«Відколи я знаю Росію для багатьох її громадян 9 травня – найважливіше свято року. Важливіше, ніж Різдво, Великдень і Новий рік», – пише у статті,  опублікованій на сайті  Spiegel online московський кореспондент німецького тижневика, автор низки матеріалів про російсько-український конфлікт Бенджамін Біддер (Benjamin Bidder).

З німецького погляду, на думку журналіста, чи не найбільший подив викликає відсутність ще з радянських часів образи на країну, напад якої призвів до втрати 30 мільйонів людських життів.

Рік тому, згадує кореспондент, він практично припинив надсилати в Росії SMS-вітання з перемогою над нацизмом: «Тоді я повертався з Донецька. Проросійські сепаратисти проголосили щойно на сході України  «Донецьку народну республіку». Чимало хто з них начіплював на військовий одяг георгієвські стрічки –  шматочки тканини зі смужками чорного і помаранчевого кольорів, що раніше були  пам'ятними знаками про перемогу над гітлерівською Німеччиною».

Стрічки вперше розповсюдило 2005 року державне інформаційне агентство «РИА-Новости»  та  прокремлівська молодіжна організація «Наши». Її метою було запобігання масовим акціям протесту, подібним до тих, що відбувалися в Україні під час Помаранчевої революції.

Нині георгієвські стрічки дещо змінили своє призначення, пише журналіст. Мовляв, вони мають узаконити брудні кампанії, які сьогодні веде Росія. Кремлівські медіа твердять про нібито «фашистську хунту» у Києві подібно до того, як раніше вони намагалися представити президента Грузії Саакашвілі гітлерівським привидом.

«9 травня  у Москві чи у  Санкт-Петербурзі, коли артилерійська  канонада висвітлювалася у небі феєрверкам, – пише Бенджамін Біддер, – я завжди приєднувався до вигуків «ура» людей довкола  себе. Однак тепер вони застряють мені у горлі».

На думку публіциста, Кремль викрав пам'ять про світову війну: «Тож я почуваюся  безпорадним від того, що навіть серед моїх давніх російських друзів є чимало таких, які ставляться до викрадачів як до  визволителів».

9 травня стало святом – Днем Перемоги – 1965 року за правління Леоніда Брежнєва в Кремлі. Це заклало стабільне підґрунтя ідентичності країни з важким минулим. Автор статті  посилається на думку німецького історика Яна К.Берендса. "Державі, яка легімітизувала себе завдяки перемозі над Гітлером, – писав він, – не потрібно більше звітувати за ексцеси революції 1917 року, за громадянську війну, за ГУЛАГ чи за Великий терор".

Президент Путін веде мову про «країну переможців». Роль Росії у Другій світовій війні, відзначає німецький журналіст, за його логікою нібито є гарантією того, що російська держава ніколи не може бути «не на праведному боці» в історії.

«У героїчному зображенні немає місця сірим тонам і тіням». Тож з музею «Пермь-36», який нагадує про страждання в’язнів радянського ГУЛАГу, за наполяганням  властей зникли посилання на сталінські репресії. Коли ж німецький історик розвінчав радянські міфи про партизанський рух, його роботу розцінили як «екстремістську». 

Зрештою Біддер робить висновок, що «сьогоднішня Росія заісторичена і водночас позбавлена осмислення історії».