Технології та принципи журналістської праці змінюються так швидко, що навчити молодих людей азам журналістики стає практично нереальним завданням. Щойно ви розповіли про новітні інструменти, виявляється, що в реальному житті вони вже стали архаїзмом. Молодий британський журналіст Ніл Менн, який працює на телеканалі Sky News, поділився своїм баченням сучасної журналістської роботи:

- Розпочавши роботу на Sky News 2009 року, я працював продюсером та заступником редактора новин, маючи справу з національною та міжнародною інформацією. Обидві функції вимагають наявності всіх традиційних журналістських навичок: уміння знаходити та доносити до аудиторії інформацію, знаходити будь-кого за допомогою телефону, стукати в будь-які двері та розмовляти з людьми. Одначе часи міняються, й сьогодні журналістська робота також передбачає вміння користуватись новими медіа, зокрема медіа соціальними.

Коли я починав навчатись журналістики, мій досвід використання соціальних медіа зводився до публікації фоток у фейсбуку у відкритому доступі. Про твітер я тоді навіть не чув. За п’ять років усе суттєво змінилось. Твітер став одним із ключових інструментів, які я використовую у роботі, а налаштування приватності мого облікового запису в фейсбуку тепер значно суворіші.

Робота у ньюзрумі міжнародного інформаційного каналу вимагає моніторингу, фільтрування, обробки та сортування грандіозної кількості інформації. Ви повинні весь час зазирати у фотострічки, стрічки інформагенцій, електронну пошту та, звісно ж, бути на зв’язку з журналістами, які працюють у полі. Соціальні медіа додали новий вимір до цієї роботи.

Для мене стрічка твітера є персоналізованим телеграфом, хоча, на відміну від справжнього телеграфу, я маю з нею взаємодіяти. Ця взаємодія дає додаткові переваги у пошуку та оприлюдненні новин – фоловери стають своєрідною групою підтримки. Я часто отримую від своїх фоловерів повідомлення: «а ти бачив оце…?» або «зазирни у стрічку!», і ці безцінні підказки наводять мене на надзвичайно важливі новини.

Постійна взаємодія та відстеження понад двох тисяч джерел у стрічці твітера, а також багатьох різних тематичних списків, - непросте завдання, але в мене немає іншого виходу, якщо я хочу бути журналістом у засобі масової інформації ХХІ століття.

Мій твітер постачає мені все, що треба, від корисних порад до офіційних заяв, і більшість цих матеріалів з’являється у твітері раніше, аніж деінде. Немає сумніву, що твітер сьогодні є найшвидшим способом публікації та поширення інформації. Та я б не став називати себе «соціальним журналістом» і не думаю, що соціальні медіа є єдиним майбутнім ЗМІ.

Природа соціальних медіа – це швидке поширення інформації, одначе вони також можуть стати ехокамерою для чуток. Недавня поява у твітері новини про смерть Маргарет Тетчер – один із прикрих прикладів неправдивої інформації, що поширюється, немов лісова пожежа. Цікаво, що, побачивши подібні чутки, люди звертаються до традиційних ЗМІ по підтвердження чи спростування фактів.

Це веде нас до того, що журналісти потребують соціальних медіа так само, як соціальні медіа потребують журналістів. Люди хочуть фактів, але також хочуть знати, які з них правдиві, а які ні. Часи, коли журналіст був лише обличчям на телеекрані, голосом у радіоефірі або іменем на газетній шпальті, минули: тепер ми маємо бути частиною розмови.