11 березня – річниця найпотужнішого в історії Японії цунамі та землетрусу, що призвели до аварії на АЕС у Фукусімі, спустошень і загибелі майже 20 тисяч людей. Фоторепортера газети «Майнічі Шімбун» (Mainichi Shimboun) Койчіро Тезуку (Koichiro Tezuka), який став свідком початку цієї трагедії і, виявивши мужність, відтворив її, відзначено 2012 року престижною нагородою World Press Photo в категорії «Новини з місця події».

Койчіро Тезука: «Я фотографував скільки міг»

Коли вдарили хвилі цунамі, Койчіро сидів у гелікоптері. Він робив аерозйомки, а місто на його очах поглинало море. 34-річний фоторепортер притлумив жах і безперервно натискав на спускову кнопку камери. Його знімки потрясли світ. Ось його розповідь для Spiegel.

11 березня 2011 року я випадково опинився в кабіні вертольота. У префектурі Аоморі, що на крайній півночі півострова Хонсю, я знімав школярів. Вони вилаштувалися так, що згори було видно картинку. Наша газета провадила там бейсбольний турнір усієї країни й потрібні були сувенірні фото.

Коли тремтіла земля, ми поверталися в Токіо. Я фотографував наслідки руйнувань, коли пілот сказав, що закінчується пальне. Через годину після того, як почався землетрус, ми приземлилися в аеропорту Сендая, щоб заправитися. Море як зазвичай ще було спокійним. Та через десять хвилин нахлинуло цунамі. Саме стільки часу знадобилося нам, щоби з’ясувати, що через землетрус аеропорт закрили. Так ми лишилися без пального.

Щойно знову піднявшись у повітря над Сендаєм, ми побачили, як здіймається хвиля. Ніколи не думав, що вона може стати такою потужною. У голові був туман. Екіпаж гелікоптера кричав від страху. Та я від цього відволікався: мені потрібно було знімати. Пального нам вистачало ще на півгодини. Я фотографував скільки міг.

Койчіро Тезука  / World Press Photo

Пізніше мені спало на думку, що на знімках видно людей, які намагаються врятуватися. Але тієї митті я їх не помічав. Усе відбувалося так швидко, що згори закарбувалася тільки потужна сила цунамі. Вона перетворила місто на море. Це було неймовірно.

За чверть години пілот змінив курс і полетів у гори. Ми приземлилися на фабричному майданчику. Техніка вийшла з ладу, і я не міг надіслати знімки до редакції. Я подзвонив туди з телефонної будки, сів у таксі й поїхав у наше відділення в Сендаї. На щастя, воно не постраждало. В цьому місті я мешкав два з половиню роки. Звідси родом моя дружина. Тож я знав, яких руйнувань завдало Сендаю цунамі.

Один із найгірших спогадів лишила в моїй пам’яті Онаґава. Я часто там бував і тепер його не впізнавав. Від вигляду цього міста я пережив шок.

Тільки повернувшись у Токіо й побачивши в газетах та інтернеті інші знімки, я збагнув, якої жахливої шкоди завдала стихія. Ми всі свідомі того, що Японія – країна землетрусів. Однак ми не думали, що може статися подібне. Я бачив автівку, на якій трупи, загорнуті в пластикові мішки й ковдри, скопом везли на гору.

Відколи сталася катастрофа я побував у постраждалому регіоні приблизно десять разів. Загалом майже три місяці. За цей час багато що там нормалізувалося. Та відбудова просувається повільно. Річ у тім, що в деяких місцях вона відбувається за повністю новими проектами. Чи потрібно знову будувати так близько від моря? Стосовно цього є різні думки. Щоби прийняти рішення, потрібен час.

Джерело: Spiegel

Автор: Койчіро Тезука

Переклад: Аркадій Сидорук