Пам’ятаєте нещодавню історію «Неадекватна білявка на авто облаяла правоохоронців»? Чи є в цьому реченні для вас щось дивне, що вибивається з загального контексту? Придивіться уважніше. Спробуймо змоделювати цю ж новину за участі чоловіка. Який би заголовок до неї добрали? «Неадекватний блондин на авто дав у пику правоохоронцю». Ні? А чому?

Ні для кого не секрет, що медіа є одним із найбільш поширених і доступних інструментів формування сучасної масової культури. Мішель Фуко називав це дискурсивними владами, тобто розмитими, такими, що не мають одного уособленого її носія. Дискурсивна влада формується горизонтально, вона змушує нас самих встановлювати собі правила й виконувати їх. Медіа є частиною культури, яка формує наше уявлення про соціум і його регуляцію. Отже, чому для нас не є дивним вказування зовнішньої ознаки жінки і є дуже дивним таке саме означення чоловіка? Яким чином колір волосся порушниці дозволяє нам сформувати до неї своє ставлення? І, якщо говорити загалом, які саме ознаки, що виставляються есенційними, фундаментальними, дозволяють маніпулювати нашою думкою, формувати суспільну мізогінію і збільшувати розколину між гендерами в нашому уявленні? З чого «ростуть ноги» оголошень типу «потрібна асистентка без особистого життя, тварин, батьків і амбіцій» або «шукаємо дівчину, що наливатиме чай на ІТ-конференції за можливість знайти чоловіка»?

Погляньмо на медійне поле загалом. Мій подальший зріз гендерної представленості у ЗМІ не буде науковим, він не претендує на відповідність вимогам наукового дослідження. Проте він дасть уявлення про медійний образ чоловіків та жінок на основі аналізу змісту топ-трійки українських медіаресурсів за останнім рейтингом — оцінкою журналу «Новое время». Аналіз проводився 22 лютого 2016 року. Ці дані можна вважати релевантними й для тривалішого часового відрізку, оскільки жодних відмінностей медійного поля цього дня не було, сезонності не спостерігається.

Отже, в лідерах серед ЗМІ — видання «Обозреватель». Заходжу на головну сторінку. Героями публікацій у 90 % є чоловіки. Є кілька матеріалів від / про жінок. Побічно звертаю увагу на фотоілюстрації. Фото відомих політиків та бізнесменів розбавляють світлини Джамали, адвокатеси сімей героїв Небесної сотні, час від часу виникає фото Забужко — ілюстрація однієї з топ-колонок, авторкою якої є письменниця. Але, наприклад, статтю про розвінчання росіянкою міфу щодо мовного конфлікту у Львові проілюстровано хлопчиком на тлі українського прапора.

«Обозреватель» виокремився з першої секунди — сексизм присутній навіть у розділах сайту. Окрім нейтральних — політики, економіки, спорту, блогів — є окрема сторінка «Для неї». Зауважую й переходжу. На думку редакторів, жінок цікавить затишок кухонної кімнати; схуднення (історія успіху плюс поради дієтолога); історії інших відомих жінок (акторок, моделей); догляд за квітами й дітьми; влаштування особистого життя (поради штибу: не постити котиків та як правильно поводитися після побачення). Не бачу сенсу продовжувати.

Серед топ-блогерів, винесених нагору сторінки, значиться 11 чоловіків і одна жінка — Оксана Забужко. Трохи нижче є ще одне посилання на останні дописи у блогах. Серед них вісім чоловіків і одна жінка — Руслана Лижичко. В загальному контенті видання жінки згадуються у зв’язку з перемогою Джамали на локальному відборі до «Євробачення», спортивними перемогами (індивідуальними та жіночих команд) та інтерв’ю з адвокатесою сімей Небесної сотні в розділі «Політика».

Загальне враження після перегляду сайту: про гендерний баланс не йдеться. Якщо жінка потрапляє до основного інформаційного пулу видання, її головна роль — захист нужденних, допомога, співчуття. Це можна віднести до соціальної сфери, яку стереотипно «закріплено» за жінками. Колонка Руслани, від якої я чекала, щонайменше, спогадів про революцію, а в нашому розрізі — уособлення ролі активної учасниці тих подій, лише посилила стереотип про «типову» роль жінки. Співачка говорить про те, що її чоловік перебуває на Майдані, а вона разом із мамою вдома читає історії героїв. Єдина жінка, що стала винятком і говорить на сторінках видання про теми, не пов’язані з очікуваною «жіночою» роллю — Забужко. ЇЇ тема — гібридна війна.

Переходимо до іншого популярного видання — «Цензор.нет». Основна сторінка сайту — розділ коротких новин. Другий розділ «Події» також публікує в основному короткі новини.

В розділі «Резонанс» я обрала пул новин за останні два тижні (8–22 лютого). Загальна кількість публікацій — 30. Кількість публікацій, у яких героїнями чи спікерками є жінки, — дві. Жінки говорять про досягнення в бізнесі та аналізують політику — це плюс.

Фото, відео, цитати, анекдоти не аналізую, переходимо до розділу блогів. Переглядаючи найсвіжіші блоги (сторінка 1 із 92), зауважую повну відсутність жінок-дописувачок.

Висновок: загальна присутність жінок у змісті ресурсу є вкрай низькою.

Зміст присутності жінок гідний. Впевнена, у «Цензорі» працюють незашорені редакторки й редактори і журналістки й журналісти, які, за певного рівня освіченості в питанні та мотивації, наповнили би сайт цікавими професійними експертками.

На третьому місці рейтингу опинилася «Українська правда», яка останнім часом усе частіше звертає увагу на жіночі ініціативи, говорить про сексизм та мізогінію у блогах. Отже, з цікавістю переходжу до огляду сайту.

На першій сторінці розділу «Публікації» розташовані статті з 11 по 22 лютого. Серед 32 матеріалів у трьох центральне місце посідають жінки. Інтерв’ю з Ольгою Жук висвітлює питання культурної дипломатії в розділі «Культура». Авторка іншої статті — Ольга Кудиненко — оповідає про сферу своєї діяльності — дитячий онкошпиталь. Стаття розміщена в розділі «Життя». Обидва матеріали так само відводять жінкам традиційну соціальну сферу — підтверджують стереотип про наявність «жіночої» сфери компетенції. Інтерв’ю з Хатією Деканоідзе про нову поліцію відноситься до сфери управління і, як на мене, є важливим винятком зі стереотипного представлення жінки в медіях.

Мою увагу також привернула увагу стаття про біженців із Луганська. Всі три героїні є жінками, що піклувалися про добробут своєї родини й дітей, тому були вимушені тікати з небезпечної зони. В кінці матеріалу коментар дає чоловік — голова фонду, що допомагає біженкам та біженцям. Що ми маємо? Образ жінок, що без допомоги чоловіка не змогли би подолати труднощів; і образ чоловіків, які допомагають жінкам. Чоловіки обіймають обов’язково високі, керівні посади, і аж ніяк не є рядовими волонтерами соціальної сфери.

Статистика найсвіжіших дописів до блогів «Української правди» (перша сторінка) — 16 чоловічих постів до двох жіночих. Тобто 1:8.

Враження: це видання стало лідером порівняно з двома іншими щодо представленості жінок. Однак і воно не наблизилося до гендерної рівності у представленості спікерок, героїнь та експерток.

Загальні висновки

Після прочитання найпопулярніших інтернет-видань з’являється хибне уявлення, що населення України на 80–90 % складається з чоловіків. Чоловіки управляють політикою, економікою, вони воюють або вчиняють погроми та аналізують усі події в країні. Натомість жінкам виділена окрема сторінка (як у виданні «Обозреватель»), де вони можуть реалізувати свої амбіції, про зміст яких ішлося вище. Якщо жінки є спікерками, то це матеріали соціальної царини, що є «традиційною» та «посильною» для жінок. Присутність жінок-експерток в інших сферах є винятком і трапляється вкрай рідко.

Прочитавши видання з позиції гендерної врівноваженості, роблю висновок: жінки не представлені на рівні з чоловіками в жодному з аналізованих видань. Жінки є сегрегованою групою з нібито власними вузькими інтересами. Жінки є невидимою для ЗМІ категорією; вони не представлені як у кількісному відношенні, так і в амплітуді можливих тем.

Це питання не жіночої пасивності, це питання виключеності жінок із медійного чоловічого світу. Незважаючи на те, що жінки є професійними журналістками, політикинями, вузькими спеціалістками у різних сферах, право жінки на голос є підваженим. Думка жінки є менш цінною порівняно з чоловічою. Жінкам відводиться окрема сфера, де за нею може бути визнане право на експертність: піклування, побудова стосунків, виховання дітей, обслуговуюча праця.

Питання гендерної збалансованості є вкрай важливим для роботи будь-якого ЗМІ. Тема жіночої рівності є нині однією з найбільш обговорюваних у західному світі. Преса, призначення якої — завжди бути рупором змін у суспільстві, здається, не встигає навіть наслідувати тенденції, що вже оформились і продовжують набирати ваги. Дотримання гендерного балансу й висвітлення залученості жінок до різних сфер життя, на противагу махровому сексизму, є наріжним каменем, який може стати надгробком для не надто кмітливих видань.