Важливість створення історичних медіаархівів важко переоцінити, адже фотографії, плівки й записи, що руйнуються з часом, після оцифрування набувають якщо не вічності, то хоча б витривалості перед обличчям часу. А що найголовніше – стають доступними для широкого загалу в будь-якій точці світу, до якої досягає інтернет.  Це зручно і для науковців, і для тих, хто не проти загубитися на декілька годин, розглядаючи старі фотографії та фільми.

Історичні медійні артефакти витворюють образ епохи, тож від того, як ті чи інші події зображено на чорно-білих плівках, залежить наше візуальне уявлення про історію.

За допомогою таких архівів та роботи з ними історія живе не лише в стосах паперів та кабінетних дискусіях: оцифрований знімок або голос стає інструментом рефлексій для митців, журналістів та режисерів і таким чином виходить у широке громадське обговорення, бо унаочнює історію. Як, до прикладу, це зробив український режисер Сергій Буковський у своєму фільмі «Назви своє ім’я» про спогади українців, що пережили Голокост. Основою для фільму слугував саме відеоархів, створений за ініціативою Стівена Спілберга, що містить записи інтерв’ю очевидців трагедії. Можна багато перелічувати подібні проекти, особливо мистецькі, що працюють із травматичними спогадами. Але наразі ми хочемо зробити огляд відкритих історичних медійних архівів і, можливо, це вас також надихне на нові ідеї в науковій чи мистецькій діяльності.

Як це роблять за кордоном?

Зверніть увагу на колекцію усних історій міста Сідней, якщо вам цікаво, як складається релігійна або культурна мапа міста, почути історії та спогади як від пересічних сіднейців, так і від фахівців із мистецтв, екології та історії. Рубрика Shelter буде особливо цікавою для урбаністів, адже крізь інтерв’ю стає зрозумілим, як роками змінювалася забудова Сіднея і як це впливало на ідентичності жителів міста. Рубрика Shared Terrain зачіпає інше важливе питання – екології міста й того, як корелюються природнє та забудоване середовища.

Як виглядала Велика депресія? Фотоархів Photogrammar репрезентує життя американців під час 1935–1945 років. Ця численна колекція, зібрана дослідниками Єльського університету, цікава не лише наповненням, а й формою – зручні інтерактивні візуалізації допоможуть зорієнтуватися в 170 тисячах знімків. 

Але архів, у який і справді можна поринути зранку і випливти тільки під вечір, – це оцифрований вміст Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Об’єми інформації вражають: тут потрібен гід, як у справжньому музеї. Проте розробники полегшують роботу за допомогою візуалізацій, що самі по собі схожі на витвори мистецтва. Наприклад, так виглядає збірка оцифрованих документів бібліотеки, починаючи з XI ст. 

Всі документи збережено у високій якості, тому вони зручні для роботи фахівців. Щоб не загубитися, на головній сторінці вже запропоновано цікаві збірки, серед інших – спеціальна колекція для дизайнерів або добірка фотографій та документів про історію ЛГБТ-руху. Розробники сайту ламають стереотип про те, що бібліотека – це не весело, коли створюють гру Mansion Maniac, завдяки якій ви можете дослідити архітектурні плани старовинних будівель. 

Або ось така адаптація книжки Sonia Shah про історію поширення інфекційних захворювань, візуалізована за допомогою оцифрованих мап в архівах Нью-Йоркської публічної бібліотеки.

Якщо продовжувати говорити про масштабні проекти, Europeana  містить величезний архів із європейської історії мистецтва й музики. Щоб ви не загубилися у величезних обсягах інформації, автори підготували колекції та онлайн-виставки.  Наприклад, виставка про авангардистську мистецьку течію – дадаїзм.

Проект також цікавий своїми методами заохочення використовувати матеріали для досліджень і мистецтва. У своєму блозі Europeana публікує історії та користувачів, що використовують оцифровані архівні документи у власній творчості  або взагалі запроваджують конкурс із найкращої GIF-анімації з використанням матеріалів архіву.

Архів Monoskop буде цікавий дослідникам сучасного мистецтва та медіа. Проект є ініціативою художника та письменника Дюсана Барока (Dušan Barok) і містить велику колекцію цифрових публікацій, фільмів і фотографій. У форматі Wiki тут можна знайти рідкісні добірки, як-от огляд музичних експериментів російських авангардистів або пост-інтернет мистецтва.

Дослідницький центр, що існує при меморіалі Яд Вашем в Ізраїлі, так само публікує власний оцифрований архів. Це й велика бібліотека, й візуальні матеріали, і значний список імен жертв Голокосту. Ця база даних також містить інформацію про жертв, яку вдалося знайти. У користувачів є можливість допомогти центру, додавши відому їм інформацію про родичів, постраждалих під час Голокосту.

Як щодо сусідів? Національний аудіовізуальний інститут Польщі створив оцифрований архів, що спеціалізується на мистецтві, в ньому зібрано більше шести тисяч відео. Особливо цікавими для дослідників візуальної культури будуть збірки записів театральних вистав, а також задокументовані акції сучасного мистецтва. До того ж Інститут ініціював створення проекту Three composers, що має на меті популяризацію творів визначних польських композиторів, до того ж та можна дізнатися більше про історію польської музики завдяки зручному таймлайну. 

А, наприклад, російський архів усної історії, зосереджений на історії науки й мистецтва, базується на спогадах та рефлексіях науковців, митців та активістів.

Що в нас?

Для дослідників українського фольклору і просто любителів народної пісні існує архів українського фольклору, що має зручну рубрикацію за географією й тематикою творів. На сайті можна послухати живе виконання весільних та обрядових пісень із різних частин України. 

Та найбільш масштабним проектом можна вважати оцифрований медійний архів Центру міської історії Центрально-Східної Європи. Колекція львівської інституції складається з кількох частин: це архівні фотографії, відеозаписи та збірки усних історій. Тут ви можете знайти як документальний фільм «П’ять міст»  про єврейські спільноти в містах, знятий перед початком Другої світової війни, так і аматорський фільм про життя львівських байкерів 1980-х. Також на сайті можна ознайомитися з онлайн-виставками, до прикладу, збіркою «Обличчя індустрії» – фотографіями з фабрик та заводів, що показують обличчя індустрії, яке стерепотипно сприймається виключно як поєднання заліза та пару.

Серед українських проектів також помітний Відкритий архів українського медіаарту, створений мистецтвознавицею та кураторкою Яніною Пруденко. Сайт налічує 78 творів українських медіахудожників і крім естетичної насолоди може бути корисним для досліджень сучасного мистецтва.

На думку дослідника й керівника проекту «Міський медіаархів» в Центрі міської історії Богдана Шумиловича, ситуація з електронним архівуванням в Україні – найгірша в Східній Європі. Богдан розповідає, що на державному рівні систематичної роботи з цифрування історичних даних не відбувається, і працюють із даними залежно від замовників. «Держава просто ігнорує цю ситуацію», – підсумовує дослідник.

Позиції медійного архіву Центру міської історії значно відрізняються, і в першу чергу тим, що це приватна ініціатива. Це надає можливість Центру не перейматися архівуванням статистичної та офіційної інформації, а працювати з приватними колекціями фотографії та відео. «На основі наших джерел можна реконструювати інші сюжети: приватні історії, сьогоденність, вигляд міста в той чи інший час, різні наративи. Певною мірою ми стикаємося з державними архівами. Але, до прикладу, якщо ми цифруємо державну колекцію, то одна з наших цілей – зробити її доступною, щоб люди могли нею користуватися. Тому ми в цьому сенсі є альтернативою», – підсумовує Богдан Шумилович і додає, що архівом Центру можна користуватися вільно без черг та особливих вимог.