Інколи вони повертаються. Артефакти минулого, що раніше були невід’ємною частиною буття, а згодом опинилися в гаражах чи на барахолках. Дев’яності залишили у спадок гори відеокасет та фотоальбоми з «полароїдами». Здавалось би, згадки про них спливають лише на родинних посиденьках, однак сьогодні вони знову актуальні.

Вініл

 Як паперовій пресі пророкували смерть від руки інтернету, так і вінілові платівки, здавалося б, умерли з появою аудіокасет та CD-дисків. Тотальний бум у 1970-х, коли програвач зі стереосистемою був чимось на кшталт музичного вівтаря, пішов нанівець десятиліття потому. Популярність компактних носіїв постійно зростала, тимчасом як показники продажів вінілу стрімко летіли вниз.

Повернення зайняло 20 років. Незважаючи на фінансову кризу, платівки знову стали популярними 2008 року — статистика свідчила, що кількість проданих екземплярів підскочила вдвічі. Із кожним наступним роком вініл лише закріплював свої позиції.

Послідовників вініломанії захоплює можливість доторкнутися до звуку, впевнений київський бізнесмен Андрій Смірнов. Два з половиною роки тому він заснував музичне видавництво Aby Sho Music — одне з небагатьох в Україні, що випускає вінілові платівки. Усе починалося з бажання мати у власній колекції улюблених виконавців, однак тепер Смірнов може похвалитися тим, що видав на вінілі релізи Івана Дорна, Onuka та навіть соліста Depeche Mode Дейва Гаана.

«Свого часу платівки були єдиним носієм і мали популярність саме через свою масовість. Але нині популярність вінілу пов’язана саме з модою на носій, а не з його винятковістю», — пояснює засновник Aby Sho Music.

В Україну нова хвиля зацікавленості вінілом прийшла за декілька років. Уже тепер на противагу ринку уживаних платівок існують магазини з новим вінілом. Окрім того, столичні колекціонери започаткували нову традицію — раз на місяць влаштовувати Kyiv Vinyl Music Fair — ярмарок, де продавці вінілу можуть зустрітися з поціновувачами аудіофільського формату.

Як довго триватиме друге пришестя вінілу? Покаже час. Та вже нині про успіх платівок говорять фінансові показники. 2016 року прибуток від продажу вінілу у Великобританії вперше перевищив суму коштів, отриманих від цифрових завантажень музики.

«Може, вініл і не досягне колишньої популярності, — каже Андрій Смірнов. — Але не помре він точно ніколи».

Аудіокасети

Меломани, здувайте пил із магнітофонів — аудіокасети знову в строю. Після 20-річного забуття, як і у випадку з вінілом, слово «аудіокасета» перестає бути чимось із лексикону ретроградів. 2015-й ознаменувався на Заході роком, коли касети постали з небуття. Попит на ретро-носій, за даними американської National Audio Company, рекордно зріс на 31 %. Причому йдеться не лише про чисті касети, які для демо-записів і досі використовують молоді виконавці: підвищився продаж і музичних релізів на аудіокасетах.

Нову хвилю одразу підхопили популярні виконавці. Панк-рок-гурт Blink 182 у 2015 році перевидав на касетах свої найкращі альбоми, а за рік те ж саме зробив і американський репер Eminem. В Україні ж на касетах минулоріч можна було побачити останню роботу гурту «Бумбокс» — максі-сингл «Люди», окрім уже звичного CD-формату, вийшов також на вінілі й аудіокасеті.

Поява бумбоксів (не гурту, а портативних програвачів) свого часу вивела аудіокасети в топ. За два десятиліття з моменту появи в 1960-х, касети досягли піку своєї популярності саме через вдосконалення магнітофонів та компактних плеєрів. На Заході спад попиту на подібний носій фіксували вже в середині 1990-х, натомість на пострадянському просторі в цей час тільки відбувався розквіт аудіокасет. Разом із ним квітнуло й музичне піратство. Друга хвиля популярності носія прийшлася на початок нульових, коли в продажу з’являлося більше ліцензійної продукції. Утім, за декілька років компакт-диски майже повністю витіснили касети з ринку.

На відміну від CD-дисків та вінілу, касети нині — найбільш фінансово доступний формат із матеріальних аудіоносіїв. На цьому акцентує увагу засновник проекту Cape Cod музикант Максим Сікаленко. Минулоріч він двічі зробив реверанс минулому та видав свій дебютний альбом Cult одразу на вінілі й аудіокасеті. Крім того, декілька років тому Сікаленко заснував музичний лейбл Kyiv House, в обоймі якого вже не один реліз саме на касеті.

«Я знайшов єдине напівпідпільне виробництво в Києві, де першим запитанням було: “Ви зараз у якому році? Точно у 2016-му?”» — розповідає музикант.

Максим Сікаленко вважає, що аудіокасети, як і будь-який матеріальний носій, — це артефакт на підтримку виконавця, так званий мерч. Однак за декілька років, на його думку, касети й далі залишатимуться нішевим форматом. Із практичного погляду найбільш перспективним носієм музикант усе ж таки вважає вініл.

Відеокасети

 Липень 2016-го приніс сумні новини з Японії — з конвеєра компанії Funai Electric зійшов останній відеомагнітофон. Медіа по всьому світу проголосили остаточну смерть VHS — одного з найбільш масових форматів відеокасет.

Його історія розпочалася 40 років тому. Саме 1976-го японська компанія JVC розробила й випустила на ринок відеокасети формату Video Home System, які були відомі в Україні просто як «вехаески». Якість запису була не найкраща, та на той час не було з чим порівнювати. Аж поки в 1990-х до справи не прийшли DVD-диски. Остаточну перемогу над касетами диски здобули на початку двотисячних — 2003-го прокат DVD-носіїв перевищив VHS, а вже за п’ять років виробництво відеокасет було повністю припинено.

Якість формату годі було й порівнювати з тим, що пропонували творці DVD. Нині з поширенням Blue-ray та популярністю стрімінгових сервісів (не кажучи вже про небажання інтернет-користувачів платити за контент) повернення VHS звучить як щось із розряду фантастики.

Та попри фізичну смерть, відеокасети продовжують займати важливе місце в культурі. Зокрема, в горор-кінематографі. Культ ретро-горорів, де мізки робилися з желе, а декорації — з фанери, існує на Заході вже не одне десятиліття. Утім, саме поява VHS-формату вивела його на новий рівень. Погана якість зображення лише додавала зайвих спецефектів, що радо сприймали поціновувачі експлуатаційного кіно.

Відеокасети стали синонімічними фільмам жахів і після виходу стрічки «Дзвінок» (2002), де сюжет будується навколо «вехаески», яка вбиває людей. А десятиліття потому шуму наробила антологія горору «ЗЛО» (2012), яка складається з короткометражних історій, начебто знайдених серед колекції відеокасет. Не дивно, що в оригіналі стрічка мала назву «V/H/S».

До стилістики відеокасет нині звертаються й у поп-культурі. VHS знову в моді, як і інші атрибути дев’яностих, що набувають популярності. На Заході відеокліпи з характерною зернистістю зображення вже набили оскому. В Україні, зокрема, з ретро-стилістикою в свої роботах неодноразово грався кліпмейкер Алан Бадоєв. Та щоби зняти подібні відео, не обов’язково мати спеціальну техніку — різноманітні додатки до смартфонів, наприклад VHS Camcorder (розроблений як для iOS, так і для Android, але платний), зроблять усе самостійно.

Камери моментальної фотографії

 Натисни кнопку фотоапарата, злови світлину, що виїжджає, потруси нею і — вуаля — на чорному тлі починають з’являться усміхнені обличчя тих, хто чекав, поки «вилетить пташка». У багатьох сімейних фотоальбомах і досі можна знайти «полароїди» — білі квадратні фотокартки, зроблені на камери моментальної фотографії. В Україні їхній пік популярності прийшовся на 1990-ті, та американська компанія Polaroid, відома переважно виробництвом фототехніки, розпочала масовий випуск камер моментальної фотографії ще наприкінці 1940-х. Тоді вони були значно більшими за розміром і зовсім не призначалися для аматорської фотографії.

Усе змінилося 1972 року, коли в продажу з’явилися перші мініатюрні камери Polaroid SX-20 (саме з них 40 років потому Instagram змалює свій перший логотип). Швидкість отримання готового зображення захоплювала не лише тих, хто вперше знайомився з фотографією, а й досвідчених митців. Німецький фотограф Хельмут Ньютон використовував камери моментальної фотографії для роботи з моделями, тимчасом як американський художник Енді Воргол зробив «полароїди» частиною свого творчого доробку.

Цінність моментальних знімків відчув і фотожурналіст Станіслав Юрченко. Декілька років тому він додав до власної колекції професійних камер маленький блакитний фотоапарат. І якщо спочатку він сприймав новий пристрій наче іграшку, то згодом стикнувся із питанням, на що витратити ті десять кадрів, що завантажені до фотоапарата. «Мова не про гроші (хоча фотокартки й коштують доволі дорого), а про внутрішню необхідність виправдати використаний кадр. Дуже легко витратити сотні кадрів на фоторепортаж у цифрі. Зроби п'ять знімків і вибери найкращий. А тут — одна спроба і результат стає так само важливий, як і сам процес», — пояснює Юрченко.

Водночас він порівнює кадри, зроблені на камеру моментальної фотографії, з тими, що зроблені на смартфон, аби одразу надіслати їх адресату: «Це окрема фотографія, яка пояснює окремій людині певний момент. Так само з “полароїдами”, що можна одразу подарувати людині, для якої вони робилися».

Вісім років тому компанія Polaroid, що стала загальним ім’ям для всіх камер моментальної фотографії, збанкрутувала. Причина — різке падіння продажів через популярність цифрових камер. Але й тепер на ринку фототехніки можна побачити подібні апарати — вже марки Fujifilm. Відносно недорогі, всіх кольорів і форм, вони продовжують знаходити прихильників, що вбачають у білих фотокартках певну матеріальну цінність. Художню цінність у них знайшли, зокрема, шанувальники ломографії — жанру фотографії, який руйнує всі можливі правила й канони створення світлин.

І хоча камери моментальної фотографії знову в моді, Станіслав Юрченко вважає, що в майбутньому вони перестануть бути частиною мейнстріму. Однак, на його думку, про тотальне забуття говорити не можна: «Завжди залишатимуться ті, хто будуть користуватися цим благом цивілізації задля власного задоволення чи мистецтва».

Джерела GIF: quadrafonica.tumblr.com, makeagif.com, www.gifbay.com, http://newy-rkkk.tumblr.com/post/30709751623

Фото Марії Педоренко