Довга голка пронизує крихітну ручку дитинки… Новонароджений у непритомному стані – без ознак життя... Грудну клітину молодої дівчини розтинають, як курячу грудку... І крупним планом – відкрите серце, що продовжує битися вже без захисту грудної клітини…

Ні, це не фільм жахів. Це документальний серіал «Кардіохірурги» на «1+1».

«Що ти таке жахливе дивишся?» – скривилася моя 11-річна донька, що повернулася зі школи. «Ти ж фільми жахів дивишся – і не лякаєшся», – бадьорюся я. «Там хоч сюжет захоплює. А тут про що?» – парує дитина.

Документальний серіал «Кардіохірурги» – про буденну роботу і трішки про життя українських рятівників сердець – кардіохірургів – упритул наближений до реаліті. Ніяких відтворень подій: кров, сльози, лікарі й пацієнти справжні. Це спочатку шокує. Потім викликає довіру до телепродукту.

«Спочатку ми замислювали цей проект як медичне реаліті-шоу. Але ідея провалилася з технічних і етичних причин. По-перше, встановити таку кількість камер, щоб охопити весь центр, виявилося нереально. Бюджет мав би бути зовсім іншим. А по-друге – знімати всюди нам би й не дали – це б заважало працювати лікарям», – розповідає в телефонному інтерв’ю Валентин Симчак, редактор Activvision (продакшн-студії, що займалася виготовленням документального серіалу «Кардіохірурги»).

Отже, «праця кардіохірургів – без купюр і прикрас» (як стверджує анонс) – замануха, що не зовсім відповідає дійсності. До того ж, півтора місяці життя знімальної групи в Центрі серця, – це теж рекламний хід в анонсі. На ніч телевізійники залишали лікарів у спокої. Проте це не стільки непрофесіоналізм телевізійників, скільки особливості роботи медиків.

«Медичне реаліті-шоу – як таке нонсенс, – коментує саму ідею створення з медицини шоу кардіохірург відділення ішемічної хвороби серця при Інституті сердцево-судинної хірургії імені Амосова Сергій Галич. – Непідготовлений глядач не зрозуміє якихось технічних моментів нашої роботи, наприклад, реакцію лікарів на раптові ускладнення операції. До того ж, не всі моменти підготовки до операції чи поведінки родичів пацієнтів коректно виставляти на загальну демонстрацію. Тут і якісь фізіологічні процеси тощо… Присутність знімальної групи під час операції, звісно, заважає. Але все, що відбувається на операційному столі, й так весь час пишуть камери, вмонтовані в освітлювальні прибори над операційним столом. Це відео лікарі потім використовують для “розбору польотів”, тобто операції. Медицина – це серйозно», – каже хірург.

Отже, замість реаліті-шоу вийшов документальний серіал. Все, що відбувається на екрані, відбувалося насправді й супроводжується грамотним та переконливим коментарем за кадром. Гучний чоловічий голос із однаковою інтонацією, що виражає важливість усього, що відбувається, пояснює: «Лікарі роблять складну шестигодинну операцію, шансів на одужання небагато» чи «Медсестрі, що дуже любить квіти, знову подарували квітковий горщик для зимового саду в лікарні…».

Кожна з 24 серій «Кардіохірургів» – один день із життя лікарів столичного Центру серця. Із 7-ї ранку до вечора – за півгодини. Прийом нових пацієнтів, обхід, планові та позапланові операції. Періодично хтось із лікарів стає героєм серії: глядачів знайомлять із його родиною, його хобі, показують його вдома та по дорозі на роботу. Щоправда, на реаліті це не тягне: бракує безперервності сюжетної лінії.Натомість документальних кадрів із-за операційного столу, демонстрації крові й шматків внутрішніх органів – удосталь. І все це в денний час!

«Звісно, дивитися на кров без остраху можуть не всі. Є люди, що, припустімо, зазнали в дитинстві глибокої психологічної травми. Їхня підсвідомість дає опір навіть видовищу крові, й такі люди часто можуть навіть знепритомніти. Проте це може статися при вигляді крові “вживу”, адже телеекран дає своєрідний фільтр», – пояснює психолог Ірина Антифеєва.

Незважаючи на намагання втиснути в головну сюжетну лінію – роботу – короткі життєві історії людей у білих халатах, за великою кількістю нетривалих відступів про безліч героїв глядач не встигає запам’ятати, хто тут є хто. Щойно операційна сестра каталася на роликах та мріяла стали лікарем – аж раптом з’являється перфузіолог зі своїм захопленням музикою й державною премією за героїзм під час боротьби з епідемією грипу в Україні…

Паралельно з лікарями героями стають і пацієнти. Щоправда, лише в межах лікарні. 75-річна бабуся, яку ледь довіз син із Одеси, немовля з уродженою вадою серця, 22-річна лижниця з Пирятина… Зазвичай вони прибувають до клініки у вкрай важкому стані, шансів на вдалу операцію небагато. Але перед телекамерою офіційна статистика відступає. Лікарі на очах у телеглядачів щодня роблять диво, і майже безнадійні одужують. Щасливі сльози родичів, «лікарю, ви майже Господь Бог» (ці слова звучать переважно на адресу головного лікаря кліники – пана Тодурова, адже саме він – підкреслюється в серіалі неодноразово – береться за найскладніші операції). Диво зцілення чекає пацієнтів щоразу, навіть якщо шанси на вдалу операцію були один із десяти. Як в не дуже якісному американському кіно.

«Під час зйомок, що проходили навесні цього року, ніхто з наших героїв і справді не помер. Але це тільки на тій території, де ми знімали. Ми працювали в таких умовах, що не могли охопити всю територію клініки», – розповідає Валентин Симчак.

Правдивість обнадійливої статистики серіалу підтверджують і в Інституті серцево-судинної хірургії імені Амосова: «У нас смертність на операційному столі під час операцій на серці – не більше відсотка, тобто зі ста пацієнтів померти може одна людина, а може і жодної. В Центрі серця операції роблять трохи за іншою технологією – використовуючи апарат штучного кровообігу, тож ризиків трохи більше. Але і там статистика смертності, гадаю, не більше 1-2%», – каже кардіохірург Сергій Галич.

Занурюючи глядача в деякі таємниці роботи кардіохірургів, без професійної лексики не обійтися. Отже, професійна мова лікарів звучить у серіалі постійно. Розрізаючи людину на операційному столі, лікар коментує все, що відбувається. І тут же телевізійники дають глядачу пояснення в графіці, про що, власне, йдеться. Так відбувається певний лікнеп, і навіть домогосподарка може дізнатися, що таке коронарне шунтування, чим займається перфузіолог чи яка схема операції по виділенню тромбів із артерій.

Цільовою аудиторією «безпрецедентної документальної серії випусків, аналогів яким на українському телебаченні ще не було» (цитата з анонсу на «1+1») – є «жінки-домогосподарки 35+ та люди похилого віку», – пояснює редактор проекту Валентин Симчак. Щоправда, опитування серед кількох знайомих мені домогосподарок не підтвердило досягнення цілей. Вони «сімейні драми» дивляться, а на медичну тематику більш схильні до якихось ток-шоу та розмов у студії, аніж дивитися на кров в операційній. «Кардіохірургами» зацікавилася лише жіночка, що має захворювання серця. І та скоро покинула ідею дивитися серіал – щоб не засмучуватися: «Такі операції стільки коштують, що мені й не світить…».

Проте, виявляється, окрім буденного героїзму на роботі за гроші кардіохірурги Центру серця займаються й благочинністю. І, кажуть, не люблять цього афішувати. А як доказ показують глядачам складну благочинну операцію на серці новонародженого хлопчика, покинутого батьками через хворобу дитинки. І цього ж дня ще й піврічну дівчинку з синдромом Дауна з дитбудинку рятують – ставлять їй «заплатку» на серці. «Є певний благочинний фонд, до того ж лікарі самі шукають спонсорів на такі випадки», – залишає серіал надію на безоплатне спасіння тим, хто не в змозі оплатити вартісну операцію на серці…

«Українці часто їдуть робити операції на серці за кордон, витрачають набагато більше грошей, і часто втрачають найцінніше – час. Бо не знають, що в Україні їм також можуть надати висококваліфіковану допомогу, зробити операцію, – коментує кардіохірург Сергій Галич позитивне значення документального серіалу про роботу колег із Центру серця. – Батьківщина повинна знати своїх героїв – кваліфікованих лікарів. А людям буде корисно дізнатися про симптоми тих чи інших захворювань серцево-судинної системи». Цілком згодна. Сама подивилася на впевнених у своїх діях людей за операційним столом і почала прислухатися до роботи власного серця…

«Кожні 33 секунди в Україні гине одна людина від хвороби серця. 2600 людей на день…» – рекламний ролик із сумною статистикою вмонтовано в кожну серію. Так, клієнтів кардіохірургам не бракує... Втім, яку рекламу зробив собі Київський центр серця, що фінансується з міського бюджету! Документальний серіал із 24 півгодинних епізодів, що транслюють на одному з найрейтинговіших каналів – «1+1» – коштує недешево!

Та головне в «Кардіохірургах» – зовсім не гроші. А героїзм українських рятівників сердець. Принаймні, я так для себе визначила мету показу серіалу, що нагадує радше рекламний фільм для корпоративного використання, широкому загалові. Саме на лад гордості за людей у білих халатах налаштовує глядача фінальна пісня. Її, як удалося з’ясувати, написано спеціально під проект. У добрій радянській манері виконання хор співає: «Доктор, спаси мое сердце… верни мне надежду, я так хочу жить». А не було б такого серіалу, і не знала б я, що в Україні є місця, де працюють майже боги, які повертають людей із того світу …