Тему креативного використання медіазасобів порушили під час круглого столу  «Вибори 2012: соціально-психологічний зріз», який організували Асоціація політичних психологів України та Інститут соціальної та політичної психології НАПН України.

Одним із  видів інтернет-творчості є демотиватори, що набрали обертів під час цьогорічної виборчої кампанії. Про їх роль розповідала Ольга  Васильченко,  старший науковий співробітник лабораторії психології  політичної участі: «Зростання популярності демотиваторів пов’язане з розвитком  інтернет-спілкування та соціальних мереж. Найбільш лаконічним повідомленням виявився демотиватор, він користується величезною популярністю серед молоді і миттєво поширюється через соціальні мережі». 

Демотиватор, з одного боку,  передає певну інформацію, з іншого – обов’язково має емоційне забарвлення. Крім того, він дозволяє людині відчути певну причетність – його дуже швидко можна сприйняти та зрозуміти. Також таке зображення легко створити, існують сайти з вже готовими шаблонами.

За спостереженнями пані Васильченко, з наближенням виборів демотиватори  ставали більш інформаційно насиченими, у них була відчутніша інтелектуальна складова.

Особливість візуального повідомлення в тому, що воно поєднує гумор та цілком серйозну інформацію. «Демотиватор знімає напругу, яка є в суспільстві – через нестабільність, страх за майбутнє, – відзначає   пані Васильченко. – Адже незалежно від того, говорять про це чи ні, напруга у суспільстві є, її відчувають всі верстви населення.  А сміх дозволяє піти від страху, зробити страшне смішним  і в певній мірі знижує активність».

Демотиватори може створювати кожен, однак, як відзначає Ольга Васильченко, серед їх величезної кількості вже можна віпізнати ті, які зроблені більш професійно. Даними про те, чи залучені до створення демотиваторів люди зі штабів конкретних  партій, дослідниця не володіє, проте вважає, що демотиватори мали б більш серйозний вплив, якщо використовувати їх систематично. «Якби це був ланцюжок демотиваторів, де думка  ненав’язливо перетікала з одного в інший, або якщо б відповідний мотиватор з’являвся у певний час після певної події – тоді можна було б частково керувати суспільними настроями», – вважає пані Васильченко.