Майбутнє вже настало, але його ще не розподілено у просторі.

Комп’ютери сьогодні значно дешевші, потужніші і в сотні разів менші, ніж ті, які використовувалися в Массачусетському інституті технологій у 1965 році. Якщо раніше для них зводили цілі споруди, то тепер вони вміщаються в кишені.

Комп’ютер, який нині є в iPhone, потужніший за той, який використовувала НАСА, коли запускала людину на місяць. А через 25 років комп’ютери взагалі вміщатимуться в клітині вашої крові.

Сьогодні вже є комп’ютер у контактній лінзі. Так звані окуляри Google. Світ схожий на комп’ютерну гру, коли ви дивитесь через такі окуляри.

Треба звертати увагу на те, що відбувається з відеоіграми та музикою. Я це кажу не тому, що все це люблю, а тому що цим найбільше цікавляться хлопці від 14 до 25 років. Це той сегмент аудиторії, яка є рушієм нових технологій.

Є три сегменти, на які треба звертати увагу: онлайн-відео, мобільний інтернет і соціальні медіа. Це ті три кити, які фактично змінюють професію.

Також ми нині набагато більше уваги звертаємо на дизайн, бо він робить складні речі доступнішими.

Ось іще один приклад – сенсорний черевик. Це черевик зі спеціальними сенсорами, який відстежує ваші рухи і дозволяє робити з цього мистецтво. Пристрій, умонтований у черевик, передає інформацію про ваші рухи і витворює якесь мистецтво. Але він також дозволяє вашим редакторам відстежувати, де ви перебуваєте. :)

Але є більш корисна річ, аніж черевики – це невеличкі лінзи. Якщо на таку лінзу капнути краплю крові, можна визначити, які є хвороби (цей пристрій створює тривимірний вигляд крові). Це просто революційна розробка для країн, де недостатньо лікарів. Можна послати звичайну людину з цим пристроєм і вона зробить аналізи, а потім передасть цю інформацію за допомогою зв’язку в лабораторії, де їх буде оброблено спеціалістами.

Нові технології для журналістів означають, що з’являються дешевші і простіші способи утримувати аудиторію і працювати з нею.

Лічильник Гейгера на базі iPhone. Навіщо його розробили? Ця розробка має прямий стосунок до трагедії на Фукусімі. Під час цієї трагедії звичайні громадяни і журналісти дізналися, що після таких атомних інцидентів уряд іноді бреше і не розповідає про реальний рівень радіації. Звичайний пристрій Гейгера не міг виміряти рівня радіації, бо там були особливі альфа-частини. Але кілька технарів зібралися і змонтували за допомогою iPhone свій пристрій. Це була група ентузіастів: п’ятеро їздили на машинах і вимірювали рівень радіації цим пристроєм, а 25 – тримали ці пристрої в руках і ходили пішки. Якщо вони помічали, що є підвищений рівень радіації, це одразу передавалося через iPhone в інтернет і такі заражені місця позначалися на мапі.

Цифровий фотоапарат із повітряною кулькою. Це історія про розлиття нафти в Мексиканській затоці. Проблема полягала в тому, що супутник не міг надати достатньої кількості фото та інформації з цього місця. Ми вигадали достатньо простий спосіб зробити це, витративши на ідею 300 доларів. Нам потрібен був звичайний цифровий апарат та повітряні кульки. Більше ста доларів – це вартість балону для повітряних кульок. Ви берете звичайний цифровий апарат і до кнопки спуску прикріпляєте пластик, щоб він сам робив знімки. Прикріпляєте фотоапарат до кульки і запускаєте його. Ми почали з того, що намагалися простежити, куди потрапляє нафта в затоках, болотах. Люди, які працювали в цьому проекті, зрозуміли, що цю технологію можна застосовувати й для інших речей.

Наприклад, був проект, у якому камера з повітряною кулькою використовувалася, щоби сфотографувати райони-нетрі на Філіппінах, де ніхто ніколи не бував, аби зрозуміти, що там відбувається.

Цю ж технологію ми використовували для висвітлення акції «Окупуй Волл-стріт». Таким чином ми мали уявлення, скільки ж насправді людей протестує.

Якщо в цій цифровій камері замінити звичайний сенсор інфрачервоним, то можна використати цю технологію в сільському господарстві, щоби простежити за здоров’ям висаджених рослин.

Улітку я говорив з людьми, які організовували протести на площі Тахрір у Єгипті. Вони мені розповіли, що до того, як склалися протести, вони використовували Facebook, щоби планувати акції. Тобто якщо Facebook – це до, то Twitter – це під час протестів. Тобто під час протестів будь-хто міг написати, що відбувається, повідомити про зміни чи небезпеки… А після того, щоб показати, що сталося, використовувався You Tube.

Приклад того, як технології можуть працювати разом із медіа. На Twitter є акаунт «Повітря Пекіна». Але його заборонено в Китаї. Китайський уряд постійно каже, що рівень забрудненості в межах норми. Натомість існує спеціальний пристрій, який бере проби повітря в Пекіні й викидає у Twitter правдиву інформацію, без втручання людини. Тепер не лише люди, але й машини кажуть – китайський уряд бреше.

Але чому Twitter важливий? Коли з’являються гострі новини, Twitter дуже зручний, бо він є у вашій кишені – у вашому телефоні. І ви можете швидко повідомити, що сталося. Але коли події починають розвиватися, традиційні медіа надолужують і стають кращими за Twitter. Бо коли є час зробити розслідування, дізнатися контекст, Twitter не дуже допомагає, бо має обмеження. Хоча Twitter можна використовувати для творення нових форм – є один чоловік, який, наприклад, пише книгу в Twitter.

Взимку під час снігопаду в нас у місті невчасно прибрали сніг. Одна з радіостанцій попросила людей надсилати з мобільних телефонів sms про те, де ще не прибрано сніг. Потім було складено невелику мапу, де найбільші проблеми зі снігом. Можна було надіслати й голосову sms. Потім радіостанція навіть програвала деякі з голосових повідомлень в ефірі. Адже люди обожнюють чути себе по радіо. Влада також це чула. І це мало результат. Сніговий марафон тривав десь тиждень.

Таким чином можна створити механізм підзвітності. Всі ці технічні засоби можна використовувати, щоби тиснути на владу та щоб виправляти помилки.

Є, наприклад, онлайн-сервіси, де ви можете розмістити фото якоїсь проблеми (наприклад, яма на дорозі), а громадські організації передають цю інформацію владі.

Ще один приклад ефективного застосування інтернету стосується розслідувальної журналістики.

Розслідували болючу тему – процедуру гемодіалізу в лікарнях, оскільки почалися розмови, що лікарні заробляють на цьому багато додаткових грошей, тимчасом як багато людей у різних частинах країни скаржилися на якість цієї процедури. Журналісти замість того, щоб самим ходити в кожну лікарню й шукати інформацію, звернулися до людей через інтернет із проханням розповісти свої історії. Почали надходити дані про якість процедури від звичайних пацієнтів, які суперечили офіційним даним лікарень. Наприклад, лікарні казали, що 99% виживання, але насправді за статистикою, яку зібрали журналісти від пацієнтів, виявилося, що смертність становить 28%. Це розслідування вилилося у величезний скандал. Адже люди платять свої власні гроші (1 млрд доларів на рік заробляють на цьому лікарні), а все одно кожен п’ятий пацієнт помирає.

Тобто журналісти звернулися до людей безпосередньо, обійшовши бюрократичний апарат. Адже випросити в якоїсь установи документи дуже складно. Вам їх не дадуть. Але люди, в яких є копії цих документів (наприклад, висновків лікарів тощо), можуть вам їх надати.

В інтернеті багато ментально хворих людей. І нам важко зрозуміти, хто хворий, а хто ні.

Ось повчальна історія жінки – незалежного блогера із Сирії. У своєму блозі вона розповіла, що вона лесбійка. Тільки один цей факт у Сирії робить її людиною, яку всі переслідують. Ця жінка писала дуже емоційні історії про те, що відбувається в Сирії, – і зібрала велику аудиторію. Потім одного дня її сестра написала у блозі, що її забрала поліція і запроторила за ґрати. Це спричинило міжнародний скандал, було в усіх новинах. І люди почали шукати якусь інформацію, щоби зрозуміти, що сталося з цією жінкою.

Але коли інформацію на її блозі почали вивчати більш прискіпливо, помітили щось дивне – що, наприклад, свої пости в блозі вона публікує не в той час, про який згадує, і не з тих місць. У Сирії це викликало паніку, оскільки там вона була часиною андеграундної спільноти. І сирійці почали перейматися: а раптом вона державний шпіон, а ми її додали у свої спільноти і т. д. Насправді ця «лесбійська-блогер із Сирії» виявилася не лесбійкою і не з Сирії. Це був чоловік із бородою, який жив у Шотландії. У якийсь момент він написав, що цю вигадану жінку забрала поліція, бо хотів у відпустку. А також повідомив, що вів цей блог задля розваги. А далі ще цікавіше. Бо той, хто викрив цього бородача з Шотландії, виявися полковником у відставці, хоча й представлявся іншим лесбійським блогером.

Дуже часто журналісти прискіпливо та неохоче сприймають ідею про те, що велику частку контролю треба передавати читачам. Бо якщо будь-хто з ноутбуком може бути видавцем, а будь-хто з камерою – мовником, що ж тоді залишається журналістові? Сучасний журналіст – це передусім фільтр. Журналісти сьогодні фільтрують інформацію.

Що є найважливішим, що має медіаорганізація? Репутація. Довіра тих, хто вас споживає. Тобто поки ви втримуєте довіру аудиторії, у вас буде аудиторія й робота.

Storify – платформа, яка дозволяє будувати історію зі шматків у соціальних медіа.

Ushahidi – ще один інструмент, який використовується для верифікації інформації, дозволяє перевіряти, чи справді люди є тими, за кого себе видають.

Є схожі інструменти, які допомагають створити матеріал та уникнути фактичних помилок. Наприклад, ми використовуємо ці інструменти, щоб висвітлювати перебіг виборчих кампаній.

Occupy Design – ще один проект, у якому використано візуальну мову, щоби підкреслити шалену різницю між доходами людей.

Взагалі візуалізація – це дуже перспективно. Приміром, інфографіка є нині дуже актуальною, бо вона дуже просто пояснює складні речі.

Програма захисту для журналістів, яку можна поставити на телефон, у якому є андроїд, і яка кодуватиме ваші повідомлення в чаті чи sms, щоби їх не перехопили. Це було дуже актуально для арабських країн. Адже там коли хтось потрапляв під арешт, намагався в першу чергу з’їсти телефонну картку, щоб контакти друзів не потрапили до рук поліції. Але є програми з так званою панічною кнопкою, яка, коли ви її натискаєте, знищує всю інформацію на телефоні і паралельно розсилає друзям повідомлення про арешт.

Є програма, яка допомагає одягти на себе новий проксі – завдяки цьому неможливо вирахувати вашу IP-адресу. Це також актуально для країн, які мають проблеми зі свободою слова.

Девід Лафонтейн (David LaFontaine) прочитав лекцію 7 листопада 2011 року в Могилянській школі журналістики в рамках програми «Журналістика цифрового майбутнього» 

Девід Лафонтейн має майже 20-річний досвід журналістської, редакторської та продюсерської роботи у сфері мультимедійних проектів, кіно, телебачення, друкованої преси та онлайн-ЗМІ. Експерт з контенту та бізнес-стратегій мобільних медіа. Співавтор книг «iPhone & iPad Web Design For Dummies» і «Mobile Web Design For Dummies». Наразі Девід задіяний у низці консалтингових проектів, які включають допомогу компаніям у створенні бізнес-моделей мобільних медіа, навчання журналістів та блогерів, а також допомогу керівникам ЗМІ у розробці стратегій монетизації контенту.