Про те, чи буде продовжуватися «бахтінський курс». Що стосується керівництва Independent Media [видавничо дому], то їм подобається журнал, який зробив Філіп [Бахтін], вони були зацікавлені в тому, щоб зберегти команду, яка робила цей журнал разом з ним, і моє призначення було одним із способів досягти цієї мети. Я працюю в Esquire шість років, вважаю, що Філіп зробив чудовий журнал, але, чесно кажучи, не дуже розумію, що значить «бахтінський курс». Ми завжди писали про те, що нам здавалося веселим, несподіваним, цікавим, про те, що нас якось зачіпало. І ми будемо продовжувати це робити. Звичайно, хочеться робити більше масштабних матеріалів – репортажів, розслідувань, чого-небудь у стилі Esquire 1960-х. Але наскільки це вкладається в «бахтінський курс» або змінює його, я не знаю.

Про те, як змінювався російський Esquire. В порівнянні з початком у нас стало менше якихось невеликих, дотепних матеріалів, і до цього дуже хочеться повернутися. Але ні від науки, ні від політики нам, звичайно, вже нікуди не дітися.

Про нового редакційного директора Андрія Лошака, який написав колонку головного редактора, що раніше робив Бахтін. Те, що він прийшов до нас не з журнального світу, мені здається, дуже здорово, тому що йому простіше буде вигадувати якісь нетрадиційні ходи, прийоми, авторів, теми – до чого завжди прагнув Esquire.

Про зв’язок з американським Esquire. З сучасним американським Esquire ми пов'язані досить формально. Є декілька рубрик, які ми успадкували від американців, і вони існують з самого початку російської версії, але у нашому виконанні. Зрідка ми беремо американські чи англійські fashion-зйомки, ще рідше – тексти. Було, наприклад, приголомшливе розслідування про Беслан, яке кореспондент The New York Times Крістофер Чіверс написав для американського Esquire. Взагалі, вони, звичайно, значно більшою мірою класичний чоловічий журнал, аніж ми, але тексти такого характеру у них все ж таки з'являються досить регулярно – щоправда, в основному на більш-менш локальні, американські теми. А ось Esquire 1960-х – це, звісно, мрія.

Про те, чи не обмежують Esquire традиційні формати глянцю. Ну, в цьому аспекті ми як порушували – так і будемо порушувати. І оскільки ми дійсно намагаємося нехтувати традиційними рамками, я, наприклад, не відчуваю, що папір якось спеціально нас обмежує – саме як носій.

Про те, що Esquire, як паперове видання, не відчуває якоїсь особливої кризи. При тому що аудиторія сайту більша, аніж аудиторія журналу, вони значною мірою не перетинаються, або принаймні не конфліктують. Тобто, знову ж таки, у нашому випадку чутки про смерть паперу дуже перебільшені.

Повний текст інтерв’ю Дмитра Голубовського – OpenSpace