Financial Times не лише присвятила першу шпальту українській темі («Заклики до революції в Києві»), а й на сайті статті про протести виділено в головний блок.

Увагу інших провідних інтернет-сайтів також сфокусовано на Україні (The Independent, New York Times, AlJazeera Daily Mail, The Guardian, CNN, Reuters, Huffington Post , The Washington Post, The Telegraph, Forbes тощо). Журналісти не лише оперативно стежать за подіями в країні, але й аналізують, яким чином народний протест може вплинути на подальшу політику Євросоюзу щодо України.

Окупаційний режим Януковича

Висвітлюючи події останніх днів, іноземні журналісти наголошують: силовий розгін мітингу засвідчує, що влада готова застосовувати силу для відновлення «порядку». Настрої мітингувальників зарубіжні видання подають достатньо адекватно: мовляв, незважаючи на заклики до революції, протест має мирний характер, а кровопролитні події біля Адміністрації президента влаштовані провокаторами. Independent пише про живий ланцюг перед міліцією, який утворили противники насильницьких дій. Утім, не всі сайти пояснюють подробиці сутички, однак майже всі опублікували фотографії трактора та бійки.

Хто саме має нести відповідальність за силовий розгін мітингу – президент чи інші представники органів влади – іноземні ЗМІ прямо не вказують. Однак наводять заяви європейських інституцій та цитують учасників мітингу: «У зверненні, опублікованому пізно в суботу, Янукович дистанціюється від інциденту, – пише Financial Times. – Він закликає прокуратуру розслідувати випадок та покарати винних. Однак на вулицях Києва протестувальники покладають провину виключно на нього». Видання цитує Жанну Нестеренко, яка брала участь у параді машин: «Янукович та його режим ґвалтують нашу країну, б’ють наших дітей і крадуть європейське майбутнє. Ми маємо повстати зараз, щоб вберегти нашу країну для наших дітей».

Серед британських видань найбільш гострі оцінки діям української влади дає The Economist. Стаття «Насильство в Києві. Битва за Україну» звинувачує особисто Віктора Януковича у всьому, що відбулося. Після того, як Янукович не підписав угоду про асоціацію, пише видання, він яскраво продемонстрував більш прийнятну для себе альтернативу: «У перші години суботи він надіслав спеціальні загони, щоб побити декілька сотень студентів та активістів, які чергували на мітингу та вимагали європейське майбутнє для України». Видання наголошує, що вперше за 22 роки в Україні відбулося таке насилля: «Це був малодушний та віроломний вчинок влади, вона поводилась як окупанти у своїй же столиці».

The Economist згадує Помаранчеву революцію і зазначає, що тоді Віктор Янукович вимагав від Леоніда Кучми застосування сили проти мирних демонстрацій, однак кровопролиття вдалось уникнути. «Цього разу Янукович отримав шанс діяти за своїм сценарієм. Він кинув Україну в одну із найбільш серйозних політичних криз, із непередбаченими наслідками».

Washington Post також проводить паралель із подіями 2004 року, зазначаючи, що жорстокі дії правоохоронців контрастують із Помаранчевою революцією, коли тисячі людей могли безперешкодно перебувати на Майдані, а міліція зайняла «стриману позицію».

Іноземні видання підкреслюють зміни в настроях протестувальників. Якщо минулої неділі головна вимога полягала у підписанні Угоди про асоціацію з ЄС, то зараз гасла трансформувалися. Громадяни вимагають нових виборів і імпічменту президента, пише британська служба ВВС: «Йти на акцію у неділю закликала українська політична опозиція, однак в першу чергу людей вивела на вулиці жорстокість правоохоронців і бажання бути ближчими до Європи».

На відміну від 2004 року, сьогоднішні протести сконцентровані не на призначенні конкретного політика, пише New York Times. Причиною протестів стало перешкоджання амбіціям мільйонів українців, які розглядають євроінтеграцію як крок до «знищення корупції, зміни юридичної системи та загалом покращення рівня життя у країні».

«Люди на вулицях не тому, що підтримують конкретних політиків, – цитує видання Єгора Соболєва. – Є навіть люди, які кажуть, що вони не потребують політиків. Загальна думка ближче до американських та європейських ідеалів – справжня влада має належати громадянам, а не міністрам, президентам, політикам».

Початок боротьби за незалежність та урок терпіння для ЄС

У вже згадуваній статті The Economist подає аналіз ситуації в Україні та прогноз можливих дій Януковича. Видання зауважує, що його дії можуть призвести до розколу в країні, коли її західна частина та Київ просто відмовляться визнавати чинні органи влади. Видання пише про розмову у Вільнюсі між Януковичем, Ангелою Меркель та президентом Литви Далією Грибаускайте, під час якої він каже: «Я був один останні 3,5 роки… у дуже нерівних умовах, із сильною Росією».

Далі автор статті згадує криваві події січня 1991 року у Вільнюсі, коли жертвами стали мирні демонстранти, які вимагали незалежності. Як відомо, невдовзі СРСР розпався. «Україна також виграла незалежність у той час, хоча ніколи насправді не боролася за неї і не знала, що з нею робити. Але через 22 роки сотні тисяч українців кидають виклик своєму бандитському пострадянському режиму, і битву за Україну як за незалежну державу розпочато».

Глобальний погляд на ситуацію в Україні демонструє The Economist в іншій статті, де пише, що Янукович – не єдина проблема для України, оскільки теперішнє покоління українських політиків формувалось у перше десятиліття незалежності і розглядає владні посади та закони як «активи, які можна доїти». До таких «доярок» входить і Юлія Тимошенко, чиє «лицемірство та жадоба» призвели до того, що президентом став Янукович. Окрім цього видання пише, що протести змінили наслідки саміту: «Значно краще для Євросоюзу, що така негативна реакція на рішення Януковича почалася не в Брюсселі, а на вулицях Києва. Але європейці можуть допомогти». Під допомогою мається на увазі введення санкцій проти Януковича та його режиму в разі, якщо проти мітингувальників буде застосовано силу. Найбільш ефективна зброя в таких випадках – заборона на в’їзд до країн та замороження банківських рахунків політиків.

Зараз демонстранти не довіряють жодним політикам, зазначає автор, і поки не з’являться нові лідери, Захід має сконцентруватися на українських людях – пом’якшити візовий режим, зробити більше студентських обмінів, підтримувати продемократичні групи та моніторинг виборів. «ЄС повинен показати мітингувальникам, що їхні почуття знаходять відгук, навіть якщо їхні політики надто короткозорі, щоб поділяти їх».

Схожу позицію висловлює авторка статті Financial Times «Затримка з Україною навчить Брюссель бути терплячими» – якщо після закінчення саміту здавалося, що перемогла Росія, то масштабний мітинг у неділю змінив ситуацію. Проте це не означає, що влада України піде у відставку або різко змінить зовнішню політику, пише видання: «Протести означають, що західно орієнтовану Україну не невідворотно втрачено для Вільнюса  – і її не буде полишено без бою. Це має бути заспокоєнням для Брюсcеля, який, здається, збирався відступити та скласти зброю».

Автор зазначає, що в майбутньому для ЄС найголовніше уникнути помилок, яких припустились у відносинах із Україною та «не просити того, що Україні дуже важко дати». І не через проросійського президента, а тому, що Україна ще цілком не позбулася пострадянської ідентичності, так само як не позбулася радянських економічних зв’язків. Щоб вирішити цю проблему, потрібно залучити Росію – і хоча тристоронні переговори виключені, пише видання, треба спробувати знайти якийсь компроміс – можливо, замислитися про створення Євразійського митного союзу і обговорити це під час самітів ЄС – Росія. «Яке б рішення не було прийнято, заради України воно повинно забезпечувати тимчасові заходи, які б дозволили їй бути присутньою у двох таборах. Холодна війна, коли Україна розглядалась як трофей, який потрібно виграти або програти, вже минула».

Читайте також огляд іноземних ЗМІ в переддень вільнюського саміту  «Україна – ЄС – Росія: гра не закінчується?»