В останні роки маркетологи наввипередки змагаються, хто краще скористається ностальгією частини населення за радянським минулим, за «золотою добою». Сосиски «Брежнєвські» й салямі «Союзна», згадки в рекламних лайтбоксах стандартів якості – ГОСТів – і «цін, як в СРСР», реінкарнація колишніх назв давно перейменованих вулиць (у рекламах пишуться у дужках), серпасто-молоткаста символіка на різноманітних товарах…

Із маркетологами нерідко змагаються й журналісти, причому не компартійних, а суто «буржуйських» видань, описуючи ті чи інші принади часів «розвиненого соціалізму». І, звісно, не можна не згадати «документально-публіцистичних» телефільмів, присвячених знаним постатям тих же часів, від спортсменів до генеральних секретарів (в основному це, звичайно, фільми московські, але трапляються й вітчизняного виробництва), де позитив у зображенні головних героїв вочевидь переважає негатив, а добу змальовано пасторальними барвами.

Одне слово – були в нас прекрасні часи, а ми їх перевели на ніщо, не треба було смикатися, перебудовуватися, займатися політикою, – і досі б жили у розважливо-розміреному світі, де кожному гарантувався певний добробут і де невпинно, хоча й не надто швидко, зростали цивілізаційні показники – тривалість життя, освіченість, житлові умови, – де можна було безпечно ходити нічними вулицями і не перейматися, що твою квартиру «обчистять». Далеко не всі, хто пише й каже про «золоту брежнєвську добу», відверто артикулює подібні речі, але, принаймні, в підтексті вони присутні завжди…

А тим часом ніякої «золотої доби» насправді не існувало.

Для доведення цього навіть не треба звертатися до книг і статей інакодумців, до темпераментної публіцистики кінця 1980-х, до висилань «Радіо Свобода» чи «Голосу Америки». Досить узяти цифри, наведені в цілком офіційних статистичних збірках і виданнях (щоправда, вони свого часу мали гриф ДСП, тобто «Для служебного пользования»), і звести їх докупи.

Ось тільки деякі з таких цифр.

Почнімо не з економіки, а з громадського порядку. З 1973 по 1983 роки в СРСР загальне число щорічно здійснюваних злочинів зросло майже вдвічі, в тому числі тяжких насильницьких злочинів проти особи – на 58%, розбоїв і грабунків – удвічі, квартирних крадіжок і хабарництва – втричі. Кількість так званих економічних злочинів зросла на 39%. При цьому йдеться тільки про зареєстровану злочинність. Вибіркові дослідження тих часів показували, що реєструвалася лише половина злочинів проти здоров’я та недоторканності особи, а крадіжок державного і приватного майна, хабарів, привласнень державних коштів – не більш ніж 10%. У 1985 році кожен четвертий виявлений злочинець був рецидивістом. Ними (знов-таки, йдеться лише про виявлені й розкриті злочини) здійснювалася третина вбивств, розбійних нападів і квартирних крадіжок. У 1985 році порівняно з 1971 роком тільки виявлені розкрадання у значних та особливо значних розмірах зросли уп’ятеро. На початок 1980-х капітал тіньової економіки оцінювався у 70–80 млрд рублів (це за тодішнім офіційним курсом, що він використовувався у підрахунках, – тобто близько 100 млрд доларів). Ось, до речі, й стартовий капітал кримінального капіталізму 1990-х – він став впливовим і значним уже за «дорогого Леоніда Ілліча»…

А тепер – до офіційної економіки. На початку 1980-х науково-індустріальною працею, маючи справу з високими технологіями, займалося максимально 10–15% робітництва. Натомість 35–40% працівників промисловості, 55–60% працівників будівництва, 70–75% працівників сільського господарства – загалом понад 50 млн людей – займалися фізичною, ручною роботою, яка не мала відношення до індустріальних технологій. При цьому лише близько третини середньомісячної зарплати робітників та службовців (ІТР) було безпосередньо пов’язано з результатами їхньої праці. Не дивно, що «плани партії» насправді не тільки не перевиконувалися, а банально «валилися». Поставлені на ХХІІ з’їзді КПРС у 1961 році завдання на 20 років були виконані – у різних галузях – на 50–75%, не більше. Далі плани стали скромнішими, але все одно у 1981–85 роках промисловість щорічно виконувала ці плани в середньому на 94%.

В СРСР так і не було комплексно розв’язано питання індустріалізації (розвинені комунікації, механізація виробництва, висока якість робочої сили тощо). Тож не дивно, що у 1984 році на закупівлю за кордоном різного роду машин та обладнання було витрачено 24 млрд рублів. Натомість у середині 1985 року тільки 29% продукції машинобудування СРСР відповідало світовим стандартам; це була майже виключно військова техніка.

І ще дуже красномовні цифри. У США у 1985 році діяло 1,5 млн електронних обчислювальних машин і 17 млн персональних комп’ютерів. В СРСР того року – лише кілька десятків тисяч ЕОМ. Перші серійні персональні комп’ютери в СРСР «Электроника БК-0010» та ПЭВМ «Агат» з’явилися у продажу того ж 1985 року, хоча розроблені вони були на кілька років раніше, проте сумнозвісне «впровадження у виробництво» зайняло ледь не цілу п’ятирічку. Ба більше: піонерські розробки портативних комп’ютерів в СРСР були здійснені ще у другій половині 1960-х; ці надсекретні апарати було встановлено на космічних кораблях серії «Зонд», на яких радянські космонавти мали облетіти Місяць. На американських «Аполло» комп’ютери були куди слабшими, але… «Зонди» злітали в автоматичному режимі, американці свої космічні розробки масово використовували в індустрії та побуті (скажімо, мультивітаміни з мікроелементами), а радянські науково-технологічні прориви були надійно засекречені аж до кінця 1980-х…

А тепер – про сільське господарство, яке в СРСР аж до кінця 1950-х ніяк не могло перевищити рівня, якого досягнула Російська імперія в 1913 році. Але врешті-решт перевалили і цей рубікон, проте… Втім, судіть самі. Втрати вирощеного зерна становили 20%, картоплі – 40%, овочів – 35%. Всі види тваринництва і птахівництва, крім виробництва яєць, були для колгоспів і радгоспів збитковим. Так, у 1980 році продукція, яку продавали вони державі, давала збиток: по молоку – 9%, великій рогатій худобі – 13%, птахах – 20%, вовні – 11%. Не дивно, що за таких обставин 56% радгоспів та 53% колгоспів не давали прибутку й існували лише за рахунок державних дотацій і списання боргів. Але й це не надто допомагало: того ж року понад 50% колгоспів не мали грошових ресурсів розвитку. І ще одна важлива деталь: станом на 1987 рік у європейській частині СРСР було понад 900 порожніх садиб на селі. Разом із тим за попередні 15 років загальна орна площа скоротилася на 16% – не було кому працювати, попри те, що «дірки» загачували щорічними виїздами сотень тисяч студентів на сільгоспроботи.

Загалом же у брежнєвські часи такі-сякі продукти в магазинах (та й то не всюди) були наявні завдяки закупкам за кордоном. Експорт нафти, газу й інших сировинних ресурсів тримав на плаву радянську економіку та давав змогу забезпечити мінімальний добробут населення. Так, за 1970–1987 роки закупки імпортного м’ята і м’ясопродуктів зросли (тут і далі – у натурному вираженні) у 5,2 рази, риби і рибопродуктів – у 12,4 рази, рослинної олії – у 12,8 разів, зерна – у 13,8, цукру – в 6,9, масла – у 183,2 рази. Питома вага імпорту в споживанні м’яса в СРСР становила в 1987 році 6,6%, масла – 19,7%, олії – 22,5%, цукру-сирцю – 25,5%. Загальна ціна щорічного імпорту продовольчих товарів сягнула 10 млрд рублів (чи, оскільки йшлося про офіційний курс рубля до долара, 12 млрд доларів). Не забуваймо, що долар тоді був більш ніж удвічі вагомішим, аніж зараз…

Спорудження житла вважалося сильною стороною радянської системи. Але ж у середині 1980-х в СРСР споруджувалося 130 млн м² житла на рік, у США – 260 млн м² (при відчутно меншому населенні), в СРСР корисної площі на людину припадало 15 м², у США – 49 м²; в СРСР 2% ВНП йшло на житлове будівництво, а у США – майже 4%. Можна, звісно, сказати, що нині ситуація значно гірша, а можна замислитися, чому розвинені держави здатні значно ефективніше проводити житлове будівництво.

Ще один дуже важливий соціальний показник – середня тривалість життя. Вона в СРСР з 1971 року перестала зростати і в 1985 році була меншою, ніж у 1958 році. З 1970 року почала зростати дитяча смертність. Понад півсотні держав світу на початок 1980-х мали нижчу дитячу смертність. Отож нинішні негативні тенденції в демографічній сфері України – продовження того, що розпочалося в «золоту брежнєвську добу» й було продовжено під час перебування при владі вихованців і висуванців цієї доби.

А тепер – про зарплати, які тоді невпинно зростали. Так, зростали, проте у США частка фонду заробітної плати в національному доході, створеному в промисловості, у 1970 році становила 65%, у 1985 – 64%. В СРСР цей показник у 1960 році становив 32,2%, до 1985 року він зріс до 36,6%. Отож, де була вищою описана Марксом норма експлуатації? З кінця 1970-х почалися відчутні інфляційні процеси (зокрема, спонукою до них стало масштабне олімпійське будівництво й інші олімпійські витрати, які не дали економічної віддачі внаслідок бойкоту Олімпіади, та витрати на війну в Афганістані). І хоча номінальні доходи радянських людей зростали, реальна купівельна «вага» одного рубля 1985 року дорівнювала 54 копійкам середини 1960-х. Іншими словами, з 1960-х легальні зарплати більшості радянських людей або стояли на місці, або навіть падали за купівельною спроможністю. Рятували приробітки, якими займалися переважно молоді фахівці, та масова участь у своєрідному загальнонародному русі «несунів»: кожен ніс із роботи додому щось або потрібне у господарстві, або на продаж. Власне, йшлося про елементарні крадіжки, та злодіїв були десятки мільйонів, практично всі пролетарі та ІТР, отож їх і назвали лагідно «несунами».

Узагалі, в СРСР одночасно існував і масовий незадоволений попит на значне число товарів, і затоварювання, яке мало наслідком списання величезних обсягів готових товарів та видачу нічим не підкріплених зарплат. Цей явище ще чекає на своїх дослідників, але вже тепер зрозуміло, що така економіка, хвора на своєрідну «шизофренію», нежиттєздатна, приречена на катастрофу. Власне, це ми всі відчули на собі, коли почалися намагання її перебудувати.

На цьому можна поки що поставити крапку. Загальна картина, гадаю, цілком зрозуміла, а детальне заглиблення в окремі фрагменти цієї картини – це зовсім інша річ. Міфологема «золотої доби» 1960–80-х народилася, звісно, не на порожньому місці: це був час відносно спокійного, стабільного і мирного життя, що було вперше в історії СРСР. Навіть вторгнення до Афганістану в перші роки не стало чимось, що мало помітний вплив на внутрішнє життя Радянської держави (хоча насправді цей вплив існував – одразу ж істотно зросла інфляція та відчутними стали проблеми із закупівлею багатьох товарів на світовому ринку). Проте міфологема є міфологемою: з нею, можливо, зручно й затишно жити, але на її підґрунті неможливо будувати справді ефективне цивілізоване суспільство. І кому, як не журналістам, бути свідомими того. Бо ж, крім усього іншого, значне число сьогоднішніх проблем закорінене саме у «золотій брежнєвській добі»…