Наступ на демократію - це якщо кількома словами описати основне звинувачення на адресу керівної в Польщі консервативної партії  (ПіС). Вона прийшла до влади торік восени. І за цей час устигла ухвалити кілька скандальних законів, які викликали побоювання серед іншого за незалежні ЗМІ. Наприклад, ПіС запровадила контроль над суспільними медіа: замість Нацради з телебачення й радіомовлення тепер призначає керівників міністр фінансів. Відповідно уряд напряму контролює та регулює роботу суспільних видань. І, попри те, що це нівелює поняття незалежності видання, самі представники партії зауважують, що закон не спрямовано на придушення свободи слова. А він лише формалізує зв’язок суспільних медіа з державою, який і раніше був фактично прозорим, мовляв, суспільні ЗМІ завжди були політично заангажовані. Просто це не було затверджено на папері. Ба більше, вони переконані, що ЗМІ, які фінансує держава, зобов’язані діяти в інтересах цієї держави та керівної партії зокрема.

Закон зачепив тільки суспільні медіа. Натомість статус приватних, які тримають більшу частину медіаринку, не змінився. Принаймні на бюрократичному рівні. Чи має влада якісь інші механізми впливу на приватні видання, ми дізналися в журналістів і редакторів найбільших газет - GazetaWyborcza й Rzeczpospolita та в публіциста Dziennik Gazeta Prawna.

Про державну рекламу й комунікативну стіну 

Gazeta Wyborcza – щодення газета, яку випускають із 1989 року. Це перша незалежна газета Польщі, найбільш опозиційна до уряду. Видання входить до великого медіахолдингу Agora, у складі якого ще є газети, журнали, радіо, кіно, онлайн-сайти. Воно залишається прибутковим, попри нові тенденції на ринку друкованих ЗМІ та зниження продажів паперової версії. Традиційно Gazeta Wyborcza поступово переходить в інтернет. Там вона теж монетизується: існує система передплати онлайн-версії.

«Наша основна проблема - це те, що молодь не цікавиться політикою. На Facebook ми маємо 13 млн передплатників. І нещодавно ми здійснювали дослідження, яке засвідчило, що тільки 10% цих людей опублікували, перепостили чи прокоментували якісь дописи, пов’язані з політикою. Більшість молоді цим не цікавиться», - розповідає редактор видання Gazeta Wyborcza Роман Імельський (Roman Imelski). 

Натомість політика не проходить повз старшу аудиторію. Типовий читач газети - чоловік від 50 років із вищою освітою, який живе в місті й має дохід, вищий за середній.

Те, що газета опозиційна щодо нинішньої влади, не приховують. Редакція заявляє про свою позицію відкрито та регулярно. Відповідно виникають складнощі взаємодії з новим урядом: він відмовляється комунікувати із журналістами. І додає грошових проблем: державна реклама оминає газету.

Попри те, що приватної реклами завжди більше, як державної, утрата останньої може суттєво вплинути на роботу газети, зарплату, можливість співпрацювати із журналістами та редакторами. Державні підприємства ще торік охоплювали близько 20–30% од усієї реклами. Нині її вдвічі менше.

«Торік ми мали дуже багато реклами від, наприклад, нафтової компаннії Orlen.Тепер її немає, бо ця компанія в руках влади. Звісно, не йдеться про якісь документи, у яких закріплено заборону давати нам рекламу, але ми знаємо, що причина - наша опозиційність», - пояснив Імельський.

На дистриб’юцію це теж впливає. Редактор зауважує, що чітку позицію влади видно навіть із таких дрібниць, як продаж газети в кіосках чи супермаркетах. Скажімо, читачі регулярно скаржаться на те, що не можуть знайти газету на стелажах із пресою, якщо вони стоять на території заправок, які належать державним нафтовим компаніям.

Утрата державних рекламодавців поки що не надто помітна, бо збільшилась кількість приватних, які дають змогу функціонувати у звичному режимі. Проте наскільки ця стабільність буде довготривалою, у редакції говорити не беруться.

Інша масштабна проблема - це стіна між владою та журналістами. Оскільки Gazeta Wyborcza відкрито позиціонує себе як опозиційну до влади, представники останньої відмовляються давати коментарі, інтерв’ю та будь-яким іншим чином комунікувати із журналістами. Відтак на шпальтах не може з’явитися пряма мова ні президента, ні прем’єр-міністра.

Як оновлення влади впливає на медіа

Ситуація в щоденній газеті Rzeczpospolita кардинально відрізняється. Якщо «Газеті виборчій» закидають ліберальні погляди, то цій - консервативні, що дещо наближує її до позиції керівної партії. Зокрема, ідеться й про сприйняття нового закону щодо ЗМІ.

«Наприклад, ПіС запровадив цей закон, аби мати вплив. Але треба пам’ятати, що коли “Платформа” була у владі, то вона робила схожі речі. Немає поганих і хороших. Тут просто відбувається боротьба політичних таборів. ПіС хотів, щоб на ТБ й радіо з’являлися різні погляди», - прокоментував журналіст Філіп Мемхес (Filip Memches).

На його думку, закон спричиняє протести насамперед тому, що від роботи відсторонено конкретних людей, які мали амбіції бути в керівництві суспільних мовників.

У роботі газети не сталося змін: державна реклама так само допомагає монетизації газети, а інтерв’ю з очільниками ПіС з’являються на перших шпальтах.

«Може, це й мінус газети. Бо вона поміркована й не хоче вступати в конфлікти ні із цією, ні з попередньою владою», - додав Мемхес.

Ідеалізувати таку категоричність та опозиційність, як у видання Gazeta Wyborcza, не варто. Так само, як і беззаперечну підтримку влади в газеті Rzeczpospolita, каже журналіст тижневика Dziennik Gazeta Prawna Міхал Потоцький (Michał Potocki). За його словами, те, що більшість ЗМІ або підтримують, або виступають активно проти влади, є найголовнішою проблемою польської демократії. А справді об’єктивних видань бракує.

Його тижневик, за словами журналіста, нова влада не зачепила, на відміну від суспільного телеканалу чи того ж видання Gazeta Wyborcza. Інша річ, що Dziennik Gazeta Prawna не спеціалізується на політичних темах, а висвітлює винятково економічні проблеми.

Міхал займається міжнародною тематикою, зокрема українською. Публіцист написав книжку про Віктора Януковича «Вовки живуть окремо» (Wilki żyją poza prawem. Jak Janukowycz przegrał Ukraine) і нині готує нову - про нинішнього українського Президента.

На думку Міхала Потоцького, оновлення влади, хоч би якою вона була, - це насамперед можливість знайти нові теми: «Влада щось змінює або удає, що змінює. І це завжди дає інфопривід. Із цієї точки зору все легше».

З другого боку, виникла потреба налагодження контактів із новою прес-службою. Оскільки Міхал займається зовнішньоюполітичними питаннями, то й спілкується передусім із міністерством закордонних справ. Тут, каже він, усе гірше, аніж раніше, бо керівник прес-служби вдає, ніби його зовсім не цікавить контакт зі ЗМІ:

«Мені здається, що нова влада взагалі не має специфічної стратегії роботи з медіа.

Річ не тільки в роботі прес-служб. Ідеться й про сферу реклами. По-перше, державна реклама з’являється переважно в лояльних до нової влади виданнях, хоча споживачами є однаково люди лівих і правих поглядів. А по-друге, не вся реклама є логічно виправданою». Скажімо, дивується Потоцький, у ЗМІ регулярно рекламують державні підприємства, на кшталт Нафтогазу, які є монополістами на ринку. І реклами апріорі не потребують.

Про тиск на свободу слова, каже журналіст, не йдеться: більшість загальнодоступних ЗМІ не є урядовими. А з точки зору плюралізму ситуація видається навіть кращою: «Раніше наші праві мали маленькі, фактично партизанські, видання. Наприклад, телеканал Republika, кілька тижневиків і газет. А нині все стало, як у Гете: “Я - частина тієї сили, що вічно хоче зла та вічно творить благо”. Влада зґвалтувала суспільні медіа й ступила три кроки назад у законах про ЗМІ. Але їм водночас удалося вирівняти загальний дисбаланс між тими, хто «за», і тими, хто «проти», - пояснює Потоцький.

Про суспільні медіа

Політики завжди впливали на телебачення. А те, що воно називалося суспільним, було лише формальністю. Про це постійно веде мову ПіС. Директора телеканалу обирав спеціальний комітет із радіо та телебачення, а членів цього комітету - парламент і президент. Відповідно, уряд мав вплив на обрання керівників. І обирав тих, що були вигіднішими з політичних, а не професійних, журналістських, міркувань.

«Але є один нюанс. Це ніколи не відбувалося так нахабно, як нині. Закони знищили цинізм суспільних медіа, які насправді не мали нічого спільного із суспільними. Окрім назви. Тепер же все називають своїми іменами», - каже Потоцький.  

Натомість гіпотеза, що привласнення засобів масової інформації підвищуватиме рейтинг партії, не виправдана, наголошує він. Так само, як і контроль громадських ЗМІ в Польщі нічого не гарантує: «Серед польських політиків є така правдива приказка: “Ті, у кого були громадські ЗМІ, програвали вибори”. Так було завжди. Нікому, крім Туска у 2011 році, не вдалося піти на другий термін».

Нахабність нової влади стосовно медіа - це, власне, те, що важко передбачити. Наприклад, журналіст підозрює, що уряд може піти далі за суспільне. Скажімо, викупити великий холдинг Agora, у складі якого функціонує Gazeta Wyborcza. Але наскільки такі гіпотези близькі до дійсності, спрогнозувати ніхто не береться. Крім, очевидно, часу.