Євромайдан поповнив словник пересічних українців новими словами - стрім-відео та стрімери. Донедавна цими поняттями оперувала вузька спільнота «посвячених», у першу чергу зі світу відеоігор. Але час диктує нові правила. Нестандартні події вимагають нестандартних реакцій, які вже не могло забезпечити традиційне телебачення у силу різних причин, у першу чергу політичних. Нові потреби співпали з новими можливостями. Пропускна здатність мереж зросла в рази порівняно з 2000-ми, виникли нові програмні формати, зрештою зросла кількість самих користувачів інтернету і вони отримали сучасні домашні комп'ютери. Потокова мультимедійна інформація стала доступною широкому колу користувачів.

Фактично впливове у політичному сенсі  стрімерство, яке почало міняти інформаційний простір країни, народилось на Євромайдані. Завдяки стрімерам країна могла спостерігати за гарячими подіями у центрі Києва. Прямі трансляції з Майдану та Грушевського наближали людей в різних куточках країни до епіцентру цих подій.

Одним із таких стрімерів став активіст, член ВО «Свобода» Олександр Аронець. Його стрім Аронець live швидко набрав популярності.

Олександре, розкажіть свою історію. Як і чому ви стали стрімером, адже ви не журналіст?

Я до цього прийшов дуже випадково. Коли почалися протести на підтримку євроінтеграції ще минулого року, перші кілька днів я не знімав, бо не знав, що таке можна робити. Але я зустрів хлопця, який знімав для КПІ live, і фактично мене надихнув його приклад. Як виявилося, в мене всі можливості були в руках, залишилося натиснути кнопку, щоби скачати програму Stream. І відразу у вир події. Я спробував стрімити, й мене затягнуло. Сподобалося.

Костянтин Ігнатчук, редактор Ukrstream.tv, в інтерв'ю «Телекритиці» сказав, що особливістю їхнього проекту є те, що вони ведуть трансляцію без коментарів та інтерпретацій, залишаючись фактично над подіями. Ваша позиція інша, адже ви постійно коментуєте те, що бачите?

Людям відразу сподобалося те, що я роблю. Чому? Якщо ви бачили фільм «Аватар» – це те ж саме. Людина, яка дивитися мій стрім, опиняється всередині процесу. Вона перебуває разом зі мною, разом із людьми на місці події. Для людей важливі живі емоції, живі відчуття. Окрім того стрім-відео не можна цензурувати. Ти можеш коментувати як завгодно, але люди бачать картинку наживо. Вони цю картинку можуть по-іншому сприймати, незважаючи на те, що я коментую.

Ви виступили з ідеєю створення мережі «вільних стрімерів» – svoye.tv, але наголошували, що це мають бути патріотичні стрімери. Що ви вкладаєте в поняття «патріотичні»?

Це не мають бути прихильники Партії регіонів і комуністів.

Тобто у вас в основі партійний принцип?

Ні. В основі – життєвий принцип. Усі люди в Україні так чи інакше ходять на вибори, мають свої політичні вподобання. Через ці вподобання ми можемо оцінити, яка в людини життєва позиція. У світлі останніх події людина, яка підтримує Партію регіонів і комуністів, фактично підтримує режим, підтримує кровопролиття, підтримує вбивць. Вони не можуть стрімити й висловлювати правдиві тези.

Мені здається, що не всі, хто свого часу голосували за Партію регіонів чи КПУ, підтримують насильство. У мене є сподівання, що більшість не підтримує все-таки. Ви ж не заперечуєте їхнього права висловлювати свою позицію?

Ні, не заперечую. Будь ласка. Тільки не в моєму проекті. Звісно, мають право. У нас країна вільна. Сподіваюся, вона буде вільною. Попри те, що було бажання ввести закони, які запроваджували цензуру, в тому числі й в інтернеті, ми не дали це зробити. Ці люди можуть створювати свої проекти, стрімити акції комуністів чи регіоналів, чи йти знімати міліцію, як вона «доблесно захищає» народ.

Ви відчуваєте свою приналежність до журналістської спільноти чи все-таки те, що ви робите – це громадський активізм?

Це складне питання. Справді, я не маю журналістської освіти, не займався ніколи журналістикою. Але я так розумію, що зараз займаюся журналістикою. Попри те, що я не дотримуюсь усіх журналістських стандартів, коли веду свої трансляції. Але так чи інакше це справді є сучасна журналістика.

Я займаюся стрімерством як проста людина. У моєму проекті Svoye.tv також можуть брати участь прості люди, їм лише потрібно взяти камеру і зробити своє телебачення. У цьому перевага сучасних технологій, сучасного світу. Людина не обов’язково повинна дивитися провладні канали, а сама може знімати й показувати правду. А інші люди це можуть дивитися, а не дивитися того, що показує влада. У кожного є вибір. І це дуже добре. Якщо мережа стрімерів буде цією справою займатися довго, вони можуть перетворитися на професійних журналістів.

У моєму проекті люди мають залишаються собою. Якщо ти підтримуєш партію УДАР, будь ласка, можеш не приховувати цього. Я ось член партії «Свобода». Але я знімав різні акції: і там, де була «Свобода», і там, де її не було. Це не має значення. Значення має те, що людина взяла камеру, інтернет і пішла знімати.

Як ви бачите розвиток проекту в мирний час, якщо так можна сказати? Чи не вичерпається увага глядачів до цього формату після того, як ситуація стабілізується?

Саме це питання спонукало мене ініціювати проект Svoye.tv. Я один не можу знімати всі події. Навіть коли закінчиться активна фаза, то будуть спокійні акції, заходи. Але для того, щоб підтримувати цікавість до цих подій, потрібна велика мережа. В кожному місті Україні все одно щось відбувається цікаве: чи політичні акції, чи культурні події, чи спортивні. Я думаю, що створимо окремий канал на YouTube – Svoye.tv. Там ми будемо включати стрімерів із різних міст. Може, цей проект згодом ще якось трансформується. Ми будемо дивитися, що буде людям подобатися, що для них буде актуальним.

Як ви оцінюєте роль стрімерів у нинішніх подіях? Їхня робота якось змінила інформаційне поле, на вашу думку?

Я можу оцінювати ситуацію з власного досвіду. Дуже багато людей мені кажуть – я подивився твій стрім і приїхав сюди, ти мене мотивував. Тобто мій стрім допоміг мотивувати людей приїхати на Майдан. Це не тільки виключно моя заслуга. Але я радий, що я доклався до цього.

Чи змінив цей формат інформаційне поле? Трішки змінив. Адже багато людей замість дивитися «Інтер» чи інший канал дивилися стрім. Так чи інакше це впливає і буде мати свою нішу в перспективі.

Ви не пробували контактувати з телеканалами для співпраці?

Ні. Стрім – це те, що не може бути цензуроване чи редаговане. Будь ласка, якщо каналам чи сайтам потрібно, хай беруть відео.

Тобто ви не будете продавати своє відео?

Ні. Це має бути все-таки вільний доступ. І проект, який я задумав, усе-таки громадський, тому не думаю, що він буде самоокупним. Це проект дотаційний.

Тобто ви бачите фінансування лише за рахунок пожертв?

Так. І поки що я не розглядаю цей проект як бізнес.

На вас ніхто не чинив тиску?

Коли я лише починав стрімити, зокрема після подій на Банковій 1 грудня, мене попередили, що готується мій арешт. Я відразу це опублікував, прийняв заходи безпеки. І оскільки це набуло публічного характеру, очевидно плани були змінені. Окрім того, я лише знімаю. Я не кидав каміння, не чинив інших протиправних дій.

Інші журналісти теж не чинили протиправних дій, а лише знімали події, і через це постраждали...

Мені пощастило. Але в цій ситуації ніхто не застрахований. Будь-який українець, який підтримує демократію й виступає проти диктатури в країні, наражається на небезпеку. Ми живемо в такий час, коли ніхто не почувається в безпеці. Саме тому виник майдан. Бо люди хочуть безпеки для себе і своїх дітей.

Якщо вже йдеться про безпеку – етичне питання: ви не думали, що ваше відео можуть використати в різний спосіб, у тому числі й проти мирних демонстрантів, яких ви знімаєте?

Мені люди писали, що потрібно менше знімати облич. Але якщо йдеться про зйомки на Грушевського, то там усі вже в масках. Усі подбали про свою безпеку. Звісно, є така проблема. Але я думаю, що вона не критична. Бо серед учасників майдану дуже багато засланих, багато працівників міліції чи СБУ, які ходять, розвідують усе. Тобто вони й без відео знають ситуацію, в них є вся інформація. Наша правоохоронна система не змінилася з часів Радянського Союзу. Фактично залишилася та ж сама енкаведешна система. Ось зараз є інформація, що дільничні інспектори ходять по людях і випитують, чи хтось увечері приїжджає, чи хтось ходить із прапорцями, вони складають бази неблагонадійних. І це відбувається не лише в Києві, а навіть більше по областях.

Свого часу у вас був конфлікт із Інною Богословською через пост у Facebook. Чим завершилася ця історія, адже за рішенням суду ви мали сплатити 50 тисяч гривень штрафу? І чи змінилося ваше ставлення до цього політика після її виходу з Партії регіонів?

Ця історія триває. Зараз апеляційний суд розглядає мою апеляційну скаргу. Однак через революційні події я не мав часу стежити за процесом. Здається, через мою відсутність судове засідання перенесли. Так, справді, моє ставлення змінилося на краще. Але я розумію, що й у 2004 році Інна Германівна казала «банду геть». Важливо, щоб за підсумками нашої революції жоден злочин, жодну брехню регіоналів не було забуто. Адже тільки після покарання винних бандитський комуно-олігархічний режим не відродиться ніколи.