У статті «The War Came to Me» («Війна прийшла до мене») американський журналіст Крістофе Міллер, будучи в Артемівську, намагається згадати час до війни та власну трансформацію.

Він пригадує, як колись у цьому ж самому місті практикував російську мову та знайомився з людьми. Однак тепер, за його словами, може думати про ці терени як про місце, де був збитий літак Malaysia Airlines та вбиті 298 пасажирів на борту.

Журналіст також згадує про школу, де чотири роки тому викладав американську історію і учні у шкільній формі в унісон кожного ранку вітали його фразою «Glad to see you!» («Раді вас бачити!»). Нині вона стоїть зі знесеним внаслідок обстрілу дахом. «Я молюся, щоб ніхто з моїх колишніх учнів, не був всередині, коли це трапилося», – пише автор.

Крістофер Міллер розмірковує про те, що коли вперше прибув до України, більшість світу не чула про це місце, а особливо про жодне місто на сході України. Нині, продовжує він, міста та малесенькі села стають відомими, опиняючись на передовій конфлікту, що вже забрав життя понад 4,3 тисяч осіб, а понад мільйон інших – покинули свої домівки.

«Попри те, що я знав, що повернення може бути небезпечним, хотів задокументувати, що відбувається в цій частині світу і спробувати зрозуміти, як війна змінила життя тих, з ким я колись ділив хліб», - пише американець.

Опинившись на Донбасі, він дізнався як виглядає війна: побачив наляканих цивільних, відчув запах тіл, що розкладаються, як звучить артилерійський вогонь – «Симфонія Донбасу».

Вперше Крістофер Міллер потрапив до Артемівська влітку 2010 року як волонтер Корпусу миру. Згадує: першим, що його вразило, була краса ландшафту: соняхові поля, степ, яскравий гобелен з яскраво-жовтого та зеленого.

«Як і на решті Донбасу, люди були бідні, але задоволені. Середня зарплата становила 200 доларів на місяць, якраз достатньо для того, щоб мати дах над головою та купувати їжу, щоб прогодувати родину», - пише журналіст.

Він також зауважує, що до війни люди на Донбасі жили у вакуумі. По телебаченню показували новини з Києва та Москви, але ці місця, здавалися безмежно далекими, пише автор. Пригадує також, що, коли вперше туди приїхав, знайшов у місті єдине кафе з інтернетом. Навіть у міській бібліотеці не було доступу до мережі.

Крістофер Міллер згадує про Артемівськ як про типове пост-радянське місто. Він зустрічав людей, які ніколи не виїжджали за межі Східної України. Більшість його знайомих навіть ніколи не бачили Києва. Журналіст зауважує, що так само, як жителі Донбасу мало цікавилися столицею, так само і Київ мало цікавився ними.

Нині, коли конфлікт набрав обертів, Міллер констатує, що регіон змінився: ті, що раніше запрошували його додому, нині закривають перед ним двері. «Американці підтримують неонацистів у Києві», - сказав журналістові колишній знайомий.

«Коли я повернувся у травні, здавалося, що це інша країна. Синьо-жовтий український прапор був знятий і замінений на чорно-блакитно-червоний самопроголошеної “Донецької народної республіки ”. І місцевість одразу здалася більш жорстокою, безжалісною», - пише автор.

Він описує, як зустрів на Донбасі проросійського бойовика, якого знав ще з Артемівська. Сепаратист сказав Міллеру, що це добре, що той повернувся. Водночас заявив: стрілятиме і вб’є його, якщо запідозрить у шпигунстві».

«Оскільки Артемівськ не під контролем бойовиків, залишається шанс на його виживання у цьому конфлікті, - пише автор. – Чого не скажеш з певністю про міста та містечка, які утримуються сепаратистами».

Журналіст розмірковує, що нині підконтрольна бойовикам територія відрізана від решти території, і Москва не поспішає повністю анексувати Донбас. За його словами, політики хочуть залишати цей конфлікт замороженим.

«Водночас для людей всередині та довкола Донецька їхнє майбутнє складне та непевне. Попереду довга та сувора зима, нестача їжі та пального», - прогнозує автор.

Наостанок він описує свого друга Олега, таксиста, який дотримується проросійських поглядів і вірить що «Донецька народна республіка» стане багатою, вільною та незалежною державою. Він повторює кремлівську риторику про те, що їхня «держава» буде «вільною від фашистів».

І резюмує, що це місце пішло назавжди.