Зростання популярності електронних ресурсів і використання інтернету як джерела інформації призводить до того, що суттєво зменшується відвідування бібліотек, як в усьому світі, так і в Україні. У суспільстві існує думка, що бібліотеки стануть непотрібними, а професія бібліотекаря відмирає.

Насправді ж технологічні зміни розмивають межі між професіями і змушують бібліотеки активно включатися у створення своїх електронних ресурсів шляхом оцифрування власних фондів, поповнення фондів комплектування передплаченими електронними виданнями, оновлення бібліотечних сайтів.

Тому в штаті бібліотек стає більше програмістів, які запроваджують нові інформаційні технології і допомагають бібліотекарям опановувати роботу з базами даних, виконувати електронні замовлення, разом «будувати» власну електронну бібліотеку.

Оцифрування стародруків, газет і створення необхідного технічного середовища – тема нашої бесіди зі співробітниками Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Катерина Лобузіна, завідувачка відділу програмно-технологічного забезпечення комп’ютерних мереж: «Ми часто застосовуємо технологію fleep-book»

– Нині серед читацької аудиторії поширена електронна книга, бібліотеки теж переносять свої фонди на електронні носії, з якою метою?

– Бібліотеки втрачають читача, бо нині всі йдуть в інтернет, на сайті бібліотеки навіть зробили віконце для спілкування з читачами, туди пишуть різні питання, 90% із яких – як скачати книгу. Тому ми виставляємо свої фонди для віддалених користувачів в електронному вигляді, це також є бібліотечною роботою – доставити читачу інформацію.

Сучасні видання верстають на комп’ютері, тобто вже є електронна версія повноцінного документу. Зрозуміло, що у старих документів таких версій немає, тому їх оцифровують. Особливо це стосується рукописів, які взагалі існують у єдиному примірнику, дуже часто це книжкові пам’ятки. Тут ще виконується завдання збереження унікальних фондів, дуже багато документів уже втратили свої властивості, їх просто не можна видавати читачам. А після оцифрування є можливість опрацювати текст, відновити «згасаючі» написи, пошкоджені місця, в результаті отримати повноцінне видання в електронному вигляді й надати його користувачу.

– Скільки часу тривають роботи з оцифрування і які є досягнення?

– Близько двох років. За цей час техніку було запущено в експлуатацію, відібрано документи, відпрацьовано технологію, тепер це певною мірою поставлено на потік, і ми можемо вже створювати електронні колекції. На нашому сайті (http://www.irbis-nbuv.gov.ua/) функціонує електронний фонд оцифрованих документів, які розподілено за колекціями: «Етнографія», «Правові документи» (колекція з історії українського права), «Мистецтво», «Релігія», «Філософія», «Українська мова і література», «Історія Києва» та ін. Яскравий приклад – колекція довідників «Весь Київ». Вони містять відомості про життя Києва, адреси приватних будинків, фірм періоду кінця ХІХ – початку ХХ століття, є карти міста, рекламна інформація й різноманітні «цікавинки» (він схожий на сучасний довідник «Жовті сторінки»), і дуже популярні серед читачів. Поступово нинішні колекції будуть поповнюватися, з’являтимуться нові. Тепер бібліотекар може пояснити читачу, що видавати на руки книгу не будемо, ви можете відвідати електронну бібліотеку. Сайт популярний, за статистикою щомісяця його відвідує близько 60 тисяч користувачів із України, близько 30% – запити від іноземних відвідувачів.

– Які технологічні особливості оцифрування?

– Є різні види документів, кожен із яких потребує індивідуального підходу, це досить трудомістка, інтелектуальна робота. Якщо це газета, тут будуть одні правила, для цього знадобиться і відповідна техніка великого формату, зображення потрібно опрацювати, щоб читалися дрібні літери, є особливі вимоги до підготовки електронної версії видання. Для товстих книжок великого формату в масивній палітурці свої особливості – потрібні спеціальні «плавучі» платформи, щоб книжку можна було зручно розташувати, зафіксувати, щоб вона добре відкривалася й можна було зробити повноцінне зображення. Одна річ – отримати картинки, а інша – отримати видання, яким зможе користуватися читач. Ми часто застосовуємо технологію fleep-book – електронні книжечки, що гортаються, це аналоги тому звичному, що любить читач, виглядає гарно і зручно користуватися.

– Залежно від наведених особливостей, яке обладнання необхідне для ефективного виконання роботи?

– Різноманітне обладнання, дуже часто просто сканером обійтися не можна. Якщо це архіви найвідоміших вчених Національної академії наук України, там може зберігатися все що завгодно, навіть якісь фізичні предмети, тому треба використовувати фотоапарат із хорошими характеристиками та спеціальним обладнанням і професійно фотографувати. На виданнях фонду стародруків є так звані філіграні – видавлені печаті, які засвідчують, у якій типографії цю книгу було виготовлено. За цими філігранями з’ясовують, якщо немає інших вихідних даних, походження книги. Сфотографувати таку печатку, так щоб було видно рельєф, досить складно, і так із кожним документом.

– Одним із найголовніших чинників при збереженні національного культурного багатства є захист інформації. Як він забезпечується?

– Забезпечується за рахунок того, що, крім читацької копії створюється страховий цифровий фонд. Страхова копія записується на оптичні диски довгострокового зберігання (UDO), об’ємом 60 гігабайт, високоякісним записом. Фірма-виробник гарантує 50 років зберігання, але цього ніхто не перевіряв, технологія нова, їй немає ще 50 років. Потім із цієї страхової копії можна зробити й поліграфічне перевидання, – збереження фондів та інформації для майбутніх поколінь.

– Хто допомагає бібліотеці оцифровувати її фонди?

– Це комерційні фірми, наприклад, фірма ЕЛАУ та інші організації. Фірма може запропонувати технологію, в них є техніка, вони готові допомогти оформити гранти, а в бібліотеках є унікальний зміст. Якщо тепер говорять, мовляв, бібліотеки вмирають і їхня діяльність згортається – нічого подібного, ще на багато років вистачить, щоби зміст старих книг, навіть не таких старих, 40–60-х років ХХ сторіччя, доставити читачу в електронному вигляді – потрібна величезна робота, яка виконується всіма бібліотеками. Послуги фірм необхідні, тому що спеціалізоване обладнання дуже дороге і його складно придбати бібліотекам, а фірми надають обладнання в оренду. Ці організації працюють коректно, бо якщо втратиш репутацію на такому ринку, тебе більше не запросять.

– Гранти – це, зазвичай, інвестиції іноземців?

– Так, це загалом різноманітні фонди на рівні ЮНЕСКО, подібні організації з підтримки історико-культурного надбання задають тему, яка їх цікавить, наприклад, колекція документів по Голодомору, архіви часів війни з фашистською Німеччиною, фонди газет визначеного періоду, тобто те, що викликає інтерес у їхньої аудиторії читачів, тоді вони можуть оцифрувати. Бібліотеки в цьому зацікавлені, бо це збереження документів і можливість отримати страхову цифрову копію довготривалого зберігання.

– Як популяризувати сайт Національної бібліотеки, адже український читач навіть не знає про те, що вже оцифровано, що цим ресурсом можна користуватися?

– Дуже багато бібліотек, особливо російських, рекламують свій інформаційний продукт. Вони почали займатися маркетингом, на першій сторінці сайту півекрана займає банер із текстом про нові надходження в цифрову бібліотеку, проведення занять із методів використання і пошуку в каталогах тощо. Росіяни стали просувати свої інформаційні продукти, рекламувати всіма можливими способами: на конференціях, у ЗМІ. Це приносить користь бібліотеці й читачу.

– Чи є якісь спільні проекти бібліотеки імені Вернадського з колегами інших країн СНД?

– На сьогоднішній день запропоновано дуже великий і складний проект «Научное наследие России». Минуло приблизно 5 років, поки його було приведено в дію, бо технологія формування корпоративних проектів доволі складна, треба узгоджувати правила опису документів і правила їх представлення в цих бібліотеках. Дуже багато документів, цікавих російській аудиторії, зберігаються в українських бібліотеках. Ми співпрацюємо на такій основі: кожен учасник пропонує документ, оцифрований корпоративно, додає туди ілюстрації, дає бібліографічний опис, тоді видання стає частиною контенту, біля документу написано, якою бібліотекою його було надано. Наприклад, спільне видання для бібліотек-учасниць – твори Ломоносова, але з української сторони книги набагато цікавіші, ніж представлені у цифровій колекції Російської Державної бібліотеки.

Галина Ковальчук, завідувачка відділу стародруків НБУВ: «У Світовій цифровій бібліотеці представлено копію першого “Кобзаря” (1840 року)»

– Які колекції зберігаються у фонді відділу стародруків НБУВ?

– У нас зберігається колекція інкунабул, колекція палеотипів, колекції альдин, етьєнів, ельзеверів, плантенів, дідо – видань найвідоміших видавничих європейських фірм XVI–XVIII. Крім того, колекції розподілено за шрифтовою ознакою: стародруки, виконані кириличним, латинським, гражданським шрифтом.

Також у нас є окремі колекції стародруків видатних вчених, які одночасно були й бібліофілами, Сергія Івановича Маслова, Павла Миколайовича Попова, Володимира Оскаровича Вітте. Рідкісні, цінні книги, які нам подарував барон Фальцфейн – це вже приватні колекції, що теж зберігаються в нашому відділі окремими зібраннями. Плюс у нас є колекції рідкісних книг ХІХ–ХХ століття, окремо колекції мініатюрних видань (по формату), колекція історичних листівок кінця ХІХ – середини ХХ століття.

– Хто ваші читачі?

– У першу чергу ми обслуговуємо вчених-дослідників, співробітників академічних інститутів, викладачів університетів, аспірантів, студентів, тобто має бути науково підтверджене обґрунтування, для того щоб працювати з такими раритетами, це не масові книжки, їх неможливо давати гортати всім охочим. Наша основна мета – зберегти для нащадків оригінали, для цього ми їх і переводимо в цифру, представляємо електронні копії, інформація таким чином доступна будь-кому, не лише дослідникам, а оригінал консервується.

– Електронні виставки легше створити, ніж страхову копію, й вони доступні для широкого загалу. Чи використовуєте ви таку форму роботи?

– Так, використовуємо з 2011 року як анонс до реальних тематичних виставок. Інформацію про них можна побачити на сайті http://www.irbis-nbuv.gov.ua у розділі «Електронні виставки». Там представлено обкладинки найбільш цікавих книжок та невелика тематична довідка: портрети, коротка біографія, опис експонатів. Було зроблено дві виставки: першу присвячено українському історику та етнографу Івану Крип’якевичу, друга – 300-річчю з дня народження Михайла Ломоносова. Наступного року ми плануємо три такі виставки. Їх буде присвячено Євгену Гребінці, 90-річчю Українського наукового інституту книгознавства і 200-річчю війни 1812 року, тема якої «Українці у війні 1812 року». В нас є дуже цікаві подарункові видання про героїв цієї війни, фонд дозволяє нам показати унікальні речі, пов’язані з цією подією.

– Враховуючи великий обсяг запропонованої для оцифрування інформації, які пріоритети у збереженні інтелектуальної й культурної спадщини?

– У кожного свої критерії відбору, ми пішли таким шляхом: обираємо найбільш цінне, рідкісне, те, що є тільки в нас або ще в одній бібліотеці світу. Ми послуговуємося українознавчим аспектом – це прижиттєві видання класиків української літератури та української стародрукованої книги і, оскільки ми наукова бібліотека, видання з історії науки. Ми беремо вікопомні книги в історії науки, це може бути й астрономія, й географія, й математика, й мовознавство, і хочемо представити таку колекцію різними мовами, бо є книги, які були колись невдало перекладено й дослідники, що бачать цифрову копію, можуть здійснити новий переклад, якісніший, сучасніший. Ми будемо тільки раді, книги тому й видаються, щоб їх читати, а не складати на полицях у шафах. Ось останнє наше спільне видання з Інститутом філософії – «Вибрані твори Інокентія Гізеля». Один том – це латинські рукописи, які зберігалися декілька століть, тепер знайшлися вчені, що скопіювали їх та зрозуміли скоропис XVII сторіччя, переклали сучасною українською мовою та опублікували. Другий том – копія книги староукраїнською мовою «Мир с Богом человеку» Інокентія Гізеля, також перекладена і тепер доступна всім дослідникам; можна зрозуміти не лише якісь релігійні моменти, там описано побут українців того часу і багато етнографічних матеріалів, які, без сумніву, цікаві широкому колу читачів.

– Чим послуговується Світова цифрова бібліотека та проект Золота колекція Євразії при відборі книжок для міжнародної презентації?

– Для Світової цифрової бібліотеки дуже важливо, як уплинула та чи інша книга на розвиток якщо не всього людства, то якогось регіону, країни, народу. Від цього залежить і наш відбір. Ми вважаємо, що «Апостол» Івана Федорова – перша книга, надрукована в Україні – був досить важливим для всіх слов’янських народів і в першу чергу українського, також і «Кобзар» Тараса Шевченка. Від нашої бібліотеки представлено копію першого «Кобзаря» (1840 року), досить рідкісне нині видання. Багато спеціалістів та бібліофілів вважають, що володіють примірником «Кобзаря» 1840 року, але, як правило, це копія 1914 року, коли «Кобзар» було перевидано абсолютно ідентично оригіналу, тільки спеціаліст по паперу може розрізнити ці видання. Ніде не надруковано й не позначено, що це перевидання. В Золотій колекції Євразії в нас представлено «Енеїду» Івана Котляревського – це справді була подія для України, коли 1798 року в Петербурзі вийшла книга живою розмовною українською мовою, книжною українською книги друкувались, але розмовною це було вперше, по публікаціях у тогочасних періодичних виданнях можна зрозуміти, як це вплинуло на Україну.

Олег Петренко, фотограф вищої категорії НБУВ: «Газети важливо оцифрувати в першу чергу, бо вони швидше псуються»

– Існують різні види документів, котрі оцифровують: рукописи, стародруки, ілюстрації. Газети важливо оцифрувати в першу чергу, бо вони швидше псуються, особливо періоду революції 1917 року та Першої світової війни, громадянської війни. Самі розумієте, які були умови: папір жовтуватий, друк неякісний, шрифт блідий. Оригінали вже дуже пошкоджені, а не видавати їх читачам ми не маємо права. Головна мета оцифрування – порятунок того, що лишилося, врятувати газету, зберегти газетний фонд і одночасно дати читачу можливість користуватися всією інформацією, яка є в газеті. При обробці зображень головне – читабельність тексту. Формат газети великий, літери дрібні. Якщо оригінал нечіткий, треба докладати зусиль, щоб отримати якісні знімки, які доопрацьовуються спеціальними програмами з обробки зображень для «витягування» тексту. Якісну електронну версію зберігаємо на CD, DVD-дисках, які доступні читачам у відділі газетного фонду НБУВ. У перспективі інформація буде на сайті бібліотеки. Питання про те, які газети виставляти онлайн, ще вирішується.

– Які періодичні видання найбільш популярні серед читачів?

– Це українські газети кінця ХІХ – початку ХХ століття. Найбільш вагомі – «Буковина» (1892–1896 рр.), «Дело» (1880–1896 рр.), «Громадська думка» (1905–1906 рр.), «Рада» (1906–1918 рр.), «Хлібороб» (1905 р.). Також «Відродження» і «Державний вісник» – газети періоду Української Народної Республіки (1918 р.), газети першої половини ХХ ст.: «Вечерний Киев» (з 1927 р.), «Культура і побут» (з 1927 р.), газети періоду Другої світової війни: «Краківські вісті» (1940–1945 рр.), «Літаври» (1941 р.), «Література і мистецтво» (1942 р.), «Українське слово» (1941–1942 рр.). Всі ці видання зберігаються в газетному відділі. Особливо популярна газета «Киевлянин» (1864–1919 рр.), її часто запитують студенти, спеціалісти, журналісти, бо в ній описано історію України й життя Києва.

Довідка

Інкунабули – видання «колискового» періоду друкарства – з початку книгодрукування до 1 січня 1501 р., вкрай рідкісні, їхній наклад 100–300 примірників. Дуже схожі до рукописних книг шрифтовим оформленням і зовнішніми характеристиками.

Палеотипи – стародавні книги XVI ст., які друкували з набірних форм.

«Киевлянин» – енциклопедія життя Києва періоду 1864–1919 рр. Це була російськомовна політична, економічна і культурна газета Південно-Західного краю Російської імперії, тобто України, видавалася в Києві, була дуже популярною серед киян. Газетний номер складався з 4–8 сторінок великого формату з актуальною інформацією, політичними оглядами, міськими новинами, анонсами культурних подій. У ній друкувалися літературні нариси, театральні огляди, пропозиції з реорганізації міського і суспільного життя, реклама, оголошення.

Валентина Коцюба, студентка-журналістка Київського університету імені Бориса Грінченка