У 2002 році в газеті Boston Globe вийшло 23 матеріали, що викривали педофілію серед священників католицької церкви. Завдяки журналістському розслідуванню вдалося встановити, що в Бостоні близько 200 священників розбещували дітей, а на національному рівні їхня кількість становила 7 тисяч. У 2003 році Boston Globe отримала премію Пулітцера за «відважне, вичерпне висвітлення сексуальних домагань із боку священників, за роботу, яка розкрила приховане, викликала місцеву, національну та міжнародну реакцію та призвела до змін у римо-католицькій церкві».

Фільм «У центрі уваги» (Spotlight), який розповідає про це розслідування (режисер — Томас Маккарті), на цьогорічній церемонії вручення Оскара здобув дві золоті статуетки — за найкращий фільм та найкращий оригінальний сценарій. Кінострічка була номінована на Оскар також у чотирьох інших категоріях — найкращий режисер, найкращий монтаж, найкраща актриса другого плану та найкращий актор другого плану.

 «У центрі уваги», можливо, стане другим найвідомішим лауреатом Оскара, знятим на основі журналістського розслідування. Першим, безсумнівно, є «Вся президентська рать», що розповідає про Вотергейтський скандал.

Однак є чимало інших журналістських розслідувань, що можуть бути екранізовані. Про найкращі з них ідеться в книжці «Золотий Пулітцер» Роя Харріса — автор зробив огляд усіх лауреатів премії в найпочеснішій категорії — за служіння суспільству.

Видання Poynter обрало з цієї книжки найбільш знакові розслідування, до яких варто придивитися Голлівуду (дев'ять лауреатів та один фіналіст).

Ось вони:

1. 1921 рік, видання Boston Post. Премію «За служіння суспільству» вручено за розслідування про американського афериста й засновника фінансових пірамід Чарльза Понці. Видавці відреагували на скарги жителів Бостона щодо неправомірної діяльності Понці — в газеті вийшла серія публікацій, що викривала махінації Понці в роботі з інвесторами.

2. 1927 рік, видання Canton Daily News. Премію «За служіння суспільству» вручено за «сміливу й ефективну боротьбу, яка поклала край порочному стану справ, за якого міські чиновники мали спільні справи із кримінальними елементами, за боротьбу, яка завершилась трагічним результатом — вбивством з політичних мотивів редактора газети Дона Меллета» (сказано на сайті премії). Редактор Дон Меллет отримував погрози після того, як почав розслідувати вбивство, скоєне в місті Кентон, та опублікував докази вини одного з мешканців. Через кілька місяців його застрелили — розслідування злочину спочатку ні до чого не призвело, однак згодом винних заарештували. Місцевих жителів, яких Мелетт звинуватив у злочинності, було довічно ув’язнено.

3. 1970 рік, Dispatch News Service. Премію в категорії «Міжнародний репортаж» видання отримало за статті про масове вбивство в Південному В’єтнамі, в общині Мілай, здійснене американськими солдатами (за різними оцінками тоді загинуло від 350 до 500 громадян). У 2015 році вийшов документальний фільм «Dateline: Saigon», в основі якого — розповідь про роботу п’ятьох журналістів, лауреатів Пулітцерівської премії, які висвітлювали війну у В’єтнамі: викриті ними факти кардинально відрізнялися від офіційної версії Пентагону щодо цієї війни.

4. 1979 рік, Point Reyes Light. Каліфорнійський тижневик отримав премію «Служіння суспільству» за розслідування про «Синанон» — ця «терапевтична спільнота» позиціювала себе як така, що допомагає вилікуватися від алкогольної та наркозалежності (її заснували 1958 року в Каліфорнії). Про методи роботи «Синанону» вийшла серія публікація авторства Дейва та Кеті Мітчелл.

5. 2007 рік, книжка «Расовий удар: боротьба за права громадянина та пробудження нації» (The Race Beat: The Press, the Civil Rights Struggle, and the Awakening of a Nation) авторства журналістів Джена Робертса та Хенка Клібаноффа. Книжка здобула премію в категорії «Історія». Вона розповідає про те, яку роль відіграла журналістика у викритті расизму на півдні під час десегрегації (усуненні расової дискримінації): «Це історія про те, як національна преса, після десятиліть ігнорування проблеми, прийшла до усвідомлення важливості громадянських прав і перетворила їх на найбільш значиму подію внутрішніх новин двадцятого століття».

6. 2008, The Washington Post. Премію «За служіння суспільству» отримали журналісти Дана Пріст, Енн Халл та фотограф Мішель де Кіль. Вони розслідували умови догляду за ветеранами у військово-медичному центрі Волтера Ріда, які виявилися незадовільними — пацієнтів утримували в напівзруйнованих будівлях, отримання медичної допомоги розтягувалося на місяці. Серед ветеранів побудував жарт: «Якщо вас не вбив Ірак, це зробить Волтер Рід». Розслідування спричинило політичний скандал, умови утримання змінили. Однак у 2011 році шпиталь було закрито. Розслідування є прикладом командної роботи журналістів, подібної до тієї, що лягло в основу «В центрі уваги». Серію публікацій 2007 року про Волтер Рід можна почитати на сайті Пулітцерівської премії.

7. 2003 рік, The Los Angeles Times. Премію за нарис одержала журналістка Соня Назаріо — вона розповіла про шлях хлопчика із Гондурасу до США, який він пройшов, аби знайти свою матір (Enrique's Journey). Соня Назаріо зустріла героя майбутньої книжки, 17-річного Енріке, в таборі для мігрантів у мексиканському місті — Енріке розповів їй про свою надзвичайну подорож. Журналістка відтворила небезпечний шлях хлопця, подолавши 2,5 тисячі кілометрів — здебільшого на даху вантажних поїздів. Вона потім повторила його шлях іще раз — кожна подорож зайняла три місяці. Про найважчу частину роботи Соня Назаріо каже: «Найскладніше було визначитись, як висвітлювати цю історію, не нашкодивши собі. Важко було жити протягом місяців під загрозою бути побитою, пограбованою чи зґвалтованою».

8. 2011 рік, The Los Angeles Times. Премію в категорії «За служіння суспільству» видання отримало за розслідування, яке викривало корупцію в місті Белл, де «посадовці грабували скарбницю, щоби виплачувати собі надзвичайно високі зарплати — розслідування призвело до арештів та реформ у місті» (серія публікацій тут).

9. 2013 рік, «У тіні вічної краси: Життя, смерть та надія у Мумбайських нетрищах» (фіналіст премії). Книжка Кетрін Бу (виходила в перекладі російською) занурює читача в індійські нетрища, розташовані в тіні супесучасного аеропорту Мумбая, і проливає світло на складну субкультуру, «де бідність не знищує прагнення». Критики називали книжку «найбільш захопливою розповіддю про Індію» після «Мільйонера із нетрів», у 2012 році вона стала переможцем Національної літературної премії США.

10. 2015 рік, The Post and Courier. Газета Чарльстона (Південна Кароліна) отримала премію за мультимедійну роботу «Поки смерть не розлучить нас» («Till Death Do Us Part») — розслідування про те, чому Південна Кароліна є найбільш небезпечною та смертоносною для жінок (за останні десять років тут було застрелено, побито чи зґвалтовано більше 300 жінок), та що можна зробити на державному рівні для виправлення ситуації.