Українські журналісти мають критично ставитися до роботи влади під час війни, водночас критика має бути відповідальною. Критикувати варто заради того, щоби впливати на процеси, які відбуваються в країні.

Шеф-редакторка порталу «Детектор медіа» та голова однойменної громадської організації Наталія Лигачова говорить, що, критикуючи дії влади публічно, варто зважати на контекст. Кожен журналіст і видання самостійно приймають рішення стосовно конкретної ситуації — зупинятися або продовжувати критикувати далі.

«Коли є зовнішній ворог, то тут справа не лише в тому, як сприймає критику влада, а і в тому, чи зможе зовнішній ворог використати це, чи не будуть це використовувати у світі, щоб підкреслити наші проблеми. Потрібно брати до уваги всі ці запитання, а також думати над тим, чи посилення чвар між нами не послаблює нас самих безвідносно до реакції Росії та загалом світу. До прикладу, днями я давала інтерв’ю для японського телебачення, і вони дуже багато питали про телемарафон. Якби мені поставили це питання кілька місяців тому, я б, можливо, різкіше висловлювалася про нього. Але зараз настав час дуже великих публічних чвар у нас у країні. Тож зараз дуже вже критикувати  владу ще й за телемарафон я не буду. Оскільки ще більше буду підсилювати оцей стан війни всіх проти всіх. Нехай  вже буде щось, що об’єднує. Навіть у такому вигляді, де все дуже глянцеве, де людей заколисують позитивною картинкою….», ― говорить Наталія Лигачова. Тому я підтримую те, що перед тим, як ми критикуємо, маємо ставити собі запитання: “Щоби що?”. А під час війни із зовнішнім ворогом я особисто ще й ставлю собі питання, чи перевищує користь від оприлюдненої критики шкоду для репутації нашій країні. Тобто, на мій погляд, під час війни критикувати публічно треба вже тоді, коли справді інакше буде більше шкоди українському суспільству, якщо мовчати. Критикувати не щоб хайпувати, а заради того, щоби справді впливати на процеси, які відбуваються в країні

• Читайте також: Підсумки моніторингу телемарафону «Єдині новини» за жовтень — грудень 2023 року

На думку медіаекспертки, конфлікт підсилює вплив роботи телеграм-каналів у країні. Тут Наталія Лигачова згадує відповідь прессекретаря президента Сергія Никифорова на запитання «Детектора медіа» про роботу телеграм-каналів в Україні. Никифоров сказав, що українська аудиторія сама зробила вибір, віддавши перевагу телеграму. Тому, мовляв, позитивним є те, що в Україні теж розвинулися телеграм-канали, які протистоять російській дезінформації.

«Тут треба зазначити: по-перше, не сама українська аудиторія зробила такий вибір, її до цього підштовхнула нинішня влада, яка телеграм-канали зробила основним джерелом власної комунікації з громадянами. Також варто зазначити, що українські телеграм-канали також часто багато подають дезінформації та фейків», — говорить Наталія Лигачова.

• Читайте також: Чому й навіщо українське суспільство зробили заручником російського телеграму?

Водночас Наталія Лигачова зауважує, що традиційні українські медіа також не завжди якісно критикують, бо припускаються помилок у публікаціях. Зокрема й тому, що  як для закордонних, так і для українських медіа стало нормою посилатися на одне анонімне джерело інформації, а не перевіряти у двох-трьох джерелах. Також проблемою є те, що через розвиток технологій та оперативність подання інформації якісні медіа часто втрачають редакційний контроль над тим, що вони самі поширюють. Тому Наталія Лигачова зауважує: якщо йдеться про критично важливу інформацію, її краще опублікувати пізніше, але прискіпливо перевірити.

Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк каже, що як медіаекспертка спостерігає багато самоцензури, особливо в регіональних медіа. 

«Якщо відкрити будь-яке медіа, ми бачимо там більше позитиву, приємних новин, аніж критичного матеріалу. Критику першими зараз часто пишуть іноземні медіа, а не українські, і вже згодом ця інформація потрапляє і в наш український інфопростір. Але це результат того, що ми боїмося за нашу безпеку, а критика робить нас вразливими. Відтак нам хочеться нас захистити, скажімо умовно, збудувати стіну. Та насправді від цього ми не станемо сильнішими, тому важливо, що є в нас таки багато розслідувань, критики, яка веде вперед. Водночас під час повномасштабного вторгнення потрібно пам’ятати про обмеження на інформацію, які стосуються національної безпеки, детальніше про них можна прочитати в наказі №73 Головнокомандувача, але обмеження не стосуються питань бюджету, відбудови України, життєдіяльності громад чи інших важливих процесів для країни. Оскільки зараз складається така ситуація, що роботу медіа починають регулювати поза межами військових норм. Наприклад, в Одесі мільйон людей ходить із мобільними телефонами, але журналістам там забороняють знімати щось у центрі міста — і це є перешкоджанням професійній діяльності, це суперечить як наказу №73, так і Конституції. Якщо ми раніше в ІМІ не фіксували таких перешкоджань, то я думаю, що ми почнемо їх уже фіксувати у 2024 році», — говорить Оксана Романюк. 

Експертка додає, що під час війни поширилася практика відмови журналістам у доступі до інформації під приводом воєнного стану. За словами Романюк, є регіони, де журналістам відмовляють у відповідях на запитання, що стосуються, приміром, бюджетних витрат чи зарплат чиновників. 

«Аргументують тим, що там будуть указані персональні дані чиновників, мовляв, потім прилетить ракета. Проти таких обмежень потрібно боротися, я дуже рекомендую редакціям і журналістам чітко знати свої права, чітко знати, що дозволяється в час воєнного стану, а що насправді заборонено. Якщо ми зараз не будемо захищати свої інтереси, то медіа надалі не зможуть розвиватися. Якщо говорити відверто, зараз медіа існують переважно завдяки підтримці грантів, але і така підтримка не є гарантованою для медіа, якщо вони не будуть захищати своє існування і не будуть діяти як медіа. Тож це нормально — критикувати владу та уряд, водночас зосереджуватися на фактах, не поширювати чутки, критикуємо за конкретні рішення, а не персоналії», — говорить Оксана Романюк.

• Читайте також: Брак доступу до фронту, кадровий голод і самоцензура: як живуть медіа півдня України

Голова наглядової ради Суспільного мовлення та заступниця шеф-редакторки «Детектора медіа» Світлана Остапа пригадує, як на початку повномасштабного вторгнення критики влади майже не було. Каже, тоді всі об’єдналися, щоб допомогти країні та армії. 

«В березні минулого року практично всі прокидалися та засинали з телемарафоном, це було справді дуже важливо. Але перший крок у тому, щоб критикувати владу, зробила саме влада. Об’єднання в телемарафон справді було неформальним, куди увійшло шість каналів. Проте потім стало зрозуміло, що інші канали або транслювали марафон повністю, або частково виробляючи, за можливості, свої телемарафони. Але вони не критикували там владу. Єдине, що відрізняло їхні телемарафони та спільний, — те, що в їхніх марафонах було більше представників інших політичних сил, тому що в “Єдиному марафоні” було декілька основних спікерів, переважно президент, секретар РНБО, міністри оборони, закордонних справ, яких вмикали щодня. Водночас на інших каналах були представники партій “Європейська солідарність”, “Батьківщина” та інші. Згодом РНБО видала рішення, яким зобов’язала всі телеканали транслювати спільний телемарафон», — пригадує Світлана Остапа. 

«Мені здається, саме тоді почався спротив політичний, а згодом від журналістів. Уже під час повномасштабного вторгнення я була в журі конкурсу “Mezhyhirya Fest”, який обирає найкращі розслідування року. Варто зазначити, що впродовж 2022 року в основному всі матеріали розслідування стосувалися російських злочинів, невеликий відсоток займали інші теми. Та у 2023 році ситуація кардинально змінилася, розслідувачі зауважили, що ті, хто був причетний до розкрадання бюджетних коштів, продовжують це роботи й у часи війни. Тож за владою потрібно далі стежити та давати оцінку її діяльності», — підсумовує Світлана Остапа.

Фото: Максим Полищук