Щоби пересвідчитися, що запуск нової версії National Georgaphic відбувся успішно, у Київ навідалися працівники його головного Вашингтонського офісу. З нагоди ювілею вони вирішили нагадати про те, що робить журнал особливим.

Хто казав, що через вибір видавців на користь української мови улюблене видання допитливих не матиме попиту, хай опустить очі: примірники першого номера розхапали, не встигли ті прилягти на вітрини кіосків. Соціальні мережі, окрім ейфорії шанувальників, – вибухнули ще й праведним споживчим гнівом спраглих якісних просвітницьких матеріалів: «Все розкупили!».

Дмитро Губенко, заступник головного редактора українського NG, припускає, що такий ажіотаж виник частково «завдяки» скепсису дистрибуторів, які на кожну точку замовили лише по кілька примірників. Більшою ж мірою – завдяки щирому захопленню аудиторії. У цьому переконана і Юлія Стефанишин, гендиректор Sanoma Media Ukraine, яка опікується фінансовими питаннями. Попри суворі комерційні реалії, які не дали журналу вийти у 2008-му, основним двигуном ідеї була… любов: «Ми закохалися в це Товариство і в його цінності. Те, що воно робить задля підтримки наукових досліджень та відкриттів, нас глибоко вразило», – зізнається бізнес-леді.  

Юлія Стефанишина

Виконавчий віце-президент Національного географічного товариства Террі Адамсон вважає, що серця своїх читачів та партнерів журнал завойовує завдяки доброму імені.

125 років National Georgaphic

Містер Адамсон робить невеличкий екскурс у минуле: коли понад століття тому National Geographic тільки починав свій шлях, його подальшу популярність було складно уявити. Громіздкі тексти потребували не лише реінкарнації у зрозумілу для непосвячених форму, а й супроводу, який привернув би увагу та розпалив цікавість. Рецепт успіху, актуальний і надалі, винайшов один із перших редакторів NG – Гілберт Гросвенор: він опублікував репортаж про Тибет з експедиції російських сходознавців Гомбожаба Цибікова та Овше Норзунова, заповнивши значну частину випуску чорно-білими фотографіями. Читачам таке рішення сподобалося. Відтак щонайменше половину журналу NG займають яскраві й промовисті ілюстрації. Вони є найвищим виявом перфекціонізму Товариства.  

Террі Адамсон

«Видання об’єднує багатьох фотографів, здатних на неймовірні речі», – каже містер Адамсон. І щоби розвіяти в аудиторії всі сумніви, показує відео однієї з останніх фотоавантюр НГТ:

Величне дерево-велетень: секвоя під час завірюхи

«Один із найсерйозніших викликів для нас – обрати обкладинку», – каже Вікторія Поуп, заступник головного редактора журналу. Саме це найчастіше стає приводом для тривалих брейнстормів. Добре, коли є фото, яке на це місце аж проситься. Серед таких вже нині культовий портрет афганської дівчинки, який зробив фотограф-мандрівник Стів МакКаррі. Обкладинку журналу з цим зображенням визнано однією з найвдаліших за всю історію.

Не меншою прискіпливістю супроводжується робота з текстами, – зауважила шеф-редактор видавництва Емі Колчак, яка координує діяльність представництв NG. Нерідко підготовка статті є справою не лише місяців, а й років. Украй важливо викласти інформацію доступно, що інколи не так уже й просто, зважаючи на низку культурно-географічних особливостей територій, де виходить NG. Тому переклад, як правило, доповнюється додатковим тлумаченням понять, про які йдеться в тексті. Приміром, одне з буддійських божеств може бути загальновідомим у Японії і не вимагати там представлення, тоді як українського читача екзотичні найменування можуть спантеличити. Ну і навпаки – ще чимало з того, що в Україні про Україну давно знають, має шанс стати справжнім відкриттям для іноземця. І стане. 

Юлія Бойл

Студентські дослідження контенту NG, здійснені на базі Могилянської школи журналістики НаУКМА, демонструють, що за останні 30 років на сторінках видання Україна мала такі тематичні обриси: Крим як територія російсько-українського конфлікту, катастрофа на ЧАЕС, надії українців щодо кращого майбутнього. Старший віце-президент Національного географічного товариства Юлія Бойл переконана, що з появою української версії журналу можна буде урізноманітнити цей дискурс.

Зустріч відбувалась у Конгрегаційній залі Староакадемічного корпусу Національного університету «Києво-Могилянська Академія».

Славка Куцай, Олександра Ступаковська (фото), Могилянська школа журналістики