Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд англомовної преси

Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд англомовної преси

00:00,
12 Травня 2012
2026

Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд англомовної преси

00:00,
12 Травня 2012
2026
Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд англомовної преси
Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд англомовної преси
Огляд іноземної преси засвідчує, що імідж України продовжує погіршуватися. Політизація чемпіонату стала приводом згадати всі інші «гріхи» країни та примножити їх.

«Європейські політики не дають Україні шансу засяяти» (New York Times), «Україна повертається до риторики холодної війни через футбольний бойкот» (The Times), «Український хаос поглинає Євро-2012» (The Guardian) – статті з такими заголовками виходили на сайтах провідних англомовних видань за минулий тиждень. Отже, почалося: Європа нарешті активно заговорила про Україну. За місяць до чемпіонату це закономірно, однак, напевне, українці хотіли б бачити новини іншого характеру. Оскільки публікації сповнені не лише сумнівів щодо успішної організації турніру, а й критичних оцінок ситуації в країні – політики, економіки та проблем із дотримання прав людини. В результаті постає образ країни з неоднозначною та малопривабливою репутацією.

Все починалося з «бандитів і шахраїв»

Варто сказати, що останніми місяцями закордонні журналісти не так часто писали про Україну, як можна очікувати напередодні чемпіонату – принаймні, це стосується англійських видань. Топ-теми про недобудовану інфраструктуру стали менш актуальними – видання зробили традиційний огляд стадіонів приймаючих міст і зрештою повірили, що місце для фінального матчу таки існує.

Черговим приводом для серйозного збурення європейських вболівальників стали завищені ціни в українських готелях. Зростаюче невдоволення підігрівали необережні заяви Мішеля Платіні, що власники цих готелів – «бандити і шахраї». «Кількість англійських фанатів, які приїдуть на чемпіонат, буде найменшою за всю історію», – констатує BBC, – саме через космічну ціну за проживання.

The Telegraph зазначив, що у Києві можна знайти хостел, де доба проживання (в ніч, коли Англія гратиме зі Швецією) коштує 702 англійських фунтів на особу. Також видання цитує Андрія Шевченка, він розповідає, що йому постійно дзвонять друзі: «Зазвичай вони просять квитки, тепер більшість друзів шукають кімнати. У мене дві квартири в Києві, впродовж чемпіонату одну з них я віддам друзям. Це проблема для нашої країни».

Ще 19 квітня у виданні The Economist вийшла стаття з назвою «Євро 2012 в Україні: Огидна гра» (The ugly game), у якій ідеться про недобросовісних власників готелів, економічні негаразди та можливі прибутки від Євро, і зроблено висновок: «Багато хто погодиться, що для України на першому місці зараз не економічні вигоди від турніру, а іміджеві здобутки, які може принести чемпіонат… Але все одно спочатку Україна повинна забезпечити футбольним вболівальникам доступний дах над головами».

У віп-ложі Янукович буде на самоті

Однак, як показали подальші події, стадіони й готелі відійшли на другий план, а головні іміджеві «здобутки» справді були ще попереду.

Євро-2012 опинилося в центрі політичного скандалу, і тепер футбол виявився нерозривно пов’язаним із фотографіями синців екс-прем’єрки Юлії Тимошенко та новинами про вибухи у Дніпропетровську. Давно британські видання не писали про Україну так часто, як у ці дні. Наприклад, лише у The Times за минулий тиждень було опублікувано 13 матеріалів на тему «політичного євро».

Переважна більшість видань у своїх матеріалах обмежується цитуванням офіційних осіб, які коментували бойкот – Ангели Меркель, Жозе Мануеля Баррозу, Мішеля Платіні, Бориса Колеснікова, Олега Волошина та інших. Журналісти при цьому описують Україну як «отруєну корупцією», «застряглу в Радянському Союзі», з «усе потужнішим авторитарним режимом».

У Guardian (до речі, за даними 2011 року це другий за популярністю газетний сайт у Європі) вийшла резонансна стаття «Український хаос поглинає Євро 2012».

«Побиті жінки-увязнені, голодування й терористичні атаки – це явно не той фон для Євро-2012, який уявляли собі організатори та українські футбольні вболівальники», – так розпочинається стаття. Автор зазначає, що Україна в європейській пресі нині сприймається як корумповане суспільство, а її влада закріплює погані стереотипи про беззаконня за східними кордонами Євросоюзу. «Виникає питання: якщо країна не може надати належного утримання та лікування такій особі, як Юлія Тимошенко, тоді як звичайний фанат може почуватися безпечно?» – ставить риторичне питання автор.

Інша стаття цього ж видання «Ув’язнення Юлії Тимошенко перетворилося на піар-кошмар для України» має іронічний характер і розпочинається зі слів: «Це мав би бути момент тріумфу для Януковича. Першого липня український президент приймає фінал Євро-2012 на оновленому Олімпійському стадіоні. Там є спеціальна президентська ложа для віпів, із зарезервованими 54 місцями для європейських високопосадовців. Однак схоже, що Янукович буде дивитися фінал на самоті…».

Далі, розмірковуючи про бойкот Євро, автор статті стверджує, що ця ситуація стосується не просто футболу, а геополітичного курсу України: «Чи бажають нинішні керманичі України прийняти європейські цінності? Чи Янукович, зліплений із радянського тіста апаратчик старої школи, збирається створити власну міні-версію путінізму?».

З меншою чи більшою категоричністю, такі оцінки можна знайти у багатьох виданнях.

Більш поміркована позиція прозвучала в редакційній статті Financial Times: «Євро-2012 не може бути політичним футболом». Міжнародна спільнота може захищати Тимошенко, однак це не означає, що потрібно бойкотувати Євро-2012, чи тим більше позбавляти Україну права проводити турнір – ідеться у статті. Також Financial Times нагадує, що одиничні міжнародні бойкоти рідко спрацьовують. Наприклад, так було з Олімпіадою у Москві в 1980 році, після вторгнення радянських військ в Афганістан. Світова спортивна ізоляція Південної Африки через її політику апартеїду зрештою допомогла змінити установки – однак це були тривалі міжнародні зусилля протягом років. Тому в даному випадку навпаки: якщо дозволити проведення чемпіонату, «в опозиції буде шанс донести свою точку зору до багатомільйонної зарубіжної аудиторії».

«Усунення України від європейського чемпіонату не матиме довготривалого ефекту на містера Януковича… Перенесення гри на такій пізній стадії стане поганим прецедентом. Якщо Україна вважається політично неприйнятною, то що це значить для чемпіонатів, які відбудуться у Росії та Катарі?» – зазначає FT.

Низка сайтів створює опитування для читачів – «Чи повинна Європа бойкотувати Євро?», наприклад, The Economist. Коментарі аудиторії частіше зводяться до побоювань щодо особистої безпеки іноземців на території України і пропозицій перенести всі матчі в Польщу.

Однак трапляються й цікаві розмірковування, наприклад, читачка з Польщі Paulina_S пише: «Чи бойкотували вони Олімпіаду у Китаї, Формулу-1 у Бахрейні, чи збираються бойкотувати Олімпіаду в Сочі? Містер Баррозу бойкотує Євро-2012 в Україні, однак зустрічається з прем’єр-міністром Китаю. Міс Меркель збирається вести бізнес із Путіним. Міжнародні організації мають спочатку думати, кому вони доручають чемпіонати – якщо сумніваються в демократії, не потрібно було витрачати купу грошей на інфраструктуру і потім відбирати чи бойкотувати Євро. Наступна проблема – чемпіонат хокею в Білорусі. Але порівняно з Білоруссю, Україна майже демократична».

Країна анархії та розквітлої секс-індустрії

Зрозуміло, що дискусії довкола наслідків політичного бойкоту триватимуть довго. Однак нині на прикладі європейської преси бачимо: імідж України у міжнародній спільноті різко погіршується. Скандал із Тимошенко та вибухи в Дніпропетровську – вдалий інформаційний привід, щоби згадати й інші гріхи України, та ще й примножити їх.

Зокрема, International Gerald Tribune у статті «Бомби додають нещасть футбольному чемпіонату» подала цілий огляд неприємних новин із України. Зокрема, це підозри, що деякі члени виконавчого комітету УЄФА отримали хабарі (і тільки через це Україна та Польща перемогли); також не забули про собак, яких живцем спалюють в Україні; і про те, що «тисячі проституток планують поживитися за рахунок чоловіків, які приїдуть в Україну – як відомо, країна має сумнівну репутацію осередку незаконної сексуальної торгівлі».

До речі, що ближче до чемпіонату, то частіше остання тема звучить в англійській пресі. Наприклад, у Sunday Times – «Сестри революції! Час знімати топи», в Guardian – «Ласкаво просимо до Києва: міста красивих жінок та розквітлої секс-індустрії». Київ визнано містом найкрасивіших жінок (згідно з Traveler’s Digest), однак як зазначає авторка другої статті – нехай ти будеш красивою жінкою, однак це не захищає тебе від неприємностей і бідності, а також від потрапляння у секс-бізнес. «Правоохоронні органи стверджують, що під час Євро буде запроваджено жорсткий контроль, і лише невелика кількість проституток зможуть “дістатися до іноземців”. Такі заяви дуже смішні, адже виходить, що начебто ці іноземці будуть поводитися абсолютно пасивно. А факт, що іноземці братимуть участь в експлуатації жінок, хвилює мало кого, хіба що українську групу напівоголених жінок Femen», – пише авторка.

Ще популярнішою ця тема стала завдяки голландській рекламі з назвою «Втримай його вдома» із закликом до жінок умовити чоловіків не їхати в Україну на Євро-2012 через те, що «ця країна повна гарних жінок».

Олії у вогонь довкола українського беззаконня підлив звіт міжнародної правозахисної організації Amnesty International. У ньому попереджають: правоохоронні органи України становлять загрозу для вболівальників – туристи можуть зіткнутися з протизаконними діями міліції (про це повідомили на СNN). Схожі попередження з’явилися на багатьох футбольних сайтах. Сюди ще можна додати численні попередження про расизм та публікацію The Sun – «“Анархія в Україні” – українські неонацистські формування готують хуліганів до Євро-2012»

Разом із новинами про вибухи в Дніпропетровську, це все справляє гнітюче враження. Тому деякі коментарі іноземних читачів стають цілком зрозумілими: «Добре, що наша збірна базується не в Києві, а в Польщі…» (нагадаємо, що з 15 іноземних збірних лише дві будуть в Україні: шведи в Києві та французи в Донецьку). Адже легко дійти висновку, що тут просто небезпечно перебувати.

Скандал довкола Євро, можливо, не став би таким піар-кошмаром для іміджу України, якби в інформаційному полі був хоча б якийсь баланс – наявність нейтральних чи позитивних повідомлень. У ситуації, що склалась, особливо помітна відсутність грамотної промокампанії.

Також у суспільно-політичних виданнях немає публікацій туристичного характеру – про культуру чи місця історичного інтересу в Києві (наприклад, The Mirror нещодавно опублікував такі статті про Варшаву та Краків).

Припущення про невипадковий характер цієї ситуації висловила Олена Шаповалова, голова Державного агентства України з туризму і курортів. «Це дуже активна кампанія антипіару, оскільки Україна, подавши заявку на проведення чемпіонату Євро-2012, вступила в боротьбу за переділ світового туристичного потоку. Україна хоче одержати частину потоку, який до 2012 року, за прогнозами фахівців Всесвітньої туристичної організації, складе 1 млрд чоловік, і Україна претендує на якусь частину цього мільярда», – сказала вона, повідомляє УНІАН.

Так чи інакше, але антипіар – теж піар, і зрозуміло одне: під час Євро Україна перебуватиме під посиленою увагою з боку іноземної преси. Події на футбольних полях цікавитимуть спортивних кореспондентів, але можна чекати й нових публікацій про інші сторони життя – наскільки виправдаються страшні очікування журналістів.

За матеріалами: The Guardian, Daily Mail , Financial Times, The Independent, The Mirror , The Telegraph, The Economist, New York Times, Washington Post, International Gerald tribune, The Sun, CNN, BBC, Goal.com, WorldFootballinsider

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: u-oboi.ru
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду