«Многа буков»? От і добре
Одна з головних настанов журналістам, які створюють матеріали для онлайн-видань, - писати лаконічно. Тексти, які читають похапцем, мимохідь, часто в робочий час, не можуть бути довгими, інакше вони просто не витримають конкуренції в інформаційному середовищі, де базовим форматом для споживання є фейсбуківський статус або дворядковий твіт. Три-чотири абзаци й велика картинка – ось оптимальний текст для онлайн-формату. Авторам старого гарту, які вимірювали текст шпальтами чи авторськими аркушами, доводиться вчитися втискати свої думки в 1-3, рідше 5-6, для особливо епічних тем – до 10 тисяч знаків.
Та є серед читачів такі, що не згодні з тезою про смерть журналістики великих форм, не раз анонсованої медіа-футурологами. Вони не поспішають прощатись із улюбленими статтями та есе й задовольнятись мікроскопічними колонками й замітками. Для них не все втрачено: великі форми журналістської творчості мають шанс пристосуватись до реалій сучасного життя, в якому пересічному читачеві не завжди вдається присвятити кільканадцять чи кількадесят хвилин читанню одного тексту. Про інструменти, що адаптують повнометражні тексти до специфіки онлайн-споживання, пише Меллері Джін Тенор у статті для Poynter.org.
Програма створена Нейтом Вайнером, який пише про себе: «я – чувак, який має багато читати, але не має досить часу». Йому добре знайоме відчуття розгубленості людини, що відкрила десяток вікон із різними текстами й не знає, як дати раду всій цій інформації. Вирішити цю проблему Нейт спробував за допомогою інструмента, який дає змогу зберігати тексти, до яких ви хочете повернутись у зручний для вас час, на комп’ютері, телефоні чи портативному пристрої.
Інструмент, яким за три роки існування скористались понад три мільйони людей, робить тексти доступними в режимі офлайн, розташовуючи їх у списку. На відміну від сервісів соціальних закладок, таких як Digg та Delicious, які дозволяють зберігати та сортувати адреси матеріалів, Read It Later зберігає сторінку в тому вигляді, в якому вона існує в мережі. Є також опція «зберегти тільки текст».
За словами Вайнера, він намагається переконати журналістів і видавців у тому, як важливо давати читачам змогу зберігати тексти, особливо великі, які довго й тяжко створюються, зате легко губляться серед іншого контенту. Часто він чує у відповідь на це: «Чому ми маємо дозволяти читачеві переглядати матеріал в офлайні, окремо від інших текстів та реклами?». Натомість, творець Read It Later вважає, що програма дає матеріалові другий шанс, збільшуючи ймовірність того, що він буде прочитаний.
Як і Read It Later, ця програма, розробленаодним із творців сервісу мікроблогів Tumblr Марко Ерментом, дозволяє зберегти веб-сторінки для подальшого прочитання, а також сортувати їх і читати за допомогою аналогу RSS. За словами Ермента, сайт Instapaper збирає близько трьох мільйонів переглядів щомісяця, а кількість активних користувачів сервісу сягає кількох сотень тисяч.
Ермент провадить переговори з виданнями, аби вони інтегрували кнопки Instapaper на своїх сайтах разом із іншими кнопками соціальних медіа, які є в більшості онлайн-видань. За його словами, головним рушієм успіху цього сервісу стали додатки для iPhone та iPad. Може видатись дивним, що мобільний телефон, з усіма його дзвінками, sms-повідомленнями, імейлами та нагадуваннями, які так дратують господаря, може бути пристроєм для читання довгих текстів. Але, за словами Марко Ермента, на смартфонах читають частіше, ніж на ноутбуках.
«Сучасний комп’ютер сповнений речей, які відвертають увагу, - каже Ермент. – Ваші пальці завжди на мишці та клавіатурі, готові клікати й шукати наступну порцію інформацію. Кожні кілька хвилин щось вистрибує, пищить, блимає. Великі тексти вимагають уважного читання, а уважне читання можливе за умови, що вас не відволікають. Тож, аби люди читали довгі тексти, їх треба відтягнути від комп’ютерів». Інструменти для офлайнового читання особливо корисні для пасажирів метро.
На відміну від перших двох сервісів, створений журналістом Максом Лінскі та літредактором Аароном Леммером сайт акумулює якісні й цікаві розлогі тексти, що з’являлися у пресі починаючи з 1899 року. Стурбовані питанням «що б такого почитати?», вони почали збирати великі тексти спершу для себе, а потім вирішили створити місцину в інтернеті, де шанувальники розлогих матеріалів завжди знайдуть для себе щось цікаве. За словами Леммера, навколо сайту утворилась спільнота людей, які полюбляють великі тексти й беруть активну участь у поповненні колекції Longform.org. Сайтові часто допомагають ретроспективними матеріалами, які досі ніколи не з’являлися й уже навряд чи колись з’явилися б в інтернеті.
Хоч як це парадоксально, полегшити читання довгих текстів може сучасний символ лаконічності – твітер.Instapaper надихнувМарка Армстронґа, директора з контенту Bundle, започаткувати свою власну колекцію розлогих матеріалів. У квітні 2009 року він зареєстрував твітер @LongReads, у якому відтоді з’явились посилання на 1200 матеріалів. Щодня Армстронг пропонує читачам близько п’яти посилань. Деякі з них удається знайти завдяки хештеґу #longreads. Мікроблог має близько 4500 фоловерів, їхня кількість зростає на 15% щомісяця.
На думку Армстронґа, твітер – чудове місце для обміну лінками на розлогі матеріали. Його проект вигідний для видань, чия аудиторія зростає, та заохочує людей, зацікавлених у великих статтях, до взаємодії. Всі ці інструменти також можуть взаємодіяти – отримавши лінк у твітері, читач може відкрити матеріал, зберегти його за допомогою Read It Later чи Instapaper та надіслати в колекцію Longform.org.
Інновації фанатів довгих текстів не лише допомагають їм та їхнім однодумцям знаходити, зберігати й читати розлогі статті, але також є своєрідним сигналом для видань: повнометражний формат не вмер. Трафік, який створюють великим текстам ці інструменти, є додатковим аргументом для видань на користь подальшої роботи в цих трудо- та інтелектомістких форматах. А для того, щоб полегшити шанувальникам великих форм пошук улюбленого контенту, ентузіасти радять виданням позначати довгі тексти теґом long read (на пострадянському просторі, треба думати, має бути «многа буков»).
