Глобальний  рейтинг мислителів року за версією видання Foreign Policy очолили арабські революціонери: єгипетський письменник Алаа аль-Ашвані (Alaa Al Aswany), єгипетські активісти Мохамед ель-Барадеї (Mohamed ElBaradei) та Ваель Гонім (Wael Ghonim), сирійський карикатурист та громадський активіст Алі Ферзат (Ali Ferzat), єгипетські ісламістські лідери  Рашид Ганнучі (Rached Ghannouchi), Хайрат ель-Шатер (Khairat el-Shater), 32-річна єменська активістка Таваккол Карман (Tawakkol Karman), колишній генеральний директор Al Jazeera Вадах Ханфар (Wadah Khanfar), громадська активістка із Саудівської Аравії Манал аль-Шариф (Manal al-Sharif), яка зняла резонансне відео того, як вона водить авто – у країні, де сидіти за кермом жінкам заборонено, лівійський правозахисник Фатхі Тербіл (Fathi Terbil) та активісти, які не проживають у арабських країнах, але «їх ідеї, без сумніву» стосувалися всім відомих подій – серб Срда Попович (Srdja Popovic) і 83-річний бостонський академік Джин Шарп (Gene Sharp), автори концепції ненасильницього протесту.

Автори рейтингу Foreign Policy також звернули свою увагу, зокрема, на Барака Обаму, Кондолізу Райс, Білла та Мелінду Гейтс, директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард (Christine Madeleine Odette Lagarde), Білла та Хілларі Клінтон, Ніколаса Саркозі, Ангелу Меркель, Девіда Кемерона, американську журналістку, професора, радника Білого Дому Саманту Пауер (Samantha Power) і британського архітектора арабського походження Заху Хадід (Zaha Hadid) – за «створення нових форм для нової ери».

Творця Twitter  Джека Дорсі (Jack Dorsey) та генерального директора Facebook Марка Цукерберга (Mark Zuckerberg) було відзначено «за зміну того, як ми робимо абсолютно все – навіть повалюємо уряди».

Американські дипломати Джин Кретц (Gene Cretz), посол США у Лівії, дипломат Елізабет Діббл (Elizabeth Dibble), екс-посол США у Тунісі Роберт Годек (Robert Godec), дипломат Карлос Паскуаль (Carlos Pascual) та Анне Паттерсон (Anne Patterson), яка була задіяна у політичному діалозі США-Пакистан, були відзначені Foreign Policy у зв’язку з історією навколо WikiLeaks.

«За формування нового світу, світу урядової прозорості» відзначено російського опозиційного блогера Олексія Навального.

ВІЛ-позитивного американського блогера британського походження Ендрю Саллівана (Andrew Sullivan), який пише у Daily Beast колонки на захист одностатєвих шлюбів, відзначено «за його красномовний та пристрасний захист прав геїв».

Колумніст Financial Times Мартін Вульф (Martin Wolf) звернув на себе увагу Foreign Policy завдяки аналітичним колонкам на економічну тематику, багатим візуальними матеріалами та діаграмами, а колумніст The New York Times Томас Фрідман (Thomas Friedman), який спеціалізується на міжнародній тематиці –  «за підтримку ідеї американського оновлення».

Журналіст Роберт Каплан (Robert D. Kaplan), Вашингтон, автор книги Balkan Ghosts («Балканські привиди»), посів місце у рейтингу Foreign Policy за те, що йому вдалося «перемалювати глобальну карту світу».

За внесок у аналіз блогосфери і переформатування шляхів отримання новин відзначено директора MIT Media Lab Джоі Іто (Joi Ito) та співзасновника сайту Global Voices, створеного для моніторингу інтернаціональної блогосфери, Етана Цукермана (Ethan Zuckerman).

Кубинку Йоані Санчес (Yoani Sánchez), авторку блога Generation Y, відзначено за те, що вона продемонструвала – «інтернет справді усюди – навіть на кастрівській Кубі», а американського журналіста та медіааналітика Клея Ширкі (Clay Shirky) – «за розуміння справжньої потужності соціальних медіа».

Старший радник із інновацій офісу Державного секретаря США Хілларі Клінтон та аналітик процесів інтернету та соціальних медіа Алек Росс (Alec Ross)  фігурує у рейтингу Foreign Policy як людина, яка працює над наданням дипломатії формату 21 століття.

За матеріалами рейтингу ТОП-100 глобальних мислителей 2011 року за версією Foreign Policy