Декілька років тому заблоковані VPN, обмежений телеграм і верифікація людини для входу в соцмережі були притаманні Китаю, Ірану чи Росії, тобто авторитарним країнам, де свобода слова є примарним явищем, а інтернет сприймається як щось, що заважає режимові. Сьогодні ці обмежувальні практики все активніше застосовують у ЄС, Великобританії, Франції й окремих американських штатах. Тут це робиться нібито з благородною метою захисту неповнолітніх чи боротьбою з незаконним контентом. Проте результат цих дій такий самий, як і в недемократичних країнах: усе це призводить до зникнення вільного інтернету та такого явища як приватна й захищена комунікація.

Від захисту неповнолітніх до обмежень VPN

Формальним приводом для нової хвилі інтернет-регулювання на Заході став захист неповнолітніх. Логіка цих обмежень проста — доведено, що соцмережі шкодять підліткам, викликають у них залежність, а дорослий контент доступний їм без будь-яких перешкод. Водночас жодні «цифрові паркани» не є абсолютно надійними: частину обмежень, передусім блокування сервісів або доступ до них з окремих країн користувачі часто навчаються обходити за допомогою VPN. Правда, інші механізми — зокрема верифікація за віком — складніші для обходу, хоча й тут знаходяться способи: від завантаження чужих документів до маніпуляцій із зовнішністю перед камерою, що імітують дорослі риси обличчя.

Тож не дивно, що у 2026 році у світі уряди різних країн світу почали жорстокіше боротися з технологіями, що обходять обмеження. Особливо активно стали говорити про обмеження VPN — саме ця технологія є наступною мішенню.

Після того, як британський Online Safety Act запровадив суворіші вимоги верифікації для певних вебсайтів, кількість завантажень VPN за перший вікенд після появи нових обмежень зросла більш ніж на 1800%. Денне число активних користувачів VPN підскочило приблизно до 1,4 мільйона — проти 650 тисяч до запровадження закону. Парламентарі вирішили, що VPN є деструктивною технологією, тож на початку 2026 року Палата лордів проголосувала за те, щоб дослідити можливість заборони VPN для неповнолітніх.

Схожі події відбуваються й у Франції. У січні 2026-го Національні збори проголосували за законопроєкт про заборону соціальних мереж для дітей до 15 років. У квітні 2026-го французький Сенат схвалив власну версію закону. Якщо буде ухвалено остаточний варіант, усі платформи — як французькі, так і іноземні — будуть зобов’язані верифікувати вік кожного користувача до кінця 2026 року. Відразу після цього міністр з питань цифрового розвитку Анн Ле Анаф заявила в ефірі Franceinfo, що наступною технологією у списку потенційних обмежень стане саме VPN.

Аналітична служба Європарламенту (EPRS) у своїй доповіді назвала VPN «лазівкою, яку потрібно закрити» в системі верифікації віку, й допустила, що доступ до VPN-сервісів має бути обмежений за віком. Сценарій наступу на VPN-сервіси підсилили коментарі єврокомісарки Генни Вірккунен: коли її запитали, чи зможуть користувачі обійти нову систему верифікації через VPN, вона відповіла, що «важливою частиною наступних кроків є те, щоб це не можна було обійти».

У США картина ще строкатіша. Юта ухвалила закон SB 73, який зобов’язує сайти перевіряти вік навіть у тих, хто приховує місцезнаходження через VPN. Техас тепер вимагає підтвердження повноліття при реєстрації Apple ID. Мічиган пішов іще далі: законопроєкт «Anticorruption of Public Morals Act» пропонує зобов’язати інтернет-провайдерів не лише блокувати VPN-з’єднання, але й заборонити продаж і рекламу будь-яких інструментів обходу обмежень — зі штрафами до $500 тисяч за кожне порушення. Вісконсин розглядав аналогічний законопроєкт, і лише активний тиск захисників цифрових прав змусив законодавців відступити.

Зворотна сторона проблеми верифікації за віком

Технічна й правова критика систем верифікації віку виходить далеко за рамки турботи про конфіденційність конкретного користувача. Засновник і CEO Proton Енді Єн застерігає, що верифікація віку в її нинішньому вигляді означає «смерть анонімності в інтернеті». Річ у тім, що неможливо надійно ідентифікувати неповнолітніх, не ідентифікуючи при цьому всіх без винятку. Будь-яка система, побудована для захисту дітей, за своєю архітектурою стає системою загального стеження й моніторингу за всіма інтернет-користувачами.

До цього часу анонімність в онлайні була елементом сучасного інтернету. Вона захищала журналістів, активістів, меншини, людей в авторитарних країнах. При цьому вона допомагала зловмисникам часто залишатися невидимими в онлайні, проте ціна відмови від неї може виявитися незрівнянно вища, ніж ціна її збереження. Знищити анонімність заради боротьби зі зловживаннями — все одно що скасувати таємницю листування заради боротьби з шахрайством: інструмент захисту перетворюється на інструмент контролю, а держава чи корпорація отримують те, про що авторитарні режими могли лише мріяти.

Верифікація за віком руйнує саму ідею вільного інтернету. Енді Єн також вказує на неминучий інституційний зсув: «Якщо ви вже використовуєте зібрані ID для блокування доступу за віком, залишається лише один крок до блокування за національністю чи іншими ознаками». Не варто також забувати, кому вигідна така «авторизація» користувачів. Великі платформи мають ресурси на впровадження відповідних систем і фактично зацікавлені в їхньому поширенні. Але така вимога є непосильною для малих незалежних медіа, освітніх ресурсів і некомерційних проєктів. Захист дітей стає риторичним прикриттям для монополізації сучасного інтернету.

Тривала боротьба за шифрування

Дебати навколо VPN і запуск верифікації юзерів за віком — не єдині прояви обмежень вільного інтернету в світі. Паралельно в ЄС роками тягнеться суперечка навколо регламенту CSAR — Child Sexual Abuse Regulation, відомого як Chat Control. Регламент вимагав би від месенджерів сканувати приватні комунікації на наявність матеріалів про сексуальне насильство над дітьми — включно з повідомленнями, захищеними наскрізним шифруванням. Запропонований механізм розв’язання цієї проблеми — це «сканування на стороні клієнта»: перевірка повідомлень до їхнього шифрування. Фахівці з безпеки переконані, що це технічно рівнозначно бекдору в шифруванні, тобто навмисно створеному механізму обходу захисту, який дозволяє отримати доступ до даних в обхід стандартних засобів безпеки. Проблема полягає в тому, що такий «чорний хід» не може бути доступним лише для «хороших» користувачів чи державних органів: якщо він існує, його рано чи пізно можуть виявити й використати зловмисники.

У березні 2026 року Європарламент проголосував за продовження тимчасового регламенту, що дозволяв Google, Meta, Microsoft і TikTok добровільно сканувати приватні повідомлення. Перемога локальна: постійний регламент CSAR (Chat Control 2.0), який зробив би сканування обов’язковим, залишається активним — тристоронні переговори тривають з метою угоди до липня 2026 року.

Навіть пом’якшена версія документа містить положення про «мінімізацію ризиків», яке може підштовхувати сервіси до сканування зашифрованих повідомлень без прямої вимоги, а вимоги верифікації віку унеможливлять анонімне використання Мережі, що є критичним, наприклад, для журналістів чи викривачів. Коментуючи відмову від захищеної комунікації, данський міністр юстиції Петер Гуммельгор, один з архітекторів Chat Control, заявив: «Ми мусимо відмовитися від хибного уявлення, що кожен має право спілкуватися через зашифровані месенджери».

У відповідь наприкінці січня 2026 року захисники цифрових прав з організації EFF (Electronic Frontier Foundation) запустили кампанію Encrypt It Already, вимагаючи зробити наскрізне шифрування стандартним налаштуванням за замовчуванням, а не опцією — оскільки понад 90% людей ніколи не змінюють дефолтних налаштувань. Конкретні вимоги адресовані Apple (E2EE для RCS, блокування доступу ШІ до чатів), Meta (шифровані бекапи WhatsApp за замовчуванням), Google (E2EE для Messages), а також Bluesky і Telegram.

Кампанія дала перший відчутний результат уже за кілька місяців. У травні 2026 року Apple випустила iOS 26.5 із підтримкою наскрізного шифрування для RCS: листування між iPhone та Android-пристроями нарешті стала зашифрованою за замовчуванням у стандартних застосунках для повідомлень. EFF назвала це перемогою, проте зазначила, що метадані повідомлень усе ще збираються і зберігаються, а хмарні резервні копії можуть залишатися незашифрованими, якщо користувач не активував додаткові налаштування захисту вручну.

Куди рухаємося

За інформацією Freedom on the Net, у щонайменше 57 із 72 досліджуваних країн у 2025 році людей заарештовували або ув’язнювали за онлайн-висловлювання на соціальну, політичну або релігійну тематику. Це рекордний показник за всю історію спостережень.

Загальна картина, що складається з розрізнених законодавчих ініціатив, має чітку внутрішню логіку: уряди по всьому світу — авторитарні і демократичні — рухаються до моделі, в якій анонімний доступ до мережі стає привілеєм, а не нормою. Послідовність звуження цифрових прав у такому контексті очевидна: спочатку верифікація для доступу до контенту для дорослих, потім — для соціальних мереж, потім — для будь-якого анонімного акаунта. VPN, що дозволяють обходити ці перевірки, стають наступним об’єктом регулювання. А зашифровані месенджери — після них.

Як тільки інфраструктура верифікації побудована, її розширення не потребує нових політичних рішень — лише нових технічних параметрів: від віку до ідентичності, геолокації чи будь-якого іншого атрибуту. Це не питання поганої волі конкретних урядів, а питання інституційної логіки будь-якого органу влади, що контролює інформаційний простір: отримавши технічний інструмент, він не має структурних стимулів обмежувати його застосування.

Хоча британський закон про онлайн-безпеку й іранське відімкнення інтернету — це різні явища за масштабом, метою і контекстом, у них є структурна схожість. І демократичні, й авторитарні держави рухаються до однотипних інструментів технічного контролю. Різниця — в обмеженнях, які накладає на цю можливість правова культура, незалежний суд і громадянський тиск. Поки що ці важелі впливу працюють, але не гарантія, що захисникам цифрових свобод вдаватиметься протидіяти цим атакам в майбутньому.

Для журналістів, медіадослідників і правозахисників це означає, що інструменти захисту джерел і приватності поступово змінюють правовий статус — зі «стандартних технологій» на «засоби обходу закону», а в дедалі ширшому колі юрисдикцій — і на «недозволений доступ» за умовами нових технічних стандартів. Ця зміна відбуватиметься непомітно: кожне окреме рішення виглядає технічним і обмеженим, але в сукупності вони звужують простір цифрової свободи. І наразі не очевидно, що цей процес в принципі зупиниться.