Тролі, флудери та нервові неадеквати

00:00,
26 Листопада 2013
2061

Тролі, флудери та нервові неадеквати

00:00,
26 Листопада 2013
2061
Тролі, флудери та нервові неадеквати
Коментарі – як народний фольклор, дійшла висновку Олена Захарченко, яка прочитала двадцять тисяч коментарів на трьох найвідвідуваніших сайтах.

Якось я була в старому київському будинку. Там у кухні є двері, міцно зачинені й заставлені столом. Виявилося, що вони ведуть до чорних сходів, і вихід у двір там є, але ними ніхто в будинку не користується. Щось подібне зараз в інтернеті з коментарями на великих новинних сайтах: вони ніби є, і ніби й ні. Бо їх не прийнято читати. Одні читачі – надто вразливі, й не хочуть читати лайку. Інші – занадто цинічні, й знають, що там усе проплачено. Треті – ліниві, їм і статтю до кінця дочитати важко, не те що коментарі. Четверті не читають із почуття снобізму.

Для одного дослідження (про яке я тут не писатиму) мені довелося прочитати трохи більше двадцяти тисяч коментарів (я їх рахувала) на сайтах «Українська правда», «Кореспондент.net» та «Сегодня». У всіх цих ресурсах під статтями створилося ціле середовище. Воно таке ж цікаве, як, наприклад, народний фольклор, так само повне творчості, емоцій, несподіванок, і так само описує загальне ставлення в суспільстві до теми матеріалу.

Погодьтеся самі: коли ви беретеся читати статтю, що вже провисіла на сайті декілька годин, ви завжди спершу звернете увагу, скільки під нею коментарів і – одночасно – скільки поширень у соціальних мережах. Мала кількість геть не означає, що стаття не цікава. Вочевидь, вона просто не скандальна, не провокативна, автор не дражниться, не кокетує. Спокійні, аналітичні, виважені статті дуже рідко набирають багато коментарів, але можуть мати багато поширень в соціальних мережах. Тут зовсім інший принцип: для лайків і перепостів потрібно, щоб або інформація була зовсім новою, ніде ще не чутою, як-от враження учасника мітингу, що його жорстоко розігнав «Беркут». Або ж статтю можуть залайкати, якщо автор – дуже відомий (є ще варіант – у автора багато друзів).

Отож, на нас іще перед прочитанням статті діють три чинники: заголовок, автор та активність інших читачів. Вони впливають навіть на тих снобів, що гидують коментарями, формують якесь ставлення до матеріалу, який ми будемо зараз читати (або не будемо, бо ці три чинники нас уже відвадили).

Демонологія коментарів

Але перед тим, як ви мене послухаєте й підете читати сотні коментарів під кожним матеріалом, я вам розповім, що ж там на вас чекає.

Спершу ми побачимо… ні не замовних тролів. Ми спершу звернемо увагу на певну комент-тусовку: людей, які використовують середовище коментарів як форум для спілкування і сварок одне з одним. Такі люди знають одне одного на ніки, вони не бачать і не чують чужих, випадкових дописувачів. І це найменш цікава частина коментарів. Хоча, наприклад, на сайті «Сегодня» вони часто обговорюють якісь практичні й мало дотичні до політики теми: де краще біля Києва збирати гриби, куди піти погуляти й таке інше. Про все це, звичайно, краще почитати на спеціалізованих форумах, але якщо ви втомилися від читання політики, це допоможе відволіктися.

Наступна група – платні коментатори. Деякі з них – тролі. Деякі й без того лаються і обзивають автора. Деякі все заперечують і намагаються відбілити антигероя статті. Деякі – «розкривають очі», викладаючи якусь фальшивку під виглядом ексклюзивної інформації, яку їм вдалося дізнатися з таємних істинних джерел.

Найбільш помітним серед цього розмаїття є, звичайно, тролінг, не дарма всю сукупність часто називають «платні тролі», що неправда, бо тролі – тільки частина з них.

Навмисний тролінг (бо зрідка буває ще й ненавмисний) влаштовують, найчастіше, професійні коментатори. Він завжди емоційний, майже завжди щось заперечує. Майже завжди троль робить декілька спроб розворушити аудиторію, закидає провокаційні коментарі з інтервалом у 10–40 хвилин, поки один із них не подіє. З 5-6 діє один. Часто коментатор починає сам «вестися» на свій тролінг, відповідаючи під іншим акаунтом так, як мали б, за його розрахунком, відповісти інші користувачі. Але й ця тактика малорезультативна. Якісний, правильний тролінг має в собі навіть якийсь конструктив, сліди дискусії: читати це важко, але пізнавально.

Крім того, якщо тема тролиться, можна проаналізувати, кому це вигідно й навіщо це робиться. Щодо «одкровень», «прогнозів» і «передбачень» (тобто, коментарів «якщо зараз не… то побачите, що скоро….»), то їх дуже цікаво перечитувати через декілька місяців, а краще через рік. Тоді ви зовсім по-іншому почнете ставитися до гострих сучасних проблем і до тих готових рішень, що широко пропонуються для їх подолання. Дуже добре, наприклад, почитати зараз коментарі річної давності, коли були парламентські вибори, і всезнаючі платні коментатори віщували, що «опозиція ніколи не об’єднається і не затвердить єдиних кандидатів по мажоритарних округах», або що «Кличко продасться ПР в перший день роботи парламенту».

Взагалі, коментарі перечитувати через рік цікаво – бачиш свої власні й суспільні помилки, заодно помічаєш, нащо і кому було потрібно формувати саме таке ставлення до теми.

Ефект маршрутки

А тепер, нарешті, про тих користувачів, які дійсно прагнуть залишити під статтею свою особисту думку. Адже для них колись і було придумано можливість коментування. Якщо в цілому коментарів до матеріалу небагато – то їхніх дописів буває відсотків 60, якщо ж професійні тролі добре попрацювали – то не більше 20. Непроплачених користувачів можна поділити приблизно на три групи: флудери, «розумні люди» і нервові неадеквати. З першими все зрозуміло, а от другі й треті цікавіші.

Розумні люди коментують по суті, часто показують вам інший погляд на описані в статті проблеми, дають додаткову інформацію або просто цікаво думку, розкривають прихований зміст, наштовхують та роздуми. Іноді такі дописи можуть навіть викликати дискусію, яку цікаво почитати, але це буває рідко. От тільки знайти такі дописи буває важко. Навіть на тих сайтах, де є системи оцінювання коментарів, і можна відібрати ті, що отримали найвищі бали. Адже оцінки часто ставлять ті ж самі люди, що заробляють на них, або тусівка, яка постійно сидить на сайті. Ані перші, ані другі зазвичай розумних думок не пишуть.

Неадеквати ж самі не винні в тому, що іноді завалюють своїми викриками і знаками оклику стрічку коментарів. Найчастіше їх провокує автор. Неадеквати – це люди, котрі таким чином вирішують свої внутрішні проблеми, і тут, грубо кажучи, працює той самий принцип, що в переповненій маршрутці. Вам хамитимуть у двох випадках: або якщо ви це провокуєте агресивністю чи страхом, або якщо загальна нервовість людей занадто висока.

І ще. Середовище коментарів зараз у нас дуже динамічно змінюється. Уже зараз в коментарях – зовсім не така атмосфера, як два-три роки тому: платні коментатори стали розумніші, зникли поширені пару років тому боти, що реагували однаковою фразою на певні слова в статті, знизилася довіра людей до інформації, яка є в коментарях, одночасно підвищився інтерес до коментарів як до цікавого контенту. За рік-два все знову може змінитися. 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Rafaelka / troll-face.ru
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду