною та якісною. Головним для нас є саме інформаційний, а не публіцистичний контент. Також ми подаємо багато міжнародної інформації.

З погляду стандартів BBC, хто є сторонами конфлікту на Донбасі?

Кореспонденти BBC стикалися з добровольчими батальйонами, регулярними частинами української армії, нерегулярними збройними формуваннями, місцевим населенням, яке мало різні настрої. Також, у нас неодноразово були опубліковані звіти НАТО про те, що російські озброєння було видно з космосу та на кордоні з Україною. Ми збираємо та передаємо всю інформацію, яку отримуємо з моніторингових місій, НАТО та звітів спостерігачів. Відповідно, всі ті, кого я щойно перелічила, задіяні в цьому конфлікті.

Одним зі стандартів журналістики BBC є неупереджена подача інформації. Impartiality. Зокрема під час конфліктів. У той же час в українських медіа існує неписане етичне правило — не подавати позиції агресора, яким виступає російська сторона. Як бути в такій ситуації? Якою є редакційна політика BBC?

Якщо інформація є справді важливою для суспільства, ми маємо подавати її об’єктивно. Наприклад, коли лідер невизнаної самопроголошеної республіки закликає Коломойського до створення чогось подібного, ми цього поширювати не будемо. Така інформація не матиме ніякого впливу на фактаж і є закликом до сепаратизму. Ми не можемо поширювати таку інформацію, тому що це суперечить чинному законодавству України. В той же час, якщо керівництво АТО подає одні цифри, а інша сторона — інші, або ж, заявляючи про обмін полоненими, взагалі не вказує їхньої кількості — ми подаємо дані з обох сторін. Адже така інформація є суспільно важливою, і її необхідно висвітлювати. Тому ми використовуємо різні джерела, щоб хоч якось інформацію верифікувати.

Ви казали, що використовуєте різні джерела інформації. А як ви ставитеся до інформації, отриманої зсередини структур «ДНР» та «ЛНР»?

Ми не їздимо на цю територію. Але наші колеги з інших служб їздять туди, й ми часто використовуємо їхню інформацію. Ми перевіряємо ці сюжети на наявність прямих закликів до зміни чи повалення державного ладу тощо, оскільки це суперечить законодавству України. Але якщо Гіркін приїхав у Росію та сказав: «Фактически, войну развязал я», — чи ми маємо право цього не показати?

Усі фото - Аліни Смутко