У 2001 році американський дослідник Ніл Габлер в однойменній статті запропонував «нове визначення знаменитості (celebrity)». І першим приміряв це визначення до відомого терориста. За Габлером, знаменитість як таку визначає пов’язаний із нею наратив. «Основна причина, чому ми хочемо читати про деяких осіб у таблоїдах, People або Vanity Fair, чи хочемо дивитися телевізійні репортажі про них на Entertainment Tonight або Access Hollywood, є те, що нам цікаві їхні історії: наркозалежність Метью Перрі, розлучення Тома Круза і Ніколь Кідман, численні романи Рассела Кроу, позашлюбна дитина Джессі Джексона, стосунки Хілларі — Білл», — писав він.

Для медіа ж знаменитість — це передусім приманка аудиторії. «Це "людина-розвага", яка самим процесом свого життя створює розваги для нас», — уточнював Габлер.

Що ж відбувається, коли такою приманкою стає не актор чи спортсмен, а терорист?

Тім Маквей

11 червня 2001 року, за три місяці до атаки на Всесвітній торговий центр, у тюрмі Терре-Хот у штаті Індіана стратили Тімоті Маквея — терориста-одинака, який організував вибух федеральної будівлі в Оклахома-Сіті 19 квітня 1995 року. Цей теракт в історії США часто називають «першим 11 вересня». Він забрав життя 168 людей, і ще близько 680 осіб отримали поранення.

Суд над Маквеєм тривав чотири роки. Він не заперечував своєї причетності до вибуху, однак вважав його «необхідною обороною». Колишній сержант армії США, він належав до радикально-правого антиурядового руху. В роки, що передували його страті, Маквей не виказав навіть сліду каяття. Проте висловлював глибоке задоволення тим, що його вчинок отримав увагу. «Інтерв’юеру він сказав: "Я не думаю, що є будь-які сумніви у тому, що про вибух в Оклахома-Сіті почують у всьому світі". Маквей також свідчив, що для нападу він обрав федеральну будівлю Мурра в Оклахома-Сіті, тому що вона мала "багато відкритого простору навколо, щоб забезпечити якомога кращі фотографії у новинах і телевізійні кадри"», — пише американська дослідниця тероризму й медіа Бріджіт Накос.

Утім, популярності Маквею додали не лише його злочин і судовий процес, але й американські ЗМІ. Він прагнув публічності своїх дій, проте отримав її ледь не більше, ніж розраховував.

Телеканал MSNBC присвятив Маквею випуск своєї програми «Знаменитості і легенди». Newsweek і Time помістили його фото на обкладинку. Та не саме це зробило його знаменитістю.

Публікації двох видань, схожі на перший погляд (це портрети крупним планом), мають істотні відмінності. Time просто кадрував знімок, зроблений під час конвоювання. Маквей на ньому напружений і відсторонений, а зображення супроводжене підписом «Обличчя терору». Терорист тут позбавлений суб’єктності, привабливості й виступає об’єктом обговорення і, цілком імовірно, осуду.

Натомість Newsweek використав значно «жвавіше» фото, спеціально зроблене фотографом видання в тюрмі. Обличчя Маквея освітлене, очі блищать. «Фотографія на обкладинці Маквея, який замріяно вдивляється у простір, його губи рішучі, але і м'які, — це був типово Харрелл, романтичний фотограф золотого століття Голлівуду», — описує це зображення Ніл Габлер. Картинка на обкладинці Newsweek супроводжена заголовком: «Підозрюваний говорить». Під обкладинкою — інтерв’ю з Маквеєм.

У подачі Newsweek терорист стає не просто привабливим — він стає суб’єктом, який сам говорить до читача. «…Інтерв'ю всередині було типовим Photoplay: сентиментальне, благоговійне, захоплене. Маквей виглядав, пише Newsweek, "набагато більше схожим на типового GenX-ера, ніж на здеградованого одинака, тим більше терориста"», — резюмує Габлер.

Завдяки публічності Маквей отримав численних прихильників, які надсилали йому листи у в’язницю. Сам він також вів листування. Відомий лист Маквея «Чому я підірвав будівлю Мурра» до журналу Observer, а також інші його листи, пізніше опубліковані в ЗМІ. В них він описує свої переконання і причини терористичних дій, звинувачує уряд. Інтерв’ю та листи Маквея досі легко знайти в інтернеті, у соцмережах існують групи його прихильників. Цитати Маквея циркулюють зокрема і в українських патріотичних спільнотах в соцмережах.

У випадку з Маквеєм уперше проявляється загалом типова для терористів-знаменитостей особливість. Головний наратив, пов’язаний із його особою, — це його смерть. І після неї терорист-знаменитість не зникає, а продовжує породжувати нові «історії», що привертають увагу медіа.

Мохаммед Емвазі

Сучасніший приклад терориста-знаменитості — Мохаммед Емвазі, якого ЗМІ назвали Джихадист Джон. Британець походженням із Кувейту, він разом із трьома іншими бойовиками «Ісламської держави» родом із Британії входив до так званого групування «Бітлз». Четвірку прозвали так журналісти за британський акцент. Особи терористів довго не могли встановити, тому що їхні обличчя завжди були приховані чорними масками. «Групування "Бітлз" здобуло репутацію найжорстокіших бійців ІД, які застосовували електрошок, утоплення й фіктивне вбивство — зокрема постановочне розп'яття — для залякування своїх заручників. Вони стяли голови сімом британським, американським і японським заручників і 18 членам сирійської армії», — пише Telegraph. За аналогією з британським квартетом терористів прозвали Джон, Рінго, Джордж та Пол.

Джихадист Джон став найвідомішим із угрупування, оскільки із серпня 2014-го регулярно з’являвся на відео стинання голів заручникам. На відео не зрозуміло, чи це людина в масці вбиває жертв, чи інша особа поза камерою.

Загалом на рахунку джихадиста сім роликів характерного стилю. Терорист на них із голови до ніг одягнений у чорне, тим не менш, він цілком упізнаваний. Він має пістолет, якого не використовує на відео. А також ніж — символ «відплати», яким терорист погрожує як заручнику, так і слухачам. Заручники завжди на колінах і вдягнені в помаранчевий костюм — такий, як носять в’язні американських тюрем, зокрема Гуантанамо.

Маска терориста має подвійну функцію. Це не лише приховує його особистість, але й «знеособлює» його як універсального джихадиста, що говорить до західного світу від імені усіх бійців-ісламістів.

Головна роль Емвазі на цих відео — не саме вбивство, а промова, яка займає понад половину тривалості відео. В ній він звертається до уряду держави, громадянином якої є заручник, або особисто до Президента США, покладаючи на них персональну відповідальність за долю заручника. Він також виголошує ідеологічні постулати «Ісламської держави» та погрози на адресу її противників.

Популярні ЗМІ використали безліч наративів, пов’язаних із Джихадистом Джоном як знаменитістю. І йдеться не лише про таблоїди. До прикладу, про нього писали авторитетні видання:

• «Профайл Мохаммеда Емвазі, відомого як Джихадист Джон» (bbc.com)
• «Джихадист Джон мертвий, ІД підтверджує» (cnn.com)
• «“Ісламська держава” підтверджує особистість мертвого британського терориста» (telegraph.co.uk)
• «Чи вбивця з ІД Джхадист Джон має наступника?» (nbcnews.com)

Абдельхамід Абаауд

Інтерв’ю з організатором паризьких терактів у листопаді 2015 року Абдельхамідом Абааудом не могло вийти на сторінках європейської преси. До цього часу медіа вже мали більш-менш одностайну позицію: не надавати слова терористам. Проте терористична організація «Ісламська держава», до якої належав бойовик, поширила його своїми каналами. Інтерв’ю з Абааудом вийшло у січні 2015-го в англомовному глянцевому журналі терористів Dabiq. Це пропагандистський журнал, який «Ісламська держава» випускає онлайн із липня 2014-го для рекрутингу і просування своїх ідей. Його назва походить від назви сакрального для бойовиків міста Дабік на півночі Сирії. В інтерв’ю Абаауд розповідає про життя в Бельгії та сутички з поліцією.

За рік — у січні 2016-го — франкомовний глянцевий журнал терористів Daral-Islam вийшов із портретом Абаауда на обкладинці. Це сталося вже після смерті бойовика — він загинув у стрілянині з поліцією Франції у листопаді 2015-го. Проте випуск журналу, проілюстрований його портретом, містить детальне пояснення ідей ісламістів та постулатів халіфату.

В обох виданнях ісламісти вже самі використовують прийоми, властиві західним глянцевим виданням. Терориста тут зображено у стилі, притаманному знаменитостям. Він гарно виглядає, в першому випадку — невимушено усміхається, справляє враження успішності. На задньому фоні видно прапор «Ісламської держави». Абаауз тут схожий не на фанатика-ісламіста, а на солдата — вдягнений у камуфляж, перед собою звично тримає автомат. Так само міг би виглядати молодий військовий у США чи будь-якій європейській державі. За винятком того, що Абаауз ніяким солдатом не є.

Хоча в обох випадках використане дуже схоже фото — ймовірно, з одної фотосесії — у другому варіанті фотографія має більше драматизму. Подана лише половина обличчя, відсутня усмішка. Абаауд тут радше нагадує драматичного героя серіалу. Цей ефект підсилює й заголовок — «Вбивства на шляху пророка».

Власне, інтерв’ю Абаауда набуло широкого розголосу вже після терактів — тобто майже за рік після появи. Воно стало одним із перших наративів про терориста-знаменитості. Англомовні ЗМІ писали про Абаауда, наприклад, так:

• «Паризькі атаки: ким був АбдельхамідАбаауд?» (bbc.com)
• «Паризькі атаки: уривки з інтерв’ю журналу “Ісламської держави” Dabiq» (ibtimes.co.uk)
• «Абдельхаміда Абаауда вбито» (cnn.com)
• «Абдельхамід Абаауд, Людина року — 2015» (theweek.com)
• «15-річний брат ватажка терористів Абдельхаміда Абаауда Юнес “на шляху до помсти”» (InternationalBusinessTimes)

Обійти гейткіпера

У 1947 році Курт Левін уперше запропонував теорію «гейткіпера», або воротаря, та вказав, що її можна застосовувати для медіа. Відповідно до неї, журналіст або редактор як воротар вирішує, яка інформація пройде через браму новин та досягне аудиторії, а яка не зможе пройти крізь браму та буде проігнорована.

Для медіа терорист-знаменитість — цікаве джерело інфоприводів, а пов’язані з ним наративи — база для оповідування (сторітелінгу). Тероризм із обличчями бойовиків-зірок виглядає частиною масової культури, тому такі персонажі легко потрапляють у медіа. Водночас, потрапляючи туди, терористи отримують можливість доносити свої повідомлення та ідеї до широкого загалу.

«Гейткіпер» не пропустить до широкої аудиторії терориста-злочинця і пропагандиста. Натомість скандальний, неординарний, цікавий образ «людини-події» дозволяє їм пройти крізь «браму» й говорити на широкий загал. Маквей отримав змогу озвучувати свої переконання в численних листах та інтерв’ю. Відео з Дджихадистом Джоном, де він артикулює ідеологічні постулати ІД, поширюються інтернетом, а окремі уривки потрапили й на телебачення. Інтерв’ю Абаауда саме по собі стало інформаційним приводом, його цитують різноманітні видання.

Не можна сказати, що терористи винайшли такий спосіб «проходження крізь браму» медіа самостійно. Радше вони запозичили його в мас-медіа, вміло адаптували й почали використовувати на свою користь. Особливо тепер, коли терористичні організації мають достатньо ресурсів для створення власних медіа, відеороликів та мають доступ до аудиторії в соцмережах.