У сучасному світі є чимало чинників, що сприяють зледачінню журналіста: від інтернету, де «є все», й ґуґла, з яким не потрібна пам’ять, до спелчекера у текстовому редакторі, який замінює грамотність. Одним із найпотужніших є піар, який пропонує журналістам зручні субпродукти для матеріалів. Завдяки сумлінній праці піарників творчий пошук, який раніше гнав журналістів на вулицю, до людей, змушував цілий день накручувати диск телефону, звівся до розгрібання електронних листів та, в кращому разі, перефразування та доповнення історії, вже розказаної про себе брендом, компанією чи державною установою. Якщо вже редактор The Daily, де зібрались найкращі представники професії, мусить наказувати підлеглим іти в поля й нести оригінальні, а не переписані з інтернету новини, то що казати про редакції наших ЗМІ?

Звісно, продукт західних піарників відрізняється за якістю від перлів деяких українських самородків, та загалом тенденція лякає. Дослідники підрахували, що джерелом якщо не всієї інформації, то принаймні інформаційних приводів понад половини матеріалів провідних британських газет є прес-релізи. Нік Дейвіс у книзі «Новини пласкої Землі» (Flat Earth News)називає цифру 54%. У цій книзі взагалі чимало фактів, що похитнуть вашу віру у високі стандарти західної журналістики. Наприклад, Дейвіс наводить результати експертного аналізу двох тисяч матеріалів провідних британських газет, які засвідчили, що лише 12% текстів складаються виключно з матеріалу, здобутого журналістами, джерела 8% неможливо визначити точно, а решта 80% частково чи повністю скомпільовані з матеріалів інших видань, інформаційних агентств і, знов-таки, прес-релізів. Наприклад, у газетах, які заведено називати якісними, повідомлення інформагенцій становили 70% новин. Що ж до фактчекінґу, який видається нам невід’ємною складовою західної журналістики, то, як виявилось, лише в 12% матеріалів усі наведені факти були справді перевірені авторами.

Для журналістики, що паразитує на прес-релізах, в англійському професійному жаргоні кілька років тому з’явилось спеціальне слово – churnalism (співзвучне із journalism, від churn – збивати піну). Українське ж слово «журналістика» одним хибним натисканням клавіші перетворюється на «дурналістику».

Британська неурядова організація Media Standards Trust днями запустила сайт http://churnalism.com/, який розпізнає передерті з прес-релізів матеріали. Пошукова машина розбиває кожен матеріал на 15-символьні уривки та співставляє запропонований вами текст із базою матеріалів, опублікованих у британських газетах та онлайн-виданнях: у разі, якщо понад 20% тексту збігається з раніше опублікованим, ми, найімовірніше, маємо справу зі зразком дурналістики. В базі вже близько трьох мільйонів текстів, і вона весь час поповнюється. Детальніше про те, як працює технологія, читайте англійською мовою тут.

Також сайт пропонує статистичні дані щодо конкретного тексту: скільки відсотків у ньому становлять журналістські дописки, скільки – текст прес-релізу, які саме уривки були передерті. Віднайденими таким чином зразками дурналістики можна поділитися у твітері й фейсбуку.

«Цей проект робить джерела матеріалів, які публікують засоби масової інформації, набагато прозорішими, - каже директор Media Standards Trust Мартін Мур. – Приховування впливу піару на журналістику суперечить інтересам суспільства. Навіть у випадку, коли прес-реліз містить важливу для суспільства інформацію, таку як медичні відкриття, офіційні заяви влади, події в освітній сфері, навіть факт запуску цього сайту, - варто зазначати, що інформація в матеріалі походить саме з прес-релізу». Мур сподівається, що churnalism.com спонукатиме журналістів докладати більше зусиль до створення оригінальних матеріалів: «Люди навіть не уявляють, скільки передертих матеріалів їм доводиться читати щодня. Може, наш проект відкриє їм очі. Відокремлюючи неоригінальне шумовиння, ми, можливо, сповільнимо темпи відмирання творчої журналістики, яке триває вже кілька років». 

Разом із тим, Мур визнає, що є ситуації, в яких використання інформації з прес-релізів, і навіть дослівне копіювання частини тексту, зокрема офіційних заяв та цитат, виправдане. Одначе дуже часто репортер просто копіює прес-реліз, не змінюючи й не додаючи до нього майже або зовсім нічого. Наприклад, на минулому тижні британські газети the Express, Mirror і Sun скопіювали частину повідомлення організації Benenden Healthcare Society, що повідомляла про результати опитування, згідно з якими «жінки витрачають більше грошей на свій зовнішній вигляд, аніж на здоров’я», а The Daily Mail скопіювала 98% тексту прес-релізу. The Times опублікувала матеріал про імміграційну політику попереднього лейбористського уряду, 53% якого становили дослівно відтворені уривки прес-релізу кампанії Migration Watch. Схильні до відтворення «шумовиння» й сайти Бі-бі-сі – особливо це стосується офіційних повідомлень влади.

Запуску churnalism.com та явищу дурналістики загалом присвячена недавня дискусія у MediaGuardian.Як розповідає Пол Льюїс, The Guardian – газеті, яка віддавна відстежує прес-релізну пошесть, і журналістові якої, власне, належить авторство терміну churnalism (хоча є й інша версія), - надали ексклюзивний доступ до ресурсу ще до його офіційного запуску. «Ми побачили, що практично всі медіа час від часу дослівно відтворюють матеріали, надіслані їм маркетинговими компаніями та прес-службами», - констатує автор.

Ілюстрація - http://www.nujcec.org/

Ден Саббах наголошує на тому, що прес-релізи самі по собі не є злом, адже чимало справді важливих новин засновані саме на офіційних заявах та оголошеннях. Проблема зосереджена у маргінальних виданнях, які хапаються за будь-яку інформацію, не перевіряючи її. «Новинні сайти, спраглі контенту, готові опублікувати будь-який прес-реліз, якщо він принесе трохи трафіку. Цей контент настільки дешевий, що журналістів часто заохочують працювати саме так, і в умовах хронічного браку часу й професійного чуття копіпейст стає головним творчим методом», - пише журналіст. Таким чином у видання потрапляють псевдоновини про те, що співачка зламала ніготь на зйомках кліпу, про результати квазіопитувань, за якими чорнявки є найкращими дружинами, і враження споживачів від нових вібромасажерів. На його думку, дурналістика – симптом ледачості медіа. До речі, The Guardian визнає цей гріх і за собою.

Із запуском сайту збіглась провокація незалежного документаліста Кріса Еткінса, який вигадав і поширив за допомогою сторінки на Facebook історію кота, начебто викраденого в тітоньки віртуального персонажа Тіма Саткліффа прем’єр-міністром Британії Дейвідом Кемероном. Бідолашна Маргарет Саткліфф розповіла про те, як тужить за своїм Джо, який тим часом гуляє столами прем’єрської резиденції (було використано фото нового кота Кемерона). З соціальної мережі історія втрапила в популярні газети, а потім і на радіо Бі-бі-сі. Це вже не перша провокація Еткінса, який таким чином прагне продемонструвати неперебірливість медіа у споживанні «перчених» історій. Нещодавно він закидав медіа прес-релізами про різноманітні цікаві, але фіктивні події, які стали джерелом для повідомлень цілком поважних ЗМІ, серед яких і The Guardian, і низка американських телекомпаній. Як слушно зауважує наш читач, аналогічний експеримент нещодавно організував телеканал ТВі - він ґрунтовно описаний у публікації ТК.

Чи є в тому, що відбувається, частка провини піарників? Фахівець у сфері зв’язків із громадськістю Елізабет Льюїс-Джонс, реагуючи на вихід книжки «Новини пласкої землі», наголошує, що вона та її колеги нічого не нав’язують журналістам – навпаки, намагаються задовільнити їхні запити. «Часто редактори просять мене швидко дати їм текст на півтори тисячі знаків і фото, і зазвичай нічого не міняють у тому, що я їм надсилаю, - пише вона. – Можливо, це свідчить про те, що медіа бракує ресурсів для написання власних матеріалів. А може, це відображає довіру медіа до піарників і підтверджує той факт, що піар може бути джерелом цікавих, важливих і якісних текстів». Ден Саббах теж уважає, що ні піарників, ні журналістів загалом винуватити не слід. Проблема у планці якості, яку встановлює для своїх співробітників кожна редакція.

Ілюстрація - http://reputationonline.ru