Текст був написаний Мирком Лоренцом, інформаційним архітектором (Німеччина), Ніколасом Кайзер-Бриль, головним інформаційним журналістом в OWNI (Франція) і Джефом Макґі, онлайн-журналістом, автором роботи «Журналістика в добу інформації» (Британія). Усе почалося з одного твіту від @mirkolorenz і – 20 днів опісля – привело до написання цієї статті.  

Журналістам і медійним компаніям загалом доводиться відповідати на одне фундаментальне запитання з того часу, як їхня традиційна бізнес-модель зазнала краху: хто ми такі?

Раніше все було просто. Медійні барони могли вважати себе за тих, хто продає увагу публіки рекламодавцям; журналісти – за тих, хто має силу, з якою рахуватимуться, і все це без будь-якого втручання в бізнес-сфери. А ще в ті дні всі були правими.

Сьогодні гілки бізнесу розділилися, імовірно, назавжди. Реклама й журналістика більше не доповнюють одна одну так, як колись. А за таких обставин компаніям і людям доведеться спеціалізуватися у якійсь одній справі.

Ті, яким більше до душі мати діло з інструментом GoogleAdWordsі розміщувати рекламу поряд із продуктами, якими цікавляться користувачі, зробили свій вибір: залишили журналістську справу. Для інших триває екзистенційна криза. Але з неї може бути вихід – якщо медіакомпанії усвідомлять, що можуть значити дані для медійних бізнес-моделей.

Перший крок на цьому шляху – це зрозуміти, що успішні медіакомпанії майбутнього мають будувати інфраструктуру, яка перетворить їх у надійні осередки інформації, здатні проаналізувати дуже великі об’єми навіть сильно заплутаної інформації всередині себе й сконструювати статті на власних спостереженнях.

Усе навколо – це дані

Увесь контент, створений журналістами – це певний набір даних. Як написав Адріан Головатий шість років тому, машина може створювати велику частину статтей, використовуючи структуровану інформацію. Події можна описати здебільшого з використанням фактів, текстом вільного формату – хіба крім того, чого машина зрозуміти не може (каламбури, жарти, іронія, оцінка якості тощо).

Неймовірна перемога суперкомп’ютера IBM, «Ватсона», у телевікторині «Jeopardy!»минулоготижня показала нам, що комп’ютерам все краще вдається оволодіти тонкощами людського спілкування.Навіть сьогодні деякі простіші «кузени» «Ватсона» важко працюють, створюючи новинні статті без будь-якого людського втручання.

Наприклад, компанія «StatSheets»зараз забезпечує напрочуд читабельними статтями на навколофутбольні теми понад 300 вебсайтів у США. Спорт – це легка тема, оскільки в одній спортивній грі вже закладена велика кількість даних. Завданням новинних організацій у прийдешні роки буде адаптувати каркас, який використовується для написання статтей про спорт, фінанси й погоду, для інших сфер також.

Будь-яку подію можна описати основними фактами: широта, довгота, час/дата і важливість. Якби кожен шматок контенту вміщав принаймні ці чотири групи метаданих, ми могли би запропонувати споживачам спеціальну підбірку новин, які відбулися біля них за час, скажімо, від їхнього останнього заходу на сайт. Тим не менше, фільтр «за важливістю», згаданий вище, показує, що увесь цей процес вимагає людської суб’єктивності і його не можна залишати виключно «на розсуд» комп’ютерів.

Водянисті медіа

Якщо розвивати цю думку далі, то про статті можна говорити з використанням семантичних форматів опису, прив’язуючи всі шматки історії до ширшого «павутиння інформації». Репортери могли би описувати події за певною структурою, ідентифікувати певні речі і зв’язки між ними, використовуючи при цьому добре налагоджені методики. Це не усуває потреби в розслідуванні чи скрупульозному аналізі, бо, щонайменше, потрібно перевірити надійність джерела інформації. Безумовно, передані факти можуть бути перекручені, фальшиві й заплутані, як і при будь-якій іншій формі спілкування. Ігрове поле може змінюватися,але фундаментальна роль журналістики зоставатиметься тою ж самою: пошук правди і вимагання відповідальності від тих, хто при владі.

Новинні бази можуть бути застосовані повторно через АРІ (прикладний програмний інтерфейс), що дозволяє розробникам використовувати шматки інформації для забезпечення інтферфейсів із розряду «інформація-як-послуга». Сторінки з кримінальними новинами можна перетворити на веб-додаток, який структуруватиме всі події в одну схему з часом. Додайте до цього, крім усього іншого,  можливість фільтрувати дані за часом, типом злочину, родом і кількістю жертв. Не вдаючись до рекламоспонсорованої моделі, медійні організації могли би використовувати декілька «шарів» інформації, за принципом фреміуму (фреміум – модель надання послуг, при якій базові можливості веб-сервісу користувач отримує безкоштовно, а тоді має можливість розширити їх, заплативши за додаткові функції –  прим.пер.). Візуалізація для кінцевого користувача може бути безкоштовною. Але спеціально підібрана інформація, написана у відповідності з певною формою, щоби слугувати бізнесу, службовцям громадської безпеки, постачальникам соціальних послуг, ріелторам і покупцям будинків матиме надзвичайну цінність. Як для клієнтів, так і для самих медійних організацій.

Журналісти, які активно працюють з даними, можуть створити цю майбутню цінність, копаючи глибше. Використовуючи аналітичні системи, які тільки можна уявити, вони можуть писати про минулі, поточні й навіть майбутні тенденції, які будуть прийнятними для їхніх читачів. Не помиліться: для журналістів дані – це ризик і можливість водночас. Питання полягає в тому, чи ми використаємо цей інструмент чи залишимо його для інших.

Від островів інформації до інформаційних осередків

Надія є. Те, що ми спостерігаємо у TheGuardian, TheNewYorkTimesі деяких інших компаніях, – ранні ознаки перетворень.  Зараз у загальному потоці традиційної журналістики є лише декілька статтей, які базуються на глибоких дослідженнях даних. Але деякі журналісти уже бачать, що дослідження інформації відкриває перед ними важливі можливості, і набувають досвід.

Починаючи від використання стандартної похибки для того, щоби показати, що фільми все сильніше стають поляризаційними, до створення псевдо-кореляційного аналізу й об’ємного геокодування, щоби виявити, представники яких країн тратять на дорогу й подорожі більше, ніж інші; а чи вираховувати індекси на льоту – у всьому цьому дані й статистика стають з кожним днем усе привабливішими й більш сексуальними.

Але часто ці піонери мусять поводитися, як перебіжчики, у своїх власних організаціях. Їм потрібно боротися за ресурси, часто переміщуючи свої проекти на зовнішні платформи типу Amazon-а, щоби мати можливість працювати.

Цими днями суперечки між керівниками ЗМІ проходять таким чином: ми намагалися заробити якісь гроші через інтернет, але прибуток усе ще значно менший, ніж той, що ми мали при старій моделі. У результаті, більшість онлайнових журналістів застрягли, використовуючи для роботи старомодні й позбавлені фантазії інструменти: системи контентного менеджменту, які погано уживаються із базами інформації; страшний брак трудових процесів навколо якихось даних; і навіть два роки по тому, як Джеф Джарвіс проголосив, що новинні статті перестали бути фундаментальною одиницею журналістики, нюзруми досі посвячені сколочуванню статтей із 700-т слів замість того, щоби зайнятися візуалізацією даних, написанням нелінійних розповідей, тематичних сторінок чи «живих історій» у стилі Вікіпедії, про якіGoogleблагав керівників ЗМІ, бажаючи використати їх на слуханнях Конгресу США з питання журналістської кризи.

Що таке ринок довіри?

Є причина, чому медіа-компанії все ще називають «пресою». Довгий-довгий період часу друкарська машина користувалася правом основного технологічного інструменту й забезпечувала зручну перевагу в конкуренції. Можливість видавати мільйон примірників за ніч і розповсюджувати їх до сніданку пропонувала солідну основу для грошових прибутків.

Але зараз усе вже не так.

Увійдіть у «ринок довіри». Довіра, а не інформація – рідкісний ресурс у нинішньому світі. Довіра – це те, що важко заслужити й легко втратити. І це основний елемент в журналістиці, хоча небагато інших професій так сильно залежать від довіри.

Але це не просто вимога, це також надзвичайно велика ринкова недостача.  Медіакомпанії дізнаються, що саме довіра, а не SEO,орендування чи нарощування контенту, є шляхом до успіху. А ще цей шлях веде прямо до інформаційної журналістики, журналістики даних.

Є навіть докази цієї концепції в тих медіакомпаніях, які заздалегідь перейшли від тексту до даних. Лише почитайте, як Томсон відмовився від газет і почав займатися бізнес-інформацією. Історія Блюмберга – це також історія успіху даних – з іще одним нагадуванням про те, що цінність полягає не лише в самому контенті, але й у тому, як цей контент подають, включаючи фізичні способи доставки. Отож, Блюмберг на додачу до інформаційних потоків забезпечив ще й блискучі термінали, «упаковуючи» контент на людському рівні: якщо ви сидите в торговій кімнаті навпроти блюмбергівсього терміналу з двома моніторами, то всі бачать, що ви маєте Porscheперед собою і, ймовірно, ще одного внизу на стоянці). Блюмберг і Томсон – це мільярдні компанії. Apple– це мультимільярдна компанія. Але ринок довіри навіть більший, ніж це.

Максимальна сума грошей, яка обертається у фонді довіри – це сукупна вартість усієї реклами, піару і тих мільйонів годин, які люди тратять, щоби знайти потрібну інформацію чи хорошу пораду, яку саме річ їм краще купити. Іншими словами: вона величезна, і ніяка людина, яка шукає легкої наживи, не є тут конкурентоспроможною. Якщо медіакомпанії винайдуть цю переможну комбінацію даних і хороших статтей, у якій зараз маємо потребу, то вони вистрибнуть із вимираючого ринку, залежного від технологій (друкарських машин, радіостанцій і сателітних антен), прямо в «ринок довіри».

У мультиплатформовому світі довіра – це визначальний атрибут, від якого залежить успіх чи провал товарів і послуг. Більшості маркетингових засобів і рекламі довіряти не можна: система, яка за ними стоїть, не дозволяє сказати покупцям, чи найновіший фотоапарат компанії справді чогось вартує. Реклама завжди буде намагатися справити гарне враження від товару чи послуги, але люди, врешті-решт, дізнаються, що не вигляд певного продукту визначає його цінність, але те, наскільки добре він буде виконувати свою функцію день-у-день. 

Ринок довіри все ще відкритий до швидкого захоплення. Більшість медіа-гравців продовжують змагатися за «ринок уваги». Існує загальноприйнята думка, що там тільки треба схопити чиюсь увагу, щоби згодовувати тому комусь свою рекламу і заробляти на тому гроші.

Те, що AOLнещодавно купила HuffingtonPost, є ознакою такого спотвореного мислення, оскільки AOLсподівається продати величезну аудиторію групці голодних рекламодавців. Таке зосередження на цифрах робить медіа-індустрію сліпою до інших показників. Таких, наприклад, як досвід користувачів. Взяти хоча б Amazon. Десять років тому з компанії насміхалися, вважаючи її експериментом, приреченим на провал. Але постійна зосередженість на власних послугах і досвіді користувачів, починаючи від персоналізованих покупок і аж до невтомного відслідковування вчасності доставки замовлень, сприяла тому, що довіра покупців компанії зробила її лідером ринку менше ніж за десятиліття. Бо де ще вам перевисилають ваше замовлення, якщо ви його просто не отримали перший раз?

Що потрібно зробити: спершу фіра, а тоді вже збіжжя

Нам знову й знову доводиться чути на навчальних семінарах, що журналістів дуже цікавлять дані, але вони переймаються через те, що не мають необхідних навичок у програмування, математиці, візуалізації та інтернет-публікації для роботи з ними.

Образ журналіста, який розбирається у всьому, починаючи з відео, тексту, до досліджень комп’ютерної науки – досить відлякуючий, насправді. Але це не єдиний спосіб рухатися вперед. Журналісти завтрашнього дня залишаться експертами в тому, чим вони займалися з XVII-го століття і від появи газет: збирати факти, перевіряти і оцінювати їх, а потім про них писати.

Різниця в тому, що збирання фактів буде радше організуватися журналістами, ніж виконуватися. Коли тисяча користувачів, об’єднаних в одній операції краудсорсинґу, зберуть тисячу шматочків інформації, хіба ж то не журналістика? У майбутньому багато журналістів стануть проектними менеджерами, які збиратимуть докупи ресурси на платформах типу Ushahidiзамість того, щоби бавитися в шукачів пригод, якими були репортери-герої художніх книжок – починаючи від Тінтіна і до Калле Блюмквіста.     

Кращі інструменти й системи – це частина відповіді на питання, як зробити, щоби таке перекваліфікування спрацювало. Оскільки напрацьована схема трудового процесу існує для «виготовлення» таких продуктів як статті та розвиток програмного забезпечення, сам процес збирання й обробки матеріалу для звітності, що базується на конкретних даних, за великим рахунком, саме той випадок.

Якась комбінація пагінації та програмування має бути вигаданою для потужного аналізу даних і написання статей в промисловому масштабі. Яким є життєвий цикл структурованої інформації та фактажу, зібраних при особистому дослідженні та краудсорсинґу? Яким чином зберігати, удосконалювати й надавати доступ до різних ітерацій цієї інформації?

Перші набіги програмістів на брандмауер людських ресурсів нюзруму можуть принести нові ідеї типу можливостей вибору версій, відслідковування помилок та «бліх», розподілу завдань. Поки що журналісти-дослідники та ті, які використовують комп’ютерні програми при написанні статтей, можуть перетворити благеньке блимання на постійне світло для того, щоби допомогти інформувати спільноту про журналістські процеси та цінності нового й основного тепер завдання інформаційної журналістики. Графічні редактори можуть творити нові інтерактивні додатки, щоби читач звик до своєї залежності від них так само, як фінансові менеджери колись клюнули на карту ринку від SmartMoney, яка стала, імовірно, першим інформаційним «додатком-убивцею» у новинах.

В епоху, коли все більше й більше користувачів мають телефони з фотокамерами і спосіб завантажувати свій контент онлайн, журналістом стає той, хто найкраще може вибирати матеріал із потопу даних а також керувати ним, а не лише додавати свій. Краудсорсинґ має дозволити медійним організаціям присвятити більше ресурсів для перевірки інформації, виданої іншими, і таким чином завоювати довіру.

Журналістика «зі сцени» буде мати своє місце й надалі, але перевірка фактів «з екрану» стане особливо важливою. Багато досліджень будуть проводитися поза комп’ютером, оскільки журналіст організує спільноту користувачів і команду розробників, щоби вибирати конкретні дані з цього інформаційного потоку. Невже це так погано? Цього ми ще не знаємо. Чи подарує це друге дихання журналістиці? Однозначно.

Переклад — «Медіаграмотність».