Як виникла ідея проекту TEXTY.org.ua?

Коли в інвестора, котрий фінансував наш попередній проект, закінчилися гроші і він вирішив його закрити, наші читачі наполягли на тому, щоб ми працювали й далі, збираючи пожертви. Ми змінили назву і почали знову наповнювати сайт.

Звісно, пожертви були мінімальними, але згодом ми знайшли декількох «системних» благодійників, котрі дозволяють триматися на плаву.

Назву «ТЕКСТИ» ми взяли, бо на той час вважали, що відрізняємося від інших саме своїми текстовими матеріалами: приділяли увагу цікавому стилю викладенню, не боялися довгих текстів. Ідея візуалізації даних прийшла десь через півроку.

Скільки людей працює над проектом?

Тягнуть видання Анатолій Бондаренко і я, всі стратегічні рішення ми приймаємо разом. Довгий час із нами був Сергій Лук’янчук, але тепер він повернувся до сродної праці – викладання української мови у виші. Хотілося б, щоб у нього вистачило натхнення писати нам і далі. Крім того, нам допомагає багато людей: як за винагороду, так і на волонтерських засадах. Більш-менш регулярно, але безкоштовно, щось роблять для нашого видання трохи менше 10 людей.

Чи навчали спеціально команду працювати з інструментарієм, завдяки якому з’являється інтерактивна інфографіка?

Напрямок візуалізації даних, або по-іншому інтерактивної інфографіки очолює Анатолій Бондаренко. Свого часу він працював програмістом, наразі поєднує дві професії – журналіста і програміста. Нещодавно ми проводили внутрішній семінар, де під його керівництвом засвоювали ази програмування. Досвід програмування має також згаданий вище Лук’янчук, сподіваюся, з часом він також почне робити складні візуалізації.

Наразі шукаємо програмістів-початківців, котрі знаються на JavaScript і можуть робити веб-інтерфейси. Галузь візуалізації даних дуже специфічна, програмісту потрібно вивчати багато нового, тому легше навчити талановитого початківця, ніж переучувати досвідченого фахівця.

Який зі створених вами графічних продуктів вважаєте найбільш вдалим?

Сказати важко. Ми зробили зручні інтерфейси до двох величезних масивів даних.

Рейтинг вишів за середнім балом ЗНО абітурієнтів корисний для багатьох абітурієнтів і їхніх батьків.

Інший – дані про всі тендерні угоди починаючи з 2008 року. Маємо надію, що він стане корисним для багатьох журналістів, експертів і чиновників.

В обох випадках початкові дані лежали у відкритому доступі, але були розрізнені і їх неможливо було використовувати для якогось аналізу.

Якщо судити з точки зору «краси», то карти з рейтингами київських шкіл можна друкувати і продавати, як красиві постери.

На якісь західні зразки журналістики даних орієнтуєтеся?

Потужний відділ візуалізації даних у New York Times, там працює близько 30 фахівців: програмісти, науковці, журналісти. Подобається, як візуалізує дані TheGuardian.

Здавалося б, журналістика даних – поза будь-якими емоціями. Сухі цифри й факти. Тому начебто нічого суперечливого. Проте цифри й факти може бути представлено по-різному. Чи виникали якісь етичні дилеми під час роботи і чи можна говорити про етичні рамки для журналістики даних?

Тут головне стежити за тим, щоб випадково не ввести в оману читача. Можна написати правильні цифри, але графіку намалювати так, що більша цифра здаватиметься меншою і навпаки. Чи візуально зобразити зростання так, що воно виглядатиме як зменшення.

У вас на сайті зазначено, що цей проект – спроба поєднати професійну та громадянську журналістику. Наскільки вдалася спроба?

Частина авторів пише якісні матеріали безкоштовно. Причому не кожен професійний журналіст за гонорар може написати на їхньому рівні. У цьому плані експеримент вдався.

З іншого боку, ми пробували залучити спільноту читачів до виготовлення новин, але це не вдалося. Ми роздали право ставити новини. Ті, чиї новини ми биі хотіли бачити, їх не писали. Був один активний «громадський журналіст», але його діяльність закінчилася міні-скандалом, тому довелося його забанити.

Громадянська журналістика має перспективи? Адже, здається, пік захоплення нею минув – і сьогодні багато міжнародних професійних організацій журналістів кажуть про повернення до класичної журналістики, тобто до стандартів та якості, оскільки лише професійні журналісти несуть відповідальність за свою роботу і за достовірність інформації.

Чи витіснить громадянська журналістика професійну, судити не беруся, і яка домінуватиме – теж. Але те, що свій сектор читачів громадянська журналістика зайняла і нікому його не віддасть – це факт. Відомі блогери працюють не менш професійно, ніж журналісти, і народ їх читає, як у Росії, так і на Заході.

Мене турбує інші проблема. Професійна журналістика все більше витісняється копіпастом. Ані в Україні, ані у світі ніхто не хоче вкладати у виробництво серйозного журналістського контенту: розслідувань, ґрунтовних репортажів тощо. Економічно вигідніше набрати людей, які сидітимуть в офісі і писатимуть по 10 клікабельних новин на день.

Ваш проект сьогодні живе за рахунок грантів. На твою думку, чи можна його комерціалізувати? Чи є на вітчизняному ринку покупець такого продукту?

Ми отримали лише один невеликий грант від фонду «Відродження» на розвиток журналістики даних. Він уже закінчився.

Всіх інших матеріалів, не пов’язаних із журналістикою даних, редакторської роботи й усіх витрат із утримання сайту грант не покривав.

Ми би хотіли робити також і комерційні візуалізації. Зацікавлення клієнтів у такому виді послуг є. Хоча повністю окупити виробництво журналістського контенту таким чином наразі неможливо.

Ви пропонуєте читачам підтримати свій сайт фінансово. Які успіхи?

Дрібні пожертви дозволяють платити за хостинг і підготувати декілька матеріалів щомісяця. Якби не ці пожертви, ТЕКСТІВ не було б. Грант можуть дати, можуть не дати, а ці пожертви є завжди.

Взагалі, які перспективи журналістики даних в Україні?

Інформації стає все більше, людина губиться в ній. Тому попит як на просту інфографіку, так і на зручні інтерфейси до великих баз даних, як, наприклад, інструмент для аналізу результатів тендерних закупівель, тільки зростатиме.

Ця галузь нині активно розвивається у світі і, як завжди, з певним запізненням почне розвиватися в нас. Людям подобаються візуалізації, вони розходяться соцмережами швидше за традиційні журналістські тексти.