Перед сучасними медіа в умовах нестабільного світу постає питання, як розповідати про важке: війни, теракти, катастрофи, голод тощо. Дискусія про журналістську етику не припиняється й не вичерпується ні в Україні, ні за кордоном. Після терактів у Парижі 13 листопада 2015 р. у Франції створили малюнки, за допомогою яких французькі вчителі мають пояснювати дітям, що сталося. Ілюстрації з'явилися в дитячому онлайн-журналі Astrapi. Водночас французький журнал Charlie Hebdo опублікував «підбадьорливі» карикатури на тему терактів, чим викликав на себе чергову хвилю критики за блюзнірство.

Українці за останні два з лишком роки прожили не менше — так багато, що за інших обставин карколомних подій і потрясінь вистачило би на кілька століть. Силовий розгін Майдану, Революція гідності, Небесна сотня, анексія Криму, війна на Донбасі. Трагічного так багато, що з часом притлумлюється чутливість до нього, а разом із нею — і здатність до діалогу.

У непростій для медіаспоживача інформаційній ситуації медіа покликані реагувати на зміну емоційного ландшафту — і демонструвати максимальну відповідальність за трансльовані образи. Це означає пошук відповіді на питання, як розповідати про важке і де при цьому межа смішного. Останній аспект додається, коли переглядаєш гумористичні телепередачі з черговою порцією «мови ворожнечі».

Так, з одного боку, Сергій Притула та Андрій Молочний показують комічний образ українського вояка — «першого й останнього українського Рембо» або образи івано-франківських геїв-націоналістів, схиблених на помсті геям-москалям. Безперечно, сміх над собою, своїми вадами, комплексами  — потужна форма виживання і самоздійснення нації. Доречними прикладами цього є «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека (до речі, учасника Першої світової війни) або роман-анекдот «Життя і незвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна» Володимира Войновича.

З іншого боку, кварталівці Володимир Зеленський і Євген Кошовий розігрують гостро сатиричні образи сепаратистських ватажків Захарченка й Плотницького. Сатира, звісно, дієва зброя. Особливо в умовах гібридної війни, коли залучено інформаційний арсенал. Приміром, у Другій світовій війні політуправління Західного фронту випускало військово-сатиричний журнал «Фронтовой юмор». Але тоді йшлося про інший час, іншу державу, іншу політичну систему, немислиму без мегапропаганди.

Нині людям теж потрібно позбавлятися важкого тягаря пережитого через сміх. І тут особами-медіями стають учасники команд КВН із різних регіонів (Луцьк, Рівне, Дніпропетровськ тощо), які відвідують поранених у шпиталях, дають концерти на передовій. Допомагають жити й боротися.

У соціальних мережах кожна більш-менш помітна політична перипетія стає темою для фотожаб, анекдотів. Це той нестримний народний сміх, який бере початок ще від листа запорозьких козаків турецькому султанові.

Але професійні медіа повинні бути більш поміркованими й усвідомлювати: в актуальному українському медіапросторі (в тому числі через подібні образи) маятник емоційних оцінок розхитаний максимально. Суспільство поляризоване. Тож виникає питання: як його примирити?

Що стосується подачі гумористичного медіаконтенту, то відповідь сконденсована в народному прислів’ї: вмій пожартувати, та знай, коли перестати.

У гумористичних медіапродуктах нині потрібно більше фактів та аргументів — не голослівних кепкувань, а спонук через споглядання смішного й ницого замислитися над реаліями і ймовірними наслідками. У цьому ключі вирішена щоденна політико-сатирична телепередача «Хунта news» на телеканалі «Еспресо TV» з ведучим Леонідом Сенкевичем.

«Хунту news» один із інтернет-користувачів прокоментував так: «Це наша відповідь ватникам Кисельовським». Відповіді тут і справді є. Як і аналіз подій, думка експертів, реакція громадян тощо. Документальні кадри з фрагментами заяв, інтерв’ю політичних діячів міксуються з фотожабами із соцмереж. Це сатира не на фантазійних сюжетах — саме життя дає для гострого на слово ведучого досить матеріалу.

Поєднання раціонального та емоційного, здорову виховну спрямованість демонструє також щотижнева програма «Антизомбі» телеканалу ICTV. Проект відстежує і спростувує маніпулятивні повідомлення російських ЗМІ, розширює «територію без пропаганди». Розбираючи на кісточки російські фейки, журналісти з гумором демонструють українцям, «як це працює».

Якісні медіапродукти, власне сатиричного плану чи базовані на прийомах гумору й сатири, нині дуже перспективні. Їхні необхідні параметри — зануреність у потік життя, вміння бачити абсурдне й негідне, аргументовано й чіпко вказувати на нього як громадянам, так і відповідальним за ці реалії на всіх владних рівнях. Через такі медіапродукти ЗМІ здійснюватимуть функцію громадського контролю і модеруватимуть суспільну дискусію.

Народу потрібний сміх. Багато сказано й написано про сміхотерапію, її цілюще значення для людської психіки, здатність знімати стрес, відновлювати душевні сили, інтерес до життя. Але сміх не повинен розділяти й озлоблювати. Образи не повинні породжувати образи, а спричинюватися до розуміння реалій і критичного бачення подій.