Коли я писала емоційний пост на своїй сторінці у Facebook про інтерв'ю Олександра Лукашенка Савіку Шустеру, яке транслювалося на Першому національному 28 березня, не думала, що він викличе таку дискусію. Але дії Шустера зачепили не лише мене. Сьогодні Україна стала полем інформаційної війни, яку веде проти нас Росія. Тому вважаю важливим донести тези цієї дискусії до ширшої громадськості, а також розставити деякі акценти.

Отже, щоб не переказувати пост, який я опублікувала 29 березня, дублюю його тут:

«"Мы тихонько головы отрезали, остальные разбежались..." – Лукашенко у Шустера о том, как он справлялся с протестами в Белоруси. Про головы конечно не в прямом смысле, но символически... Вчера не все видела. Сегодня смотрю и думаю – зачем ЭТО? Зачем Лукашенко на Первом национальном полчаса оправдывает Путина, который оккупировал часть украинской территории. Зачем он говорит на государственном канале, что власти в Украине нет? Зачем он подводит все к тому, что виноваты во всем те, кто протестовали, мол Путин страшно боялся за судьбу русских, и он, Лукашенко, тоже боялся. Ну, и еще Правый сектор оказывается просто крутая структура. Оказывается, она и в Белоруси протесты организовывала? Нет, ну конечно в мирное время мне было бы просто по приколу интересно послушать теперь уже далеко не последнего диктатора Европы. Но почему это нужно транслировать сейчас? Лукашенко претендует на роль миротворца? Так это-то и пугает. Он что – самостоятельная фигура? Нет, мы все это знаем... А это вульгарное тыканье, которое ему позволяет Шустер... Да, и сам Шустер: "Меня беспокоят президентские выборы...". Почему во время информационной войны эта чушь должна вливаться в уши наших зрителей, головы которых и без того уже за столько лет заполнены всяким теледерьмом? Я не хочу сейчас критиковать Zurab Alasania. Я понимаю, что ему достался этот контракт в наследство. Но общественность может что-то сказать? В немецком медийном сообществе была большая дискуссия, когда один немецкий журналист записал интервью с Асадом. Этот журналист был не достаточно критичен с сирийским диктатором и ему пришлось оправдываться. Почему Шустер не приглашает в студию людей, которые знают и понимают, как разговаривать с Востоком и на каком языке людям Донецка, например, можно объяснить, что у них нет врагов ни в Киеве, ни во Львове, и что их враг – это такие как Янукович и те, кто его до сих пор поддерживают, гласно и негласно? Почему он приглашает Аксенова и Лукашенка?».  

На цей пост відреагувало багато колег та експертів. Сподіваюся, вони не будуть у претензії, що я їх тут цитуватиму.

Про свободу слова, етику й політику

Отже, одна з реакцій полягала в наступному: в нас свобода слова, ми не можемо нікому заборонити висловлюватися й повинні чути навіть ту точку зору, яка нам не подобається.

«Victor Ogneviuk: Діано, Ви за цензуру? Думаю, що це було корисно. Бачимо, що Лукашенко теж під впливом дези, але і здорового глузду вистачає, правда за такими винятками чи правилами, як відрізані голови. Ми маємо знати їх світ, бо інакше втратимо реальність, як втратили її вони».

Я проти цензури. І за те, щоб чути іншу точку зору, навіть якщо вона мені не подобається. Але справа тут зовсім не у цензурі та в утисках свободи слова. Йдеться про те, що на державному каналі звучать виправдання дій ворожої нам країни, яка окупувала частину української території. Ці виправдання звучать без будь-яких критичних реакцій із боку ведучого. У глядача може скластися враження, що телеканал, який транслює відповідні меседжі без критичного їх осмислення, схвалює їх. Така сама історія була, коли Шустер віддав левову частку ефіру сепаратисту і самопроголошеному прем'єрові Криму Сергієві Аксьонову.

В умовах хисткого балансу (коли Росія розпалює сепаратистські настрої на сході країни) українська держава не може так ризикувати інформаційною безпекою. А журналісти мають нести відповідальність у разі підігравання сепаратистам чи тим, хто розгойдує ситуацію. Є певні приписи, як працювати в таких складних умовах журналістам.

Так, наведу кілька правил, якими керується служба Бі-бі-сі. У редакційних настановах британського мовника є розділ «Війна, терор та надзвичайні ситуації». У цьому розділі йдеться про те, що в таких ситуаціях журналісти повинні «зберігати контроль над повідомленнями про події», що означає:

- не брати інтерв’ю в правопорушників у прямому ефірі (чи не є Аксьонов правопорушником?);

- не транслювати жодних відео- та (або) аудіоматеріалів, наданих правопорушниками в прямому ефірі.

Також, коли в країні відбуваються різного роду заворушення, журналісти мають пам’ятати про ризик того, що їхні матеріали можуть заохотити безладдя, тож варто відмовитися від показу матеріалів, які можуть розпалювати ситуацію.

У мене нема впевненості, що висловлювання Лукашенка будуть правильно оцінені тією частиною українського суспільства, які звикли довіряти брехні російських каналів (а таких чимало, як показують нещодавно результати соціологічного опитування Фонду «Демократичні ініціативи»: 9,2% опитаних в Україні черпали політичні новини під час Майдану з російських каналів, на Сході таких найбільше - 18,5%). А тому некритичне представлення цього інтерв’ю на державному Першому національному вважаю просто неприйнятним.

Некритичне представлення інтерв’ю з Лукашенком є неприйнятним не лише з етичної, але й із політичної точки зору. Президент Білорусі ніколи не відзначався толерантним ставленням до таких понять, як свобода слова та права людини. Його КДБ успішно зачистило білоруську опозицію (чим він і хизувався у згаданому інтерв’ю). А тепер Лукашенко повчає заднім числом Януковича, який не зміг того самого зробити з опозицією українською.

Не витримує критики і бажання Лукашенка виступити посередником між Україною та Росією у врегулюванні конфлікту. Дуже точно під час дискусії розставив акценти Євген Марчук: людина, яка виступає на стороні агресора, не може бути посередником.

«Yevgenij Marchuk: Лукашенка очень аккуратно подсовывают нам, как возможного единственного посредника в будущих переговорах с Россией. Это ясно как Божий день. А бацька так увлекся, что все расшифровал. И к тому же, глазом не моргнув, однозначно позиционировался как сторонник Путина. А как усердно доказывал, что Путин не агрессор. Вот только Совбез ООН почему то по российской агрессии девятый раз заседает. А на Генеральной ассамблее ООН по Крымской проблеме Белорусь поддержала Россию, а не Украину? Каким посредником может быть такой человек? Он не посредник, а сторонник агрессора. Шустер выглядел очень странно (очень мягко сказано). А что и почему произошло в Украине, мы знаем лучше Лукашенко. Вот только по Януковичу он правильно сказал».

Але тим не менше уже наступні події, які розгорталися після трансляції цього інтерв’ю, наштовхують на не дуже приємні думки. Чи не було це інтерв’ю прелюдією до зустрічі Лукашенка з Турчиновим? І чи не отримав Шустер добро на це інтерв’ю й від української влади в тому числі? І чому тоді ця влада саме так поводиться? Це лише питання, на які в мене нема відповіді. Лукашенко під час цієї зустрічі пообіцяв на словах, що з території Білорусі не буде здійснено жодних актів агресії щодо України. Але перед тим в інтерв’ю добряче поглумився над нинішньою українською владою, яку уособлює сьогодні Турчинов. Останній це проковтнув. Мир, звісно, важливіший. Але непрозорість цього процесу насторожує.

У цьому контексті хочу нагадати, що контракт із Шустером Перший національний відновив 7 березня, тобто вже за нинішньої влади. А «Телекритика» писала тоді, що, за інформацією її джерел, відновлення трансляції політичного ток-шоу Савіка Шустера на Першому національному відбулося за сприяння Кабінету Міністрів. Можливо, тому українська влада сьогодні (яку уособлюють представники однієї політичної сили Турчинов та Яценюк) так лояльно ставиться до певних вихваток Савіка Шустера, бо розраховує на лояльність у відповідь під час цієї президентської кампанії? Я нічого не стверджую, а лише передаю побоювання громадськості, яка про це заговорила після кількагодинного ефіру, наданого Шустером Юлії Тимошенко. Я б дуже хотіла помилятися. Адже ж ми будуємо нову країну з новими підходами, в тому числі й до медіа? Чи не так, панове представники цієї влади?

Про цінності і наше майбутнє

І ще кілька слів про інтерв’ю з Лукашенком і про те, що це означає, коли йдеться про наше майбутнє. Дуже добре тут висловився в ході дискусії історик Андрій Портнов.

«Andriy Portnov: Якщо ми "рухаємося в Європу", то замість Лукашенка доречно було би розбиратися у тому, наприклад, чому Орбан не підтримує економічні санкції проти Росії, або як і чому німецькі ЗМІ описують українські події (дуже часто ретранслюючи кремлівські аргументи) тощо. До речі, багатомовний Шустер міг би спокійно про те все говорити. Але наш інформаційний простір надалі має відчутні постсовєтські ознаки, і не тільки в доборі серіалів у прайм-тайм».

Савік Шустер, який з’явився в українському інформаційному полі після Помаранчевої революції, успішно нав’язав нам усім своє бачення таких понять, як плюралізм та медіадемократія. Зрежисований ним в ефірі ток-шоу так званий плюралізм нічого спільного не мав із плюралізмом реальним. А тому не міг привнести відповідні оздоровчі демократичні ефекти в суспільство. Чому так трапилося – тема окремої розвідки, а не короткої репліки.

За Савіком Шустером на його ток-шоу потягнувся в Україну потік із експертів пострадянського простору, в основному російських (поява експертів із Заходу в цих ток-шоу неспівмірно менша за кількістю за всі роки існування програми на різних каналах) зі своїм баченням світу та ціннісними установками, які знаходили сприятливий ґрунт незрілого українського суспільства, такого ж пострадянського.

Інтерв’ю з Лукашенком у цьому контексті виглядало дуже символічно. У ньому проявився не лише Лукашенко, але й сам Шустер, як людина пострадянської епохи. Ця епоха, хоч і з великою агонією, в Україні відходитиме потроху в небуття. Як би хто не хотів цього і як би хто не уповільнював її відходу. Ми вже показали, як далеко ми у своїх ціннісних устремліннях відірвалися від Росії і як ми змінилися внутрішньо. І навіть якщо нас у силу непередбачених політичних обставин і чекатимуть чергові розчарування, цього плину часу не зупинити. Років через десять, а тим паче двадцять, країна буде абсолютно іншою. Шкода, що Шустер цього так і не зрозумів.