Про паперові газети і iPad. iPad я теж тримаю постійно при собі, але газети приємніше читати на папері. У нас в «Таймс» дуже багато міжнародної інформації на першій шпальті. В інтернеті я б по таких лінках, можливо, і не пішов би, а на папері – затягує. Крім того, бізнес-модель поки не змінюється: ти видаєш друковані знаки, щоб отримати знаки грошові.

Про інтернет-прибутки NYT і знову ж таки паперові видання.  Інтернет – враховуючи рекламу і передплату – приносить нам не більше 20% прибутку, хоча у нашого сайту 40 млн. відвідувачів, і 400 тис. осіб щомісяця сплачують за право необмеженого доступу до онлайн-матеріалів. Інтернет-прибутки неминуче зростатимуть – хоча, треба визнати, за останній квартал вони не змінилися, і це викликає деяку тривогу. Але паперові газети нікуди не дінуться. З часом вони просто перетворяться на предмет розкоші – щось на зразок красиво зверстаного щоденного журналу.

Про інтернет-відео. У інтернету є власна стилістика, і у неї, наприклад, цілком вкладаюся я, хоча я маю не найефектніший вигляд, та ще й у мене голос сиплий. Мережа не терпить фальші або постановочних рішень. На попередньому інтерв’ю оператор спробував керувати: «Так, а тепер встаньте і зайдіть заново в двері». Я цим маразмом не займаюся – я входжу в кадр, спотикаюся об кабель, плюхаюся в крісло і починаю говорити.

Про фобії, технології і сучасну журналістику. Я, як і багато інших людей, боявся, що інтернет знищить журналістику – але коли-небудь ми зрозуміємо, що зараз настав справжній Золотий вік для цієї професії. Довгі тексти нікуди не поділися – вони живуть і процвітають. Зате у кожного репортера з’явилося безліч інструментів, яких раніше не було (поплескує по айпеду). Після будь-якого інтерв’ю він може перевірити, що ця людина говорила раніше, хоч вчора, хоч п’ять років тому, вибудувати контекст. Може вести блог або підкаст, надрукувати колонку в понеділок або розслідування в неділю, вивісити відеосюжет. Коли я починав, нічого цього не було – одні літери.

Про корисний Twitter і жахливий Facebook. Я знаю, що у вас Twitter не дуже популярний, але в Штатах це дуже поширена і зручна річ. Я стежу за тими, хто мені потрібен, їх не більше 600 чоловік, а на мене підписано 350 000. Виходить ціле персональне ЗМІ.

Facebook свій я занапастив зі старту, у мене там 4000 друзів, і це – некерований хаос. Але дуже цікаво, як це виглядає в Росії. Можна вашу стрічку подивитися? Про що пишуть? Можете перекласти?

Про журналістику і паління. Буду ходити по Москві з кореспондентами і дізнаватися про все. Вчора ось вечеряв в закладі під назвою «Маяк» – відмінне місце, офігенна публіка, дим стовпом. Я сам курю, але у Нью-Йорку, як відомо, у закладах палити заборонили. Всі думали, що це вб’є нічне життя геть, але виявилося, що закон насправді хороший! До того ж навколо куріння біля під’їздів утворилася альтернативна тусовка, зі своїми інтригами – цілий сюжет. Зараз, правда, хочуть заборонити курити в парках – ось це вже маразм. Але такого як ваш «Маяк» в Америці, звичайно, вже не зустріти. Дивовижна натура.

Про Мердока. Думав я присвятити свою колонку, яка виходить по понеділках, місцевому Esquire, який, звісно, дуже сильно відрізняється від звичного для Америки журналу. Але боюся, що в результаті доведеться писати про Мердока. Скільки себе пам’ятаю – завжди доводилося писати про Мердока. Схоже, ця людина вічна.

Повний текст інтерв’ю з Девідом Карром – РІА «Новости»