Він наголошує на необхідності надання військової допомоги Україні у відбитті російської агресії.

У статті, опублікованій на сайті CNN, американський дослідник пояснює рішення президента РФ Володимира Путіна відправити у наступ проти України свої регулярні війська неспроможністю виграти війну з допомогою своїх ставлеників чи вийти з конфлікту, оскільки це завдало б нищівного удару по легітимності його режиму.

Цілком імовірно, що у відповідь на ескалацію Росії Сполучені Штати та Європейський союз розглядатимуть  питання про запровадження нових санкцій, пише Арон. Він також пише, що проблема у тому, що всіх відносно «безболісних» економічних заходів уже вжито. Тож у США і Європи лишився, хіба що вибір, який завдає шкоди їхній власній промисловості та фінансовим інститутам.

Попередній раунд санкцій, розрахований лише на окремі російські банки, веде він далі. Цього разу, санкції, ймовірно, зачеплять усю російську фінансову систему. Це означає, що банкам США і ЄС доведеться розірвати відносини з будь-яким фінансовим закладом, який має бізнес із російськими колегами. Інший приклад: Раніше були заборонено тільки вкладати інвестиції у технології та у трансферні перекази у російський енергетичний сектор. Тепер Заходу, можливо, доведеться блокувати сотні мільярдів доларів інвестицій та обладнання, що їх уже «перекачують» до Росії на основі раніше укладених контрактів між російським нафтовим велетнем «Роснефть» та його західними колегами.

Характеризуючи ймовірну реакцію Москви, Леон Арон відзначає, що вона, безперечно, домагатиметься скасування таких заборон у міжнародних судах. Можливо також, що вона вдасться до помсти, скорочуючи поставки газу в Європу на зимовий період. Те, що експорт енергоносіїв становить основу доходів російського казначейства не має значення. Як показав Путін, запровадивши ембарго на імпорт продуктів харчування, режим у разі необхідності готовий завдати шкоди власному народу.

«Це приводить нас до ключової проблеми стосовно економічних санкцій, - пише автор. – Вони рідко спрацьовують у короткостроковій чи навіть середньостроковій перспективі.

За словами експерта, Москва, ймовірно, дотримуватиметься свого курсу протягом значного періоду, перш ніж санкції матимуть якийсь ефект. Цьому сприяють патріотична істерія й параноя, що роздмухується на контрольованому  державою телебаченні.

«Західним лідерам не слід переоцінювати ефективність санкцій. Однак Захід може змусити змінити настрій Путіна набагато швидше, допомагаючи Україні перемогти у справедливій війні проти іноземного агресора», – робить висновок  американський дослідник.

На його думку, відправлення стрілецької зброю та набоїв непотрібне: в Україні їх достатньо. Київ потребує глушників радарів і розвідувального обладнання, щоб захистити свої літаки від систем російської протиповітряної оборони (тих самих, з допомогою яких було збито літак малайзійських авіаліній, а також чисто оборонних озброєнь – таких, як протитанкові ракети. Крім цього, Україна потребує часткового отримання розвідувальної інформації, зокрема, супутникових даних.

«Але, мабуть, так само важлива як для будь-якої слабшої держави, яка зіштовхується з потужнішим агресором, моральна підтримка, якої потребують українці. Ніщо не стимулюватиме його більше, ніж ефективні прояви бойової солідарності», - вважає експерт.

Автор передбачає можливість вимушеного повороту у політиці Путіна. «Звісно, відступати – не його вибір, - пише він. – Однак це правильно, допоки російські війська не почнуть зазнавати значних втрат. Пам'ять про війну СРСР в Афганістані ще дуже жива в умах батьків і матерів сьогоднішніх солдатів. На відміну від 1980-х років, Москва вже не зможе здійснювати таємні поховання у цинкових трунах чи змушувати родичів загиблих мовчати». Арон додає, що антивоєнне відеозвернення російських матерів до Путіна з вимогою повернути їхніх синів з полів битв в Україні стало вірусним.

«Забезпечення військовою допомогою України, схоже, єдиний можливий для Заходу спосіб відносно швидко допомогти зупинити цю війну. Альтернатива – змиритися зі ще більшими втратами життів українців і росіян, яким не видно кінця», - резюмує автор статті.