У поширеному серед ЗМІ повідомленні ініціатива «Маніпуляціям – ні!» посилається на досвід США, де в 90-і роки була створена асоціація TV – Free America, яка організовувала щорічне тижневе «утримання» від телебачення. 1996 року в такій акції взяли участь понад 4 млн осіб, 36 тис. шкіл, бойкот підтримали 26 губернаторів. Того року, згідно з підрахунками піплметрів, три провідні американські телекомпанії втратили до 1,5 млн глядачів. А, отже, змушені були піти назустріч глядачам і внести деякі зміни до концепції мовлення.

На жаль, в нашій країні подібні акції поки не набули такого масштабу. Багато людей, які звикли проводити вільний час біля екрану, не можуть обійтися без улюблених телесеріалів і шоу, незважаючи на їх низьку якість. Адже вимоги до якості телепродукту у наших співвітчизників вкрай невисокі. Розуміючи це, телеменеджери швидше за все вдаватимуть, що про «День без ТБ» ім. нічого не відомо. Але це ще не означає, що «сміття» в ефірі – це норма.

«Безумовно, настав час вже якось відстоювати свої права, – розповідає газеті «День» «культурний» журналіст Леся Сакада. – Я пам'ятаю, як колись Володимир Карташков, який зараз є вже громадянином Росії, сказав, що телебачення має бути супермаркетом, який може задовольнити смаки усіх людей, що приходять до цього супермаркету. Але чому у такому разі мої смаки не задовольняються? Я хочу бачити сюжети про класичну музику, інтерв'ю з літераторами, оперними співаками. І я упевнена, що я не одна така. Нещодавно мені довелося почути в Чернігівській філармонії розкішний баритон. Але його ніхто не знає. Для цього баритона потрапити в ефір – це була б подія усього життя. Я бачила цих захоплених бабусь, які прийшли на денний концерт з букетами квітів. Я хочу, щоб це показували на телебаченні! Я хочу, щоб наша Україна була дуже культурною, красивою, розкішною, щоб вона досліджувала своє генеалогічне дерево, ходила на концерти і в бібліотеки. Чому телебачення обмежує мене в моїх правах бачити і таку Україну? Якби ми були більш згуртованою нацією, то однозначно могли б впливати на програмну політику телеканалів. Перепрошую, навіть міністр культури міг би посприяти цьому. Безумовно, потрібно щось змінювати. Хтозна, можливо саме ця акція матиме успіх».

Медіаграмотність