Роздержавлення преси: досвід Польщі

Роздержавлення преси: досвід Польщі

15:00,
17 Листопада 2015
3031

Роздержавлення преси: досвід Польщі

15:00,
17 Листопада 2015
3031
Роздержавлення преси: досвід Польщі
Роздержавлення преси: досвід Польщі
Ринок польських газет пройшов шлях від повної централізації за часів комуністичної влади до нинішнього часу, коли велику частку ринку складає капітал західних інвесторів. Як відбувалися ці трансформації, розповідають редактори «Газети Виборчої» Ярослав Курський та Войтек Бартковяк.

«Чи ви можете навести приклад української газети, яка була би подібна до Газети Виборчої?» — запитав мене польський журналіст під час зустрічі у варшавській редакції цього видання. Ні, на жаль, не можу. Немає видання, яке мало би такий самий значний вплив на суспільну думку і статті якого могли би викликати резонанс не лише серед вузьких кіл, а в країні загалом — як це відбувається з матеріалами польських газет, таких як Gazeta Wyborcza, Rzeczpospolita чи Dziennik Gazeta Prawna. Це загальнонаціональні видання, що є лідерами на ринку (інші найпопулярніші видання — таблоїди Fakt та Super Express).

Однак цікавіше подивитися на ситуацію з регіональною пресою: візити в редакції та перегляд місцевих газет засвідчує, що вони намагаються вирішувати проблеми мешканців у регіонах (воєводствах, повітах чи містах) та впливати на місцеві органи влади. Звісно, ідеалізувати польські медіа не варто. Але якщо порівняти з українськими місцевими виданнями, особливо комунальними, різниця відчувається ще більше, ніж у ситуації з центральними ЗМІ.

«Незалежна Україна — кращий друг Польщі, — каже Ярослав Курський, заступник головного редактора «Газети Виборчої». — Коли ми спостерігаємо Україну сьогодні, то відчуваємо своєрідне дежавю, адже ситуація нагадує Польщу 25 років тому. Тоді, 1989 року, в нас почалися зміни, на щастя, безкровно, за круглим столом. Паралельно із суспільно-політичними змінами почався процес трансформації ЗМІ в Польщі». Він та його колега Войтек Бартковяк, керівник регіональних видань «Газети Виборчої», розповів групі українських журналістів, який шлях пройшли польські ЗМІ з 1989 року до сьогодні.

Про ліквідаційну комісію і продаж видань

До 1989 року польська преса була монополізована та централізована. Всі періодичні друковані видання — місцеві та загальнонаціональні — входили до робітничо-видавничого кооперативу, — концерну «Преса-Книжка-Рух». До нього також входили видавництва й друкарні, інформаційні агентства. Концерн перебував під повним контролем Польської об’єднаної робітничої партії.

Після перемовин Круглого столу, в якому взяла участь польська влада, представники Католицької церкви та опозиція, було прийнято рішення провести вільні парламентські вибори. Під час Круглого столу окремо йшлося про ЗМІ — було вирішено скасувати цензуру та запровадити плюралізм у медіа, тобто демонополізувати ринок. Також одна з домовленостей — створити газету, яка репрезентуватиме опозицію, нею на той час стала Gazeta Wyborcza.

«Для становлення вільної преси в Польщі найважливішими були два закони: перший — закон про скасування цензури, другий — про створення ліквідаційної комісії, завданням якої було ліквідувати кооператив, — пояснює Войтек Бартковяк. — В комісію входило вісім людей, її формував прем’єр-міністр Польщі, до складу комісії, до речі, входив тоді ще молодий хлопчина із Гданська — Дональд Туск». Комісія була створена 6 квітня 1990 року й керувала всіма діями, пов’язаними з ліквідацією кооперативу, який налічував близько 200 видань.

Приватизація відбувалася шляхом продажу видань — комісія оголошувала тендери. «Якщо сьогодні тендер виграє той, хто дає найбільше грошей, то 25 років тому відбувалось інакше, — зазначає Войтек. — В законі про ліквідаційну комісію був цікавий запис: виграє тендер не просто той, хто запропонує найкращу фінансову пропозицію, а й буде мати “інші привабливі елементи”. В цю фразу можна було включити все. Сьогодні писати щось подібне про умови проведення тендеру просто неможливо, тому що мусить бути чітко описано, які це елементи».

Приватизаційний процес не завжди проходив прозоро, а тим більше аполітично. Як у партії, так і в опозиції існували певні групи інтересів, і кожна з таких груп хотіла мати власні засоби масової інформації. В результаті більшість груп на політичній сцені отримали свої друковані видання. Головний друкований орган комуністичної партії називався Trybuna Ludu, газету перейменували просто на Trybuna й залишили за партією. Газета Express Wieczorny («Вечірній експрес») була закріплена за партією «Порозуміння Центр» братів Качинських.

Войтек Бартковяк / Фото - Тамара Чуриліна

Окрім продажу видань, був ще інший шлях — передача майна друкованих ЗМІ трудовим колективам цих ЗМІ. Закон дозволяв брати видання у власність колективу журналістів, якщо понад 50 % його працівників могли зробити грошовий внесок (сума якого становила три посадових оклади). Загалом виявилося близько 70 газет, які передали колективам журналістів. Серед них, зокрема, тижневик Polityka, «Голос Великопольщі».

Одна з поправок у закон про пресу дозволяла «кожному повнолітньому й несудимому громадянинові Польщі засновувати власну газету чи журнал». Таким чином, фірми та фізичні особи почали створювати газети, які мали загальнонаціональний чи регіональний характер. «На початку 90-х палітра засобів масової інформації починає інакше виглядати. Однак витримати конкуренцію на ринку було непросто. Багато газет припиняли існувати, бо банкрутували, і на їхнє місце приходили інші», — розповідає Войтек.

Іноземні інвестори

У процесі роздержавлення преси одним із ключових моментів був прихід великих західних інвесторів у 1990–1995 рр. Найбільші з них — це французький концерн Hersant, який купив кілька національних та регіональних газет (серед них газета «Річ Посполита»). Інший — норвезька група Orkla. 1994 рік важливий для польського медіаринку тим, що саме тоді на нього входить німецький концерн Passauer Neue Presse, який починає скуповувати регіональні газети. Якщо уявити собі карту регіональних газет у цей період, то частину території «контролювала»  Orkla, іншу частину — Passauer. На цьому фоні були видання, що належали журналістським колективам.

Passauer трансформує регіональний ринок Польщі. В деяких містах концерн купує дві чи три газети, об’єднує їх в одну, проводить скорочення та оптимізацію кадрів. На початку 90-х у Польщі була велика кількість не лише «обласних» газет (газет воєводств), але й районних, повітових — це маленькі видання, які виходили раз чи двічі на тиждень і були популярні серед населення. Німецька та норвезька компанії почали скуповувати ці газети. В результаті, щоби придбати районну газету, покупець змушений був купити обласну, оскільки районна була вкладена в неї. «Ця політика була спрямована на те, щоб розширити ринок читачів, — пояснює Войтек. — Відбувалася серйозна боротьба за більшу кількість покупців, тому що постійно падали продажі. Наприклад, газета Вечірній експрес, повязана із братами Качинськими, проіснувала на ринку загалом 8 років: тираж її знизився від 400 тис. на початку до 30 тис.».

Роздержавлення кооперативу «Преса-Книжка-Рух» закінчилось у 2002 році, коли прем’єр-міністр прийняв рішення припинити діяльність ліквідаційної комісії. За оцінками експертів, ліквідація кооперативу, незважаючи на різноманітні недоліки й не цілковиту прозорість, вважається успішним досвідом приватизації 90-х років.

Після цього на ринку друкованих ЗМІ відбулись іще кілька важливих подій. У 2003-му в Польщі почав видаватися щоденний таблоїд Fakt, медіакомпанією Axel Springer. Він став другим популярним таблоїдом на рівні з «Супер Експресом» (видається з 1991 року).

У 2006 році концерн Orkla продав свої газети британській групі Mekon. А та, в свою чергу, у 2013 році продала їх Passauer. На сьогодні Passauer контролює 80 % регіональної преси Польщі (воєводські газети). «Останніми роками ринок преси переживає складні часи, — зізнається Войтек. — Відбувається зниження тиражів та зниження доходів від реклами, через що постраждало багато газет. Скажу, що й у Газеті Виборчій ми були змушені проводити скорочення кадрів». Щоб вижити на ринку, багато польських газет, у тому числі Gazeta Wyborcza (що є власністю медіакомпанії Agora), запровадила платний доступ до онлайн-контенту: видання експериментує з моделями paywall та способами приваблення інтернет-аудиторії.

Незалежність газет — ілюзія?

Під час зустрічі українські медійники цікавилися, чи вдається зберігати незалежність місцевим газетам? Плюс чи мінус у даній ситуації те, що велика частка ринку контролюється іноземними інвесторами? Як пояснили співрозмовники з Gazeta Wyborcza, тиску від власників на колективи немає, оскільки для них видання є джерелами прибутку, а не інструментом впливу. Однак цілковитої незалежності досягнути складно.

Ярослав Курський

«Насправді важко запропонувати рецепт для зміцнення регіональних засобів масової інформації, — каже Ярослав Курський. — Адже складно створити місцеву газету, яка була б незалежна від місцевих груп інтересів, політиків, керівництва міста, священника, бізнесмена, поліції». Він розповів про способи, в які місцева влада може чинити тиск на газети. Частину доходів регіональних газет складає прибуток від платних оголошень, і одна з категорій оголошень — про тендери, які органи влади (місцевої чи центральної) зобов’язані розміщувати в газетах. Якщо вони бачать, що якесь видання надто критичне до влади, то можуть припинити там розміщувати оголошення й віддавати їх у лояльніші. Ще одна категорія оголошень — це реклама підприємств, які перебувають у віданні фонду державного майна. Замість керуватися інтересами акціонерів і розміщувати рекламу в найпопулярніших виданнях, державні установи часом орієнтуються на лояльність до влади певних видань. У результаті, якщо газет позбавляють таких оголошень — це відчутно впливає на їхні доходи, особливо в регіонах, де рекламний ринок менший.

Редактори «Газети Виборчої» зазначали, що форма власності компанії Agora забезпечує їм незалежність, так само як і місцевим відділенням видання. «GazetaWyborcza — газета, яка працює на 100 % за рахунок польського капіталу, — пояснює Ярослав Курський. — Agora — це акціонерне товариство, тож ми не маємо одного власника нашої газети. Ми зареєстровані на фондовій біржі — це, з одного боку, добре, оскільки ми мусимо бути прозорими. З іншого — не дуже добре, адже якщо хтось купить більше 50 % акцій, тоді він буде мати більше права голосу під час зборів акціонерів. Ми не контролюємо, хто купує ці акції — це може бути людина, яка має погані наміри. Хоча сподіваємося, такого не буде — це справді великі гроші».

Пан Курський вважає, що українські ЗМІ частково можуть повторити той шлях, який пройшли 25 років тому польські медіа. Навіть скорочення тиражів і конкуренція з інтернет-ЗМІ не є великою перешкодою, однак скорочення і зникнення багатьох видань є неминучим. Щоб вижити в умовах ринку, регіональним газетам він радить концентруватися на інтересах місцевих громад, відстоювати їхні права, навіть, здавалося б, у дрібницях — лише в такому разі газети будуть потрібними та популярними серед мешканців.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: ckpide.eu
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду