Це фільм-розповідь про трьох блогерок Йоані Санчес (Yoani Sánchez) із Куби, Зен Дзиньянь (Zeng Jinyan) із КНР та Фарназ Сейфі (Farnaz Seifi) з Ірану, пишуть «Репортери без кордонів». Через їхню діяльність показано вплив інтернету на свободу інформації.

Дві героїні кінострічки були у списках «100 найвпливовіших людей світу» американського тижневика Time: китаянка Зен Дзиньянь – 2007-го, а кубинка Йоані Санчес – 2009-го. Про іранку Фарназ Сефі також чимало пишуть закордонні, передусім німецькомовні видання.

Їхні країни – Кубу, КНР та Іран – «Репортери без кордонів» внесли до списку «Ворогів інтернету».

МediaSapiens публікує декілька матеріалів про фільм та його героїнь із закордонних медіа.

Режисерка й три революціонерки з лептопами

Режисерка Барбара Міллер (Barbara Miller) працювала над документальним фільмом «Заборонені голоси» протягом п’яти років. Це її перший документальний фільм. Уроджена 1970 року в Цюріху, Барбара Міллер раніше працювала на швейцарському телебаченні. Події її дебютної стрічки розгортаються навколо трьох блогерок із диктаторських держав.

Режисер фільму Барбара Міллер / NZZ

На початку фільму чути несамовиті крики Йоані Санчес. У лютому 2010 року кубинська блогерка захищалася від агентів таємної поліції, які вчинили рейд із арештом. У той критичний момент мужній жінці вдалося вчинити неможливе: вона натиснула на кнопку запису, щоб активувати телефони.

Потворне обличчя всюдисущого апарату репресій братів Кастро навряд чи справляє більше враження, аніж наочно відображеним у цьому драматичному початку з усіма його наслідками. Хоча у деяких колах вони й досі зберегли залишки престижу (зрештою на Кубі безкоштовні медичне обслуговування та система освіти для всіх).

«Легкі» репресії

36-річний філолог Йоані Санчес із Гавани – центральна фігура у «Заборонених голосах». Харизматична блогерка – єдина головна героїня, яку режисер Барбара Міллер змогла докладно зняти в її країні, у родинному та соціальному оточеннях.

Іранка Фарназ Сейфі з 2007 року живе у вигнанні в Німеччині. Китаянка Зен Дзиньянь перебуває у своїй країні під домашнім арештом. Тож під час поїздок до Пекіна Барбара Міллер була не в змозі пробитися до блогерки і спілкувалася з нею через Skype та з допомогою «Репортерів без кордонів». Порівняно з цим Куба справляє враження «легкої» диктатури, де, замаскувавшись під туристку, таки можна провадити зйомки.

«Я не заперечую, що Куба мені близька. Із трьох обраних країн я добре її знаю з особистого досвіду», – чітко дає зрозуміти Барбара Міллер.

Менш як за дві хвилини завершується вступна сцена. У кадрі з’являється Мішель Обама. Вона хвалить Йоані Санчес та започаткований нею 2007 року блог Generación Y, віддає належне її боротьбі за свободу та демократію на Кубі. У трейлері «Заборонених голосів» можна побачити ще Гілларі Клінтон, яка висловлює схожі думки.

Чи не звужує вибір цих двох фігур заслуги Йоані Санчес і чи не вплітає режисерка безстрашну блогерку у плетиво пропаганди кубинського уряду, який автоматично засуджує будь-який опозиційний голос як «найманий Сполученими Штатами»?

Барбара Міллер хитає на це головою. «Змолоду я почуваюся пов’язаною з лівими. Я й до сьогодні лишилася лівою. Тож сприймаю обох цих жінок як лівих політиків, котрі представляють близькі мені соціальні ідеї». У Швейцарії є ліві, прихильні до антиамериканізму, каже вона. І з усмішкою додає: «В мене особисто пом’якшені відносини зі Сполученими Штатами».

Бунтівний підліток

Усі три головні дійові особи фільму «Заборонені голоси» – з країн, де правлять диктаторські режими, які тією чи іншою мірою провадять конфронтаційний курс щодо США. У всіх трьох країнах на початку відбулися революції, з якими переважна більшість населення пов’язувала сподівання на звільнення від диктатури й на краще майбутнє. «Мене завжди вражало те, що покоління батьків, бабусь та дідусів Йоані Санчес, Фарназ Сейфі, Зен Дзиньянь колись підтримували та захоплювалися революціями, – каже Барбара Міллер. – Тож розумієш, скільки власних душевних переживань пов’язано з травматичним досвідом цих людей, які невдовзі після ейфорії переворотів стикалися з тоталітарними владними структурами».

«Можливо, я здаюся надто молодою. Та як бунтівний підліток захоплювалася не тільки Че Ґеварою та Фіделем Кастро, а й читала праці Мао Цзедуна», – з усмішкою згадує режисерка. Вона розповідає, що минулого тижня, коли відбувся допрем’єрний показ фільму, обнімалися й зі сльозами на очах вітали її. «Це був момент, що вражає. Відчувалося, як прагнення трьох сміливих жінок розворушують і зачіпають за живе глядачів. І, зрозуміло, наше ставлення до свободи, що нею ми з вами тут користуємося», – сказала Барбара Міллер. В її голосі відчувається вдоволення, коли вона каже про те, що тієї миті переконалася: довгий шлях до здійснення ризикованого кінопроекту був вартий того.

«Заборонені голоси» – перша документальна стріча Барбари Міллер, над якою вона працювала добрих п’ять років. До того вона вже зробила кар’єру як авторка документальних фільмів на швейцарському телебаченні (всі вони на соціальні теми).

«Військовий фоторепортер»

Міллер як юристка та помічниця режисера Крістіана Фрая (Christian Frei) у створенні його документального фільму «Військовий фотокореспондент» (War Photographer, 2001 р.), що став номінантом на премію Оскара, рано пересвідчилася, який тернистий шлях у незалежного документального кіно. «Я збагнула, принаймні, дві речі: не занепадати духом через невдачі й від самого початку дослуховатися до критики й заперечень» – каже вона.

«Заборонені голоси»

Жінки борються за свободу, проти інформаційної монополії можновладців у своїх країнах у тюрмах або у вигнанні: Блогерки Йоані Санчес із Куби, Зен Дзиньянь із Китаю та Фарназ Сейфі з Ірану платять за ризиковане використання ними сучасних технологій високу особисту ціну. Зен Дзиньянь разом із дочкою протягом багатьох років перебуває у Пекіні під домашнім арештом. Фарназ Сейфі після масових погроз в Ірані 2007 року змушена була тікати. Йоані Санчес неодноразово переслідували і залякували. Вона не може більше покинути свою країну, бо п’ять років тому започаткувала відзначений багатьма міжнародними нагородами блог.

Режисерка з Цюріха Барбара Міллер протягом багатьох років супроводжувала трьох бунтівниць. Міллер та її оператор Петер Індерґанд (Peter Indergand) і самі неабияк ризикували. Індерґанда арештували в Ірані.

Так було створено фільм «Заборонені голоси» – драматургічно сильний, емоційний, про трьох жінок, які зі своїми лептопами розпочали революцію.

Джерело: Neue Zürcher Zeitung

Автор: Ґері Кребс

Йоані Санчес (Куба)

Лише Господу все відомо…Та якби винахідлива й мужня 32-річна Йоані Санчес народилася перш, ніж настав вік Інтернету, то швидше за все ми ніколи не почули б про неї. У нас не було б можливості читати її чарівні, хоча й незлагідні, живі кубинські портрети, які вона з квітня 2007 публікувала у своєму блозі Generación Y.

здобувши освіту філолога в Гавані, Йоані була позбавлена можливості зробити наукову кар’єру. Її дисертацію «Диктатура в латиноамериканській літературі» було сприйнято як завуальовану критику режиму Кастро. Санчес заробляла на життя туризмом у Гавані.

Найважливіше: під самісіньким носом у режиму, який ніколи не терпів інакомислення, Санчес користалася тим, що недоступно в її країні журналістам друкованих видань, – свободою слова. Матеріали, які вона таємно надсилала з інтернет-кафе під виглядом туристки, часто кумедні, проте написані витончено та гостро. Про що б не йшлося – про нестачу лимонів, про словоблуддя в кубинському парламенті чи про повільне впровадження Раулем Кастро реальних реформ.

Це принесло їй міжнародне визнання. Смілива відданість істині, яку виявляє Йоані Санчес, гарна прикмета для майбутнього її країни.

Автор: Оскар Іхуелос (Oscar Hijuelos), письменник, син кубинських іммігрантів

Джерело: Time

Зен Дзиньянь (КНР)

Зен Дзиньянь належить до онлайн-послідовників руху протесту, учасники якого перекривали шлях танкам під час повстання 1989 року на площі Тяньаньмень. Коли торік китайський уряд свавільно арештував її чоловіка Ху Дзя (Hu Jia), активіста за права хворих на СНІД та еколога, Зен започаткувала блог. У ньому вона докладно описувала свій особистий досвід та репресивну діяльність таємної поліції.

Відтоді її блог заблокували в Китаї, а її та її чоловіка переслідували. За ними цілодобово стежили. Та Зен уперто продовжувала вести його, привертаючи увагу міжнародної громадськості сардонічним стилем та особистою мужністю.

За своєю природою блоги дуже інтимні, часто вони виражають нестримні пристрасті. Завдяки цьому між блогеркою й читачем налагоджуються тісні стосунки. Саме тому я почуваюся настільки близькою до Зен, хоча живемо ми по різні сторони світу, ніколи не зустрічалися й навіть не розмовляли одна з одною.

Вона сіє зерна нової, справжньої культурної революції. Нехай квітнуть тисячі блогів!

Автор: Аріанна Гаффінгтон (Arianna Huffington), блогер і засновник сайту Huffington Post

Джерело: Time

Фарназ Сейфі (Іран)

«Лептоп, підключення до інтернету, й тверда рішучість змінити безлад у своїй країні. Сьогодні, щоби стати відомим у світі борцем Опору, не потрібно більше нічого», – пише швейцарська газета Tages Woche про героїнь фільму «Заборонені голоси».

Серед них – 30-річна Фарназ Сейфі, одна з перших блогерів в Ірані, чільна діячка жіночого руху у своїй країні. Вона була однією з ініціаторів національної кампанії «Мільйон підписів», яка мала на меті домогтися скасування дискримінаційного законодавства щодо іранських жінок.

У січні 2007 року Фарназ арештували у тегеранському аеропорту, звідки вона мали летіти на міжнародний інтернет-форум у Делі. Замість цього як «ворога держави» її запроторили до Евінської в’язниці тортур, де допитували із зав’язаними очима.

Звільнена під заставу, невдовзі вона змушена була залишити батьківщину. Нині живе в Бонні, працює на Deutsche Welle, готуючи програми мовою фарсі.

В ексклюзивному інтерв’ю Tages Woche під час прем’єри кінострічки в Базелі Фарназ Сейфі сказала: «Я давно була знайома з Барбарою (режисеркою фільму) через “Репортерів без кордонів”. Однак довго вагалася, чи брати участь у проекті. Зрештою я сказала “так”. Адже йдеться про жінок. Мене надзвичайно вражає те, скільки роблять такі жінки, як Йоані Санчес та Зен Дзиньянь, щоб домогтися свободи для своїх народів».

Джерело: Tages Woche

За матеріалами закордонної преси підготував Аркадій Сидорук