Нещодавно громадська організація «Інтерньюз» представила дослідження  інформаційних та комунікаційних потреб переселенців. Результати засвідчили, що, по-перше, більшість цих потреб не задовольняється (в медіа бракує корисних, «практичних новин»), по-друге, українські журналісти виявилися не готовими висвітлювати гуманітарну кризу в країні. Так, велика увага приділяється військовим діям на сході, але дуже мало — тим людям, які постраждали від цієї війни, в тому числі внутрішньо переміщеним особам. ЗМІ мали б починати дискусію щодо того, як сьогодні налагодити життя переселенців. Однак замість цього вони часто формують негативні стереотипи про вихідців із Донбасу чи Криму. MediaSapiens публікував на цю тему статті «“Вони забирають нашу роботу”: медійна агресія проти переселенців» та «Медіакамінці для переселенських гетто».

«Нові виклики українській журналістиці під час гуманітарної кризи» — дискусію на таку тему організувала громадська ініціатива «Крим SOS» за підтримки УВКБ ООН та Канадського фонду місцевих ініціатив. У ній взяли участь Наталя Гуменюк, журналістка «Громадського телебачення», Сергій Каразій, відеокореспондент інформаційного агентства Reuters в Україні, Роман Бочкала, журналіст телеканал «Інтер». Модерував дискусію Андрій Куликов, ведучий «Свободи слова» на ICTV, «Пори року» на «Радіо Ера FM» та «Громадської хвилі» на «Громадському радіо».

«Антипереселенська кампанія» та професійна недбалість

Спікери говорили про те, що журналісти сьогодні часто впадають у дві крайнощі: або взагалі ігнорують тему переселенців (принаймні в аналітичних матеріалах), вважаючи, що на тлі воєнних дій їхні проблеми не такі суттєві, або ж, навпаки, роблять викривлені акценти. 

«Є так звані випуклі ситуації, які в меншості, але через те, що вони яскраві для медіа,  про них говорять більше, — пояснила Наталка Гуменюк. — Я знаю про соціологічні дослідження, які свідчать, що випадки нечемного поводження переселенців насправді в меншості, тоді як випадки їхньої дискримінації в більшості. Ми ж бачимо абсолютно протилежну ситуацію в медіа».

Яким чином покращити ситуацію в ЗМІ? Учасники дискусії назвали простий, але необхідний рецепт — дотримуватися журналістських стандартів. Дискусії про стандарти під час війни ведуться сьогодні регулярно, однак і у випадку висвітлення теми переселенців їх дотримуватися так само необхідно. Найголовніше — пам’ятати про перевірку інформації, її повноту й достовірність.

«Понаїхали — і крадуть, понаїхали — і зріс рівень злочинності — десь так зараз кажуть про переселенців, — зазначив Сергій Каразій. — У Києві за останній рік зріс рівень злочинності і за останній рік приїхали люди зі сходу та Криму. Але чи пов’язані ці два факти? Насправді, ні. Якщо ми візьмемо статистку правоохоронних органів, подивимося, з яких регіонів затримані особи — то переконаємось у цьому». Каразій підкреслив, що ці факти збіглись у часі, але причиною зростання рівня злочинності є погіршення економічної ситуації в країні. Крім того, він наводив приклад непрофесійних сюжетів зі Львова, в яких ішлося про те, що місцеві жителі не бажають здавати квартири переселенцям із Криму — однак при цьому в сюжеті немає коментарів людей із ринку нерухомості.

Учасники вважають, що в деяких регіональних ЗМІ була навмисна антипереселенська кампанія. Проте в більшості випадків причини непрофесійності — недбалість, звичка подавати матеріал поверхово, брак знань із висвітлення таких складних тем. Для українських журналістів були б корисними тренінги з висвітлення теми біженців, внутрішньо переміщених осіб.

Як переконана Наталка Гуменюк, значно допоможе, якщо журналіст спробує уявити себе в подібній ситуації — коли прямо зараз його позбавляють власного житла, і не просто житла, а міста: «Порівняно зі смертю та загибеллю, факт того, що людина залишила свою домівку, може сприйматися як дрібниця. Але уявіть ситуацію, як це, коли вам немає куди йти зараз, нічого немає з вашого минулого, — чи це дрібниця?». Більш глибоко висвітлюють тему кореспонденти, які тривалий час спілкуються з переселенцями, починають співчувати їхнім проблемам. «Доки людина жодного разу не доторкнулася своєю рукою, своєю душею до цих проблем і не відчула болю й сумнівів тих людей, про яких ми розповідаємо, доти наші розповіді й аналітика не матимуть відповідного ефекту та впливу на інших людей», — сказав Андрій Куликов.

Закрита війна

Журналісти мали би привертати увагу до відсутності в держави концепції щодо переселенців. Тобто закликати дати відповіді на запитання: вони назавжди переїхали чи тимчасово? Вони мають «розчинитись» у суспільстві чи бути відмінними? Роман Бочкала згадав поселення вихідців із Південної Осетії у Грузії: на його думку, було помилкою селити їх разом в одному районі. «Там відчувається спільний біль, і таке враження, що вони так і лишилися назавжди переселенцями, всіма думками в минулому», — зазначив Бочкала. Він підкреслив, що варто пам’ятати й про тих людей на сході, які хотіли б бути переселенцями, але не мають такої змоги: «Я бачив, що там лишилися пенсіонери, незаможні люди, яким немає куди їхати. Це жертви агресії та окупації. Держава кинула їх напризволяще, не було вжито ніяких заходів для їх евакуації. В них немає жодного статусу, тому в чомусь їм важче».

Дискусія має відбуватися на серйознішому рівні — не лише на побутовому. Найбільш ефективними є ті ініціативи, які реалізуються за участі переселенців, наприклад, «Крим SOS». «Крим затирається та забувається в інформаційному просторі, — зазначила координатор проекту Таміла Ташева. — Є відкрита війна на сході, і є закрита війна в Криму: зникають активісти, незаконно проводяться обшуки, людей депортують». Як розповіла Таміла, громадські організації вирішили провести тритижневу інформаційну кампанію «Крим — це Україна. Як не крути» до роковин окупації Криму. В рамках кампанії будуть проводитися круглі столи, телемарафони, виставки. Мета проекту — нагадати владі й суспільству про утиски громадян на півострові. Сергій Каразій погодився, що зараз Донецьк і Луганськ фактично затьмарили Крим: «Але проблема Криму більша, бо все ж таки переселенці зі сходу не так відірвані від свого коріння та етносу, як кримчани. Для кримських татар є загроза втратити свою землю назавжди».

Під час дискусії порушили складну проблему самоідентифікації переселенців, їхнього ставлення до України як держави. Адже саме незгода з їхніми поглядами часто є поштовхом для журналістів необ’єктивно висвітлювати проблеми переселенців або не перейматися ними взагалі. «Справді, є переселенці, які сповідують не зовсім державницькі погляди. Але ми у волонтерських групах намагаємося ставитися до них об’єктивно — потрібно розуміти, що вони просто не мають об’єктивної інформації, тому щиро думають, що Україна обстрілює мирних жителів, — наголосила Таміла Ташева. — Крім того, ми не маємо права їх у чомусь звинувачувати: якщо в них інші політичні погляди, це не означає, що їм не потрібна допомога».

Сергій Каразій зазначив, що всі нинішні трагічні події в країні нагадують креш-тест для суспільства, в тому числі для журналістів. Це змушує дивитися ширше й спокійніше на багато речей, до яких раніше ми могли ставитися агресивніше.

Через футбол — до переселенців

Присутні на дискусії цікавилися, чому іноземні ЗМІ так мало уваги приділяють темі Криму, а також життю переселенців. Як пояснила Таміла Ташева, в першу чергу західні кореспонденти скаржаться на брак точної інформації: наприклад, щоб написати про обшуки в квартирах у Криму, необхідно подати коментар конкретної людини, навести деталі, яких кореспондент не може дістати.

Про інші причини з тпогляду телевізійників розповіли Сергій Каразій та Роман Бочкала. «Іноземні канали працюють за принципом: якщо є картинка, то є сюжет, якщо немає гарної картинки, то сюжету не буде», — сказав Каразій. Він розповів про випадок, коли в січні в Світлодарську снаряд потрапив у газопровід — тоді його оператору вдалося зняти цей момент. Коли показали кадри на Reuters, інтерес іноземних ЗМІ відразу зріс, було зроблено велику кількість сюжетів, хоча насправді день за інтенсивністю обстрілів не відрізнявся від інших.

Роман Бочкала розповів про інші особливості: приміром, українці, як виявилося, не настільки емоційно висловлюють свої почуття у стресових ситуаціях, як, скажімо, жителі південних країн: «Я був у Сирії, інших країнах Близького Сходу, Африки, й мушу сказати, що при одних і тих же умовах, наприклад, руйнуванні будинку, реакція в тих мешканців та в українців різна». Крім того, місцеві жителі на Донбасі не дуже схильні відверто говорити на камеру — вони багато можуть розповісти журналістам поза камерами, однак у матеріал цього не можна включити.

Щоби про війну на сході більше знали у світі, необхідно більш уміло працювати зі світовими ЗМІ, такими як CNN чи BBC, пропонувати їм цікавий контент. «Створення власного каналу іномовлення я не вважаю таким уже ефективним, — розповів Сергій Каразій. — Такого шаленого бюджету, як у Russia Today, в нього в будь-якому разі не буде, а змусити дивитись іноземців свій канал дуже складно. Треба іноземцям говорити  про речі, які їм цікаві. Через футбол, наприклад. От нещодавно “Баварія” грала із “Шахтарем” у Львові — можна було би зняти групу переселенців, які приїхали у Львів, така тема зацікавила б німецькі телеканали».

Під час дискусії від спікерів неодноразово лунала думка про те, що журналістам необхідно позбуватися постійних узагальнень на адресу переселенців, вміти їх слухати й шукати успішні історії. «“Вата”, якщо приймати цей термін — це навіть не людина, яка зловороже налаштована проти нас, — це людина, яка не хоче нічого й нікого сприймати, окрім себе і тих, хто подобається, — зазначив Андрій Куликов. — І коли ми ставимо так само питання, ми тоді теж перетворюємося на вату, а її дуже легко смикати».

Фото зі сторінки Facebook КримSOS