Десятого листопада Верховна Рада вже вчетверте не спромоглася розглянути в першому читанні законопроект № 1123 «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», який передбачає роздержавлення преси: вихід органів влади і місцевого самоврядування зі складу засновників (співзасновників) друкованих ЗМІ або перетворення друкованих ЗМІ, заснованих центральними органами виконавчої влади, на офіційні друковані видання.

Реформа, котра є одним із зобов’язань України перед Радою Європи та якої добиваються українські медійні організації, має як прихильників, так і противників серед близько 550 видань, що підлягають роздержавленню. На прохання MediaSapiens Леся Карлова з прес-служби Національної спілки журналістів України поспілкувалася з кількома головними редакторами комунальних газет і з’ясувала, як вони зараз існують та яким бачать своє майбутнє після роздержавлення.

У попередньому матеріалі йшлося про жидачівську газету «Наш час» (Львівська область), головний редактор якої Андрій Данилець до процесу роздержавлення ставиться стримано, хоча й має намір брати участь у пілотному проекті. Нині публікуємо статтю про канівську газету «Дніпрова зірка» (Черкаська область), головний редактор якої Євген Бруслиновський уже зараз шукає теми й напрямки роботи, які збережуть виданню аудиторію після роздержавлення.

«Дніпрова зірка» – одна з найстаріших районних газет Черкаської області. Наступного року ця канівська районка відзначатиме 95-річчя. Інформаційних конкурентів у неї практично немає – інші два видання зорієнтовані переважно на місто. Але й у такій ситуації редакція шукає різні шляхи, щоб не втратити свого читача.

Як розповідає головний редактор Євген Бруслиновський, приміром, цьогоріч навіть знизили передплатну вартість. Якщо на 2015 рік річна вартість (закладена редакцією) становила 115 грн, то на 2016 рік – 65. «Звісно, з послугами “Укрпошти”, які подорожчали, кінцева ціна буде більшою – десь 94-95 гривень, однак все одно, це менше, ніж торік», – зауважує пан Бруслиновський.

З його слів, більшу частину річного бюджету видання забезпечує завдяки рекламі. Частка, яку дають співзасновники (а всього їх чотири – міська рада, районна рада, райдержадміністрація і трудовий колектив) – значно менша. «Припустімо, наш річний бюджет становить півмільйона гривень. З передплати ми маємо тисяч 120-150, від співзасновників – близько 100 тисяч, решту дає реклама. Хоча в нас є угода, у якій вказано, що кожен зі співзасновників має фінансувати газету рівними частинами», – каже головред.

Штат «Дніпрової зірки» – це всього чотири особи. Редактор виконує функції також кореспондента і рекламного агента, заввідділом – пише, шукає рекламу, виконує функції коректора, відповідальний секретар – також і кореспондент, і рекламний агент, та ще й бухгалтер. А водій (він же і кур`єр) теж приносить рекламу.

Районка має свій сайт, але він для редакції – другорядний. Євген Бруслиновський каже: це своєрідний запасний варіант, раптом буде фінансово непосильно видавати паперову версію. Однак зараз головна увага приділяється саме останній. Головред впевнений, що вона залишатиметься потрібною читачеві. Як і в тому, що процесу роздержавлення рано чи пізно не оминути. Тому потрібно шукати ті теми і напрямки роботи, які забезпечать газеті аудиторію.

«Комунальні газети часто подають викривлене відображення дійсності»

«В Україні найбільш розгалужена система комунальної преси, яку ще називають кишеньковою чи провладною, – зазначає Євген Бруслиновський. – Це не завжди добре, бо формат комунальної газети – будь-то районна, обласна, загальнодержавного значення – викликає певне обмеження тематики, обмеження зображувальних засобів і, як це не смішно, обмеження бажання журналістів щось писати. Якщо ті чи інші теми і не є недоторканними, то принаймні з ними журналісти поводяться, м`яко кажучи, коректно. Частіше вони не висвітлюються. Це те, що стосується якихось неправильних дій, корупції з боку влади і тому подібне».

Роздержавлена преса, на думку пана Бруслиновського, більш мобільна, більш вільна у темах, у підходах до подачі матеріалів. І більш наближена до справжньої журналістики.

«У комунальних газетах журналістика часто зводиться до статистичних довідок, до спічів на свята, на яких перераховуються переважно успіхи влади. І це створює викривлене відображення дійсності. Виходить певне вихолощення реальності, яке оточує читача. А читач, якщо він заплатив за газету, має право знати весь спектр подій, що відбуваються, а ще краще – відбуватимуться навколо нього, не кажучи вже про події, які відбулися. Приватні газети – живіші, всюдисущіші. Вони вибирають ті теми, які будуть цікавими читачеві, які дозволять газету продати і заробити на цьому гроші», – коментує головред «Дніпрової зірки».

«Стосунки з владою залежать від ступеня редакторського переляку»

Євген Бруслиновський зауважує: відтоді, як він очолив газету у 2000 році гострих конфліктів чи відвертих спроб тиску на газету з боку влади не було. Попередній редактор ішов на пенсію і запропонував кандидатуру пана Бруслиновського на своє місце. Влада, каже нинішній головред, як не дивно, погодилася.

На той час сам Євген Бруслиновський працював у Києві в газеті «День», але через побутову невлаштованість вирішив повернутися в Канів та очолити газету. «Тим паче, вона була для мене не чужою. Я працював у “Дніпровій зірці” з 1984 до 1991 року після того, як потрапив сюди за розподілом після навчання в Києві на факультеті журналістики», - розповідає він.

Згадує: перші два-три роки з владою були певні тертя. «Я сказав: ходити туди не буду, пропонувати на першу сторінку якісь великі фотографії чи їхні цитати не буду. Газета повинна бути нормальною. Але якщо між тим буде інформація і від влади, то це непогано, бо люди й ці новини хочуть читати. Два роки мою позицію серйозно не сприймали. Конфлікти були, я не розпалював їх, але й не гасив. І вони загасли самі собою. Очевидно, владці звикли, що газета буде такою», - каже головред.

Як приклад своєї позиції Євген Бруслиновський наводить матеріал про призначення нового голови райдержадміністрації півроку тому. На його представленні були присутні представники різних політсил. Було й чимало критики. Учасники зібрання скептично ставилися до представників газети, бо не вірили, що матеріал у ній буде об`єктивним.

«Матеріал вийшов з тими оцінками, які прозвучали. Ніхто не насмілився попросити перечитати, затвердити… До честі керівника району, він навіть не подзвонив після цього. Ми матеріал не ховали, - розповідає пан Бруслиновський. – Скажу так: багато залежить від ступеня редакторського переляку. Якщо редактор ще з “совкових” часів сидить у кріслі, то зміна керівника міста чи району в нього виникає дивні реакції: він мчить туди, клянеться, що буде служити вірою і правдою, дає помпезні матеріали на перші шпальти про стосунки з владою. Хто хоче за звичкою прогнутися перед новим керівником – керівник це бачить. Чого ж не скористатися?»

«Треба полюбити бухгалтера»

До процесу роздержавлення, каже Євген Бруслиновський, кожна газета буде підходити своїм шляхом. «Добре, якщо буде готуватися завчасно, поступово дистанціюючись від співзасновників, не тримаючи спину в стані прогнутості, коли треба і коли не треба, а дещо віддаляючись від провладної тематики. До речі, деякі редактори прямо випрошують такі матеріали, щоб отримати якісь преференції. Можливо, сьогоднішня влада себе аж так піарити не хоче. Але за старою звичкою редактори, буває, бігають і притягують тему за вуха – виступи голови РДА, міського голови. Тому треба потроху дистанціюватися: якщо тема не нав`язується, не варто її притягувати за вуха», - вважає він.

Крім цього, зазначає головред «Дніпрової зірки», треба порахувати свої надходження. Якщо реклама дає газеті 60-70% прибутків, можна вважати себе «на коні» і бути готовим до тих чи інших коливань.

«Я чув різні думки, наприклад: нам головне відкараскатися від влади… Насправді, такі газети, якщо в них немає фінансового забезпечення власними силами, просто зникнуть. Перш ніж іти на ці ризики, треба братися за підрахунки. Економіка в газеті – річ невдячна, ми звикли до більш творчих речей. Але зараз на часі полюбити бухгалтера, змусити його сісти і все порахувати. Якщо десь не дотягується – то дотягнути», - розмірковує він.

На думку Євгена Бруслиновського, якщо в районній газеті три журналісти – то це розкіш. Одного обов`язково треба переорієнтувати на рекламу. «Не обов’язково він повинен перетворитися на суто генератора слоганів. Журналіст може залишатися журналістом і писати. Реклама – це ж не тільки рекламний блок. Це може бути стаття рекламного характеру. Журналісти не повинні боятися перестрибувати з чистої журналістики в рекламну, адже вона теж потребує творчого підходу», - наголошує він.

Саме таким шляхом намагається іти «Дніпрова зірка». Тут теж відчули зменшення реклами. Однак шукають різні підходи, щоб привабити рекламодавця.

«Реакція на зменшення реклами може бути різною. Можна сісти і поплакатися, а можна шукати шляхи для виходу з ситуації. Незважаючи на те, що особливо з площею не погуляєш, бо маємо всього 8 сторінок і виходимо раз на тиждень, подаємо рекламні статті. Хоча й ризикуємо, бо реклама – це не бестселер, вона гірше читається, але її також потребують люди. Рекламні статті дещо дешевші, і ми чули багато відгуків, що вони ефективніші для рекламодавців», - каже пан Бруслиновський.

А завдяки зниженню передплатної вартості в газеті сподіваються зберегти і, можливо, навіть збільшити тираж. Зараз він становить 2200 примірників.

«Як не крути, а наша газета на Канівщині – єдине джерело спектру новин, подій, які відбуваються в місті і районі. Дві приватні газети більше займаються містом. Нам потрібні ті люди, які в селах. А якщо газета буде дорога, вони її просто не передплатять. Ми думаємо таким чином зберегти наш невеличкий тираж і, можливо трохи підтягнути його», – зазначає головред.

Ще «Дніпрова зірка» намагається зацікавити газетою молодь. Півтора року тому започаткували проект «Канівські молодіжні діалоги»: збирають учнів шкіл на круглі столи, діти висловлюються з приводу тих чи інших тем, і їхні думки публікуються в газеті. Найкращим учасникам вручають призи, для чого залучають спонсорів.

«Люди реагують на ці діалоги, читають, помічають. Засвідчують, що це все потрібно – газету треба омолоджувати. Це ще один крок до тієї широкої тематики, яка потрібна газеті завтрашнього дня. Рано чи пізно ми опинимося без співзасновників, тому краще коли ці теми будуть напрацьовувати. І даремно районні газети називають пенсіонерськими. Якщо запускати такі проекти, молодь також братиме до рук газету і читатиме», – переконаний Євген Бруслиновський.

Леся Карлова, прес-служба НСЖУ