Нові медіа поки що не навчилися заробляти на розповсюдженні інформації. Ані платний доступ до контенту, ані залучення реклами в онлайн не дало бажаного результату. Наразі пошук ефективної бізнес-моделі триває: лише тепер медіаорганізації, що в історичній перспективі ніколи не були інноваційними, починають сміливо експериментувати. Це дає надію на те, що за кілька років вони навчаться заробляти на платному контенті, вважає Оґі Ґрант (August E. ("Augie") Grant). Професор журналістики з університету Південної Кароліни (США) і медіаконсультант, який досліджує сферу технологій нових медіа та поведінку споживачів інформації, розповів MediaSapiens про перспективи розвитку медіаринку.

Оґі, на ваш погляд, які ЗМІ найбільш затребувані сьогодні споживачем інформації?

Перший тип – соціальні мережі, другий – мобільні медіа. Тобто ті, що передаються на мобільні пристрої. Обидва беруть за основу звичайні моделі інтернету, але при цьому створюється більше можливостей для спілкування.

В історії будь-якого типу ЗМІ виникає якийсь новий тип діяльності. Втім, період формування цього нового типу може бути вельми тривалим: може минути десятки, ба навіть сотні років, перш ніж попередні типи зовсім зникнуть. Звісно, дуже важко робити прогнози на такий проміжок часу. Мені легше говорити про те, що станеться протягом кількох років.

Наприклад, актуальним лишається питання зникнення друкованих ЗМІ як типу мас-медіа. Бо зацікавленість читачів до них із року в рік знижується. Але я вважаю, що в цьому процесі не лише читацька симпатія відіграє вирішальну роль. Є ще вагомий фактор – суто економічний: перш ніж продати інформацію, треба зрубати дерево, зробити з нього целюлозу тощо. Все це потребує енерговитрат. Маючи електронну газету, ми можемо швидше передати інформацію. Окрім цього, не використовується жодне паливо, необхідне при виробленні паперу.

Друге питання – час. Ніхто не знає напевне, коли саме друковані ЗМІ зникнуть: може, через десять років, а може, й через сорок. У нас є лабораторії, що розробляють мобільні пристрої для споживання інформації, електронні книжки, що виглядають як звичайні газети. Гадаю, приблизно 5 років відділяють нас від появи електронного паперу. І це буде дуже захоплива інновація, адже технології мають властивість відходити, а слова на папері залишаються. І люди хочуть бути інформованими. В Україні, наприклад, під час Помаранчевої революції ідеї розповсюджувалися за допомогою мас-медіа. Звісно, форми будуть змінюватися, але ідеї лишатимуться.

Ви маєте розуміти, що люди цікавляться новинами, громадами, але також люблять, щоб їх розважали. І ЗМІ, якими б вони не були з технологічного погляду, й надалі будуть виконувати всі ці функції.

Модель сприйняття змінюється, відповідно змінюється й аудиторія сучасних ЗМІ. Чи буде змінюватися роль електронних ЗМІ? Можливо, з часом і радіо зникне?

Не думаю, що радіо зникне, оскільки воно всюдисуще. Його можна слухати в будь-якому місці. Думаю, найбільша зміна – мобільні пристрої для отримання інформації: смартфони починають замінювати звичайні телефони, швидко розповсюджуються й планшетні комп’ютери. У людей є можливість стати споживачем ЗМІ за допомогою портативних засобів. Розгляньмо як приклад газету. Ми можемо взяти її із собою будь-куди: в машину, в кав’ярню, на роботу тощо. Портативні пристрої фактично замінюють цю функцію газети.

Це дуже природна річ. Якщо люди хочуть щось читати, вони шукатимуть найбільш доступного способу це зробити. І тому саме появу портативних ЗМІ, що базуються на портативних пристроях, можна вважати еволюційним кроком на ринку мас-медіа. Питання полягає лише в тому, який контент буде розповсюджуватися. Журналісти бачать, що люди, які отримують більше новин, хочуть, щоб інформація частіше оновлювалася. Мобільні пристрої – це ще один засіб, за допомогою якого люди й отримують потік свіжих новин. Марк Цукерберг (засновник соціальної мережі Facebook) запропонував ще одну модель, за допомогою якої можна отримувати інформацію – перевіряти свій акаунт. І розробники портативних пристроїв, і засновники соціальних мереж мають рацію. Адже за наявності і перших, і других люди можуть не лише отримувати інформацію, а й спілкуватися з друзями. А той факт, що портативні пристрої дозволяють користуватися соціальними мережами, робить їх дуже привабливими для споживача та цікавими з точки зору передачі інформації. За допомогою лише одного пристрою можна отримати все, включаючи телебачення.

Можна говорити про те, що з трансформаціями в сфері мас-медіа певні жанри журналістики відмирають?

Я не впевнений у цьому. Ми знаємо, що люди люблять читати заголовки та короткі новини, щоб швидше дізнатися про те, що відбувається в світі. Але є теми, які справді дуже цікавлять, і тоді хочеться прочитати побільше.

Не так давно посилання на статтю було мірилом того, наскільки важливим є журналіст чи редактор. Але нині за допомогою онлайн-ЗМІ можна бачити, наскільки важливим для людини є читання тієї чи іншої статті. І випадки, коли люди читають статтю довжиною чотири тисячі знаків, нерідкісні. Наприклад, The New York Times у своєму часописі публікує такі статті щотижня. Їх розділено на кілька частин, та видавці точно знають, скільки читачів прочитали їх до кінця. Це – одне.

Інше – це питання про важливість заголовку і першого абзацу. Власне воно не нове. Журналісти зажди хочуть, щоб матеріал був довшим, а редактори завжди урізають текст до двохсот слів. Бо тепер ми не можемо викласти повністю матеріал (на 500 слів, наприклад) в онлайн: люди, прочитавши перші дві сотні слів, перестають читати текст і йдуть до іншого посилання. Можливо, лише 5% читають все до кінця. От і питання: чи є сенс писати великі тексти, коли лише незначна кількість людей дочитують текст до кінця?! І це питання якості матеріалу. Це питання, на яке треба відповідати журналістам.

Які фінансові моделі роботи ЗМІ можливі? Адже старі вже не діють, а нових ще не напрацьовано. Навіть платний доступ до контенту не приніс бажаного фінансування електронним медіа.

Я вважаю, що нині формується дві бізнес-моделі. Перша базується на рекламі. Пам’ятаєте, що всі ці речі, які стосуються онлайн-реклами, лишаються поки що примітивними. Було лише 10 років, щоб розвинути справді ефективну рекламну бізнес-модель в інтернеті. Я думаю, що наступні 10 років ми станемо свідками виникнення нових, більш ефективних моделей реклами в мережі. І це приноситиме більші доходи для сайтів.

Друге – люди почнуть сплачувати більше за контент. Це не значить, що кожен буде платити за шматок контенту. І вони не будуть платити багато – лише пару копійок за цінні статті. Візьмемо мій попередній приклад, коли редактор урізав матеріал із 500 слів до 200. До скороченої версії доступ безкоштовний, а от за читання повної статті вже буде платня. І знайдеться невеличка кількість людей, яким це буде цікаво і які погодяться заплатити за повну версію. Але якщо взяти до уваги величезну кількість статей і людей, які таким сервісом будуть користуватися, то платний доступ приноситиме мільйонні прибутки тим, хто створюватиме якісний контент.

Проблема в тому, що в нас тільки тепер медіаорганізації починають експериментувати з бізнес-моделями. Насправді в історичній перспективі медіаорганізації ніколи не були інноваційними, ніколи не впроваджували новації самі. Вони позичали моделі з інших сфер, з інших індустрій. Для того щоб бути успішними, медіа повинні вкладати в дослідження й у маркетинг. Наприклад, візьмімо пляшку води. Люди вважають за цінне, що вода опиняється в пляшці. І вони згодні за це платити. Тобто вода в пляшці отримує додаткову вартість. Таке ж можна робити з новинами. Можна упакувати новини і помістити їх на новий рівень довіри або авторитету, або унікальності. А потім продати так само, як продають воду. Люди прагнуть того новинного продукту, якому можуть довіряти.

Складається враження, що нині вигідно не створювати контент, а розповсюджувати його…

У типовому розрізі, ті, хто створює контент, не настільки стурбовані зароблянням грошей, як ті, хто цей контент розповсюджує. Ніхто не приходить у журналістику, щоби стати багатим. Приходять, щоби змінити світ, розповісти історії. І зазвичай ті, хто створює контент, заробляють менше. Єдиний виняток із цього правила – коли створювач контенту стає його розповсюджувачем.

Наприклад, Руперт Мердок зацікавлений у тому, щоб заробляти гроші. Тому більшість його телевізійних мереж не робить власного контенту, а закуповує його в інших компаніях. Виняток становлять газети, які водночас і створюють, і розповсюджують контент.

Сьогодні чимало говорять про соціальні мережі й «соціальну журналістику». Як на цьому заробляти?

Я не впевнений узагалі, що на цьому можна заробляти. Звісно, нині виникають методи рекламування, але я не знаю, як це буде відбуватися. Якщо й буде можливість заробити грошей, то через рекламування або перепосилання.

Хотілося б торкнутися питання громадянської журналістики. Як змінюється роль журналіста? Можливо, взагалі журналісти не потрібні, адже писати (створювати новини) можуть усі, хто здатен писати?

Я вважаю, що треба відрізняти тих, хто час від часу журналіст, і тих, хто цим займається професійно. Все-таки перший добре знає свою сферу, про яку найчастіше й пише. Але вміння писати матеріали – це лише одна з багатьох навичок, які повинен засвоїти журналіст. Професійний журналіст вивчає чимало: це пошук та перевірка інформації, методики вивчення аудиторії та особливостей споживання нею інформації, вивчення того, як новини можуть бути суб’єктивними та об’єктивними, кодів журналістської етики, менеджменту, бізнес-моделей, особливостей роботи інтерактивних ЗМІ, а ще – зйомка, монтаж, навіть написання заголовків. Звісно, якщо людина пише один матеріал на якусь одну тему, то їй не потрібні всі ці навички. Але якщо людина належить до журналістської організації, що має бізнес-модель розвитку та план повернення інвестицій, то всі ці навички необхідні.

Моя думка – все ж фаховий рівень журналіста лишається дуже важливим, навіть не стільки для самого журналіста, скільки для організації, в якій він працює, і для суспільства.

Оґі, ви чимало років займаєтеся консалтингом. Нині ви бачите якісь сфери, куди хотілося б інвестувати?

Звісно, інтернет, розробка програм для планшетних та мобільних пристроїв. Та розробка моделей для заробляння в соціальних мережах. Але все швидко змінюється. І можливо, вже за тиждень я назву якісь інші проекти.

Ви не вперше в Україні. З українським ринком мас-медіа знайомі?

Дуже мало. Я читав про українські медіа та відвідав кілька редакцій. Цим і обмежується мій досвід. На мій погляд, українські ЗМІ є найбільш агресивними щодо просування нових технологій, порівняно з іншими ЗМІ в цьому регіоні. Аудиторія, насправді, намагається встигнути за розвитком ЗМІ. Наприклад, онлайн-розповсюдження інформації вже досягло високого рівня в Києві, чого не скажеш про інші регіони. Але на місцях, де це є, вже не лише газети присутні в інтернеті, а й телебачення. З одного боку, це добре – адже в людей розширюються можливості отримувати інформацію, з іншого – створюватиме проблеми. Наприклад, короткі оголошення, які зазвичай друкувалися в газетах, зникають звідти, вони переходять в інтернет. Газети втрачають джерело прибутків. Внаслідок цього структура медійного ринку змінюється. Можливо, саме в цій сфері – зміна ринкової структури – українські ЗМІ опинилися за кілька років від тенденцій ЗМІ в Штатах. Але за таких темпів українські ЗМІ швидко надолужать.