Ще пару років тому, коли на «Телекритиці» тривала дискусія між прибічниками необмеженого (хоч і модерованого) коментування матеріалів та адептами більш ретельного фільтрування дописів відвідувачів, сам дух інтернету, що традиційно заохочував анонімність та множинність віртуальних утілень, здавалося, був на боці перших. Одначе все тече й змінюється, і завдяки гегемонії соціальних мереж, де ідентифікація своєї реальної особи є не лише бажаною, а обов’язковою, спілкування без масок стає новим стандартом для віртуального світу загалом. Звісно, це поки що не догма – в тому ж твітері далеко не кожна людина виступає під справжнім ім’ям. Одначе тенденція очевидна.

Відчуваючи цю тенденцію, проект «Медіаграмотність» готується до логічного кроку – запровадження правил коментування матеріалів, що вимагатимуть дописувати виключно під справжнім ім’ям. Дописувачі зможуть скористатись OpenID, своїм обліковим записом у фейсбуку, або ж зареєструватись на сайті у форматі «Ім’я Прізвище». Чи зведе це дискусію під матеріалами нанівець? Може, так, а може, й навпаки. Про те, що стається з онлайн-виданнями та сайтами газет, коли вони забороняють анонімне коментування, написав Джеймс Рейні у газеті Los Angeles Times:

- Пригадайте свій день народження у старших класах – як було весело й радісно, аж поки не пацани не надудлились, не почали підливати ваші вазони рідиною для миття посуду, зав’язали улюбленому коту  хвіст на вузол і вирізали непристойне слово на кришці фортепіано.

Щось подібне являє собою масив коментарів, генерованих аудиторією інформаційних онлайн-видань. Усі медіа люблять трафік і заохочення читачів, які дають коментарі. Дають, аж поки концентрація п’яних придурків, які псують майно і віднаджують бажаних гостей, не стає надмірною.

Анонімні придурки нещодавно загидили своїми коментарями чимало новин про напад на журналістку CBS Лару Лоґан. Деякі з них звинувачували жертву в тому, що вона занадто білявка чи занадто жінка для того, щоб перебувати в гарячій точці. Інші ж, навпаки, закликали помститись за ображену журналістку, знищивши всіх мусульман. Подібні висловлювання в обговореннях інциденту на площі Тахрір спричинили дискусію щодо якості та етичності онлайн-коментарів, зокрема в Los Angeles Times і на Національному громадському радіо. Останнє має намір у березні посилити модерацію коментарів, а в деяких випадках запровадити премодерацію. Схожі думки з’являються і в модераторів сайту Los Angeles Times.

Схоже, поважним виданням пора всерйоз узятись за наведення ладу в коментарях. Адже політика необмеженого коментування на багатьох сайтах знижує рівень дискусії, виключаючи з неї розумних дописувачів, а часом і віднаджуючи їх.

То чому б не вимагати від читачів писати коментарі під їхніми справжніми іменами – так само, як газети споконвіку вимагають підписувати листи до редакції?

Провідні онлайн-медіа останнім часом кидає то в один, то в інший бік. Ще не так давно їхні читачі мали небагато можливостей висловити свою думку. Одначе розвиток блогів та соціальних медіа продемонстрував, якою потужною є потреба мас висловитись і бути почутими. Прагнучи підлаштуватись під цю потребу, інформаційні видання почали відкривати хвіртки до своїх «огороджених садків». Вони сподівались збільшити і втримати аудиторію – себто отримати вимірювану вигоду, яка в кінцевому підсумку виражається в рекламних доходах.

Перед традиційними новинними онлайн-виданнями стояло непросте завдання: поєднати якість із масовістю, вільний дух інтернету – з добірним контентом, якого від них сподівались читачі. Чимало видань починали з премодерації: редактори й журналісти переглядали коментарі та схвалювали чи не схвалювали їх до публікації. Одначе, годинами перечитуючи тисячі коментарів, журналісти не мали часу для своєї головної роботи – новинарства.

Одним із виходів стало залучення читачів до модерування. Якщо двоє читачів натискають на червону кнопку «повідомити про порушення» поруч із коментарем на сайті Los Angeled Times, коментар усувається зі сторінки. Це дозволяє вичистити чималу кількість сміття, одначе частина гидотних коментарів усе ж залишається. На сайті The Washington Post від минулого року діє система, що дозволяє завдяки відгукам читачів не лише усувати коменти-покидьки, але й блокувати доступ до сайту їхнім авторам.

У штаті порталу The Huffington Post, який отримує щомісяця близько чотирьох мільйонів коментарів, є тридцять редакторів-модераторів, які шукають потенційні порушення в коментарях за допомогою спеціальної програми. Знайшовши, вирішують, чи видаляти – від деяких дискусій залишається не більше 5-10 відсотків дописів.

У The New York Times працює лише восьмеро модераторів, лише двоє з них – на повній ставці. Одначе на сайті газети дозволено коментувати не всі матеріали, тож у 2010 році читачі сайту nytimes.com залишали близько 4700 коментарів щодня, близько 14% яких видалялося. «Ми хотіли б відкрити коментарі до більшої кількості статей, але в нас не вистачить рук, щоб усе це модерувати», - каже Саша Корен, заступник редактора із соціальних медіа та зв’язків із аудиторією. The New York Times шукає технологічні засоби, що дозволили б замінити працю модераторів, але поки що не знаходить.

Альтернативних рішень, що дозволили б заощадити на оплаті праці модераторів, шукають і інші видання. У San Jose Mercury News, що належить до холдингу Bay Area News Group, виявили, що кількість охочих коментувати стрімко зменшується, особливо в обговореннях дражливих тем – імміграції, сексуальних меншин тощо. «Люди казали: “я б долучився, ал6е там такий бардак – не хочу, щоб на мене нападали”», - розповідає директор компанії із цифрового контенту Ренделл Кіт. Щоб вирішити цю проблему, видання групи запровадили коментування лише за допомогою фейсбуківських облікових записів. Отже, хто хоче написати коментар, мусить бути зареєстрований на фейсбуку. Його думки будуть опубліковані поруч із його справжнім ім'ям і юзерпіком. Ця новація роздратувала і тих, хто не користується фейсбуком, і тих, хто волів залишатись анонімом. Зрештою, модель не є досконалою, позаяк зареєструвати віртуала неважко, а відрізнити від реальної людини – майже неможливо. В усякому разі, частині читачів доводиться шукати інших способів комунікації з виданнями групи.

Одначе редактори видань групи Bay Area відчули, що спілкування в коментарях стало реальнішим та раціональнішим, коли більшість людей виступає під своїми справжніми іменами. «Якість вочевидь покращилась, - каже Кіт. – Дискусія стала цивілізованішою».

Los Angeles Times поки що покладається на допомогу своїх читачів у боротьбі зі спамом, тролінгом та іншими потворними речами в коментарях, одначе ми також думаємо над переходом до коментування виключно з-під фейсбуківського логіну. Люди не повинні відчувати загрозу агресії з боку анонімів. Десятиліттями ми дотримувались цього стандарту на сторінці читацьких листів друкованого видання: нічиї дописи не потрапляли на сторінки, поки редактор не підтвердить особу автора. До того ж, автор повинен був дати згоду на те, що його справжнє ім’я буде опубліковане в газеті.

Чимало старожилів інтернету цінують анонімність. Часто звучить заяложений аргумент, що ті, хто має інформацію, мають право оприлюднити її хоча б анонімно. Я не згоден із цим. Хто знає щось важливе, може зателефонувати в редакцію будь-якого ЗМІ й розповісти все журналістам. На практиці ж у більшості випадків дискусія стає більш цивілізованою і плідною, якщо кожен її учасник виступає під справжнім ім’ям.

Los Angeles Times

Незгоду з позицією Джеймса Рейні висловив Алекс Алварес у колонці на сайті Mediaite.

- Є тонка, але важлива різниця між цілеспрямованими тролями чи спамерами та просто тупими, підлими, неправими дописувачами.

Анонімне коментування має кілька причин. Одна з них – невідповідність віртуальних проявів людини до того особистого чи професійного життя, яке вона веде в офлайні. Анонімність дозволяє розділяти ці дві особистості, уникаючи цензури або неприємностей, пов’язаних із поглядами та переконаннями, висловлюваними в інтернеті. До того ж, коментування за допомогою фейсбука дозволяє всім учасникам дискусії довідатись про людину подробиці, які, можливо, не всім потрібно знати.

Примушування відвідувачів до використання справжніх імен в онлайн-коментуванні справді може відсіяти частину образливих чи брудних дописів, але не обов'язково робитиме ставлення людей одне до одного більш цивілізованим і не покладе край безглуздим коментарям. Адже, сказавши *~}***БеЗБаШеНнОй_КиСкЕ***{~*, що тепер вона має бути Наталею Степаненко, ми не зробимо її коментарі розумнішими чи кориснішими для дискусії, не допоможемо краще зрозуміти іронію, сумлінніше дотримуватись теми обговорення. Коменти, які заважають читати обговорення й відбивають бажання брати в ньому участь у розумних людей, нікуди не зникнуть.

Анонімне коментування не видається мені проблемою. Воно може допомогти людям відчути  безпеку й комфорт, достатні для того, щоб вільно висловлювати свої думки. Слід установити стандарти якості, які поділятимуть не лише редактори, але й коментатори. Ваша точка зору – це і є ваша особистість в онлайні. І саме ця особистість, хоч як ти її назви, може підтримати або зіпсувати дискусію в коментарях.

Пропонуємо нашим читачам відповісти на запитання:Чи готові ви залишати коментарі до публікацій на нашому сайті під справжнім ім’ям?