Україна вкрай рідко буває темою номер один в оглядах новин на німецькому радіо й телебаченні. За останній тиждень ситуація змінилася докорінно. Без репортажів про євромайдан та події навколо нього не обходиться жоден випуск новин у ЗМІ Німеччини. Повідомляти почали регулярно навіть раніше – з 21 листопада, відколи влада в Києві остаточно натиснула на гальма у євроінтеграційному курсі.

Отже, про ситуацію в Україні німецькі ЗМІ інформують нині регулярно й розлого. Утім, щодо об’єктивності та змісту повідомлень є чимало нарікань. Передусім, звісно, від українців, які живуть у Німеччині. Обурені звернення від них надійшли в неділю, зокрема, на адресу Першої програми німецького телебачення.

«Применшені» протести

Головний закид німецьким ньюзмейкерам – очевидні помилки у фактажі про кількість учасників недільної акції протесту. У початкових повідомленнях репортери повідомляли про «десятки тисяч протестувальників», тимчасом як центром Києва вже йшли сотні тисяч громадян, а інтернет наповнювався фотографіями, які були очевидним доказом безпрецедентної масовості протестів.

Під вечір німецький «Перший» статистику таки відкоригував, однак причин для обурення українців менше не стало. Українці в Німеччині критикують перебільшене загострення уваги на особі Віталія Кличка як лідера української опозиції, помилки в повідомленнях про самі протести, застарілі факти й некомпетентність репортерів.

Частину цих обурень я особисто поділяю, частину можу зрозуміти. Однак як журналістка, яка ось уже 12 років живе й працює в Німеччині, я намагаюся закликати до зваженості й терпіння стосовно своїх німецьких колег. Бо проблема не просто в тому, що журналісти некомпетентні чи не можуть розібратися.

Нецікава, поки мирна

Причину треба шукати глибше й визнати: Україна не цікавить німців, допоки вона мирна, спокійна, бідна. Про неї починають говорити тільки тоді, коли вона стає «проблемною». Саме тоді активізуються репортери, як правило, з московського корпункту. Саме тоді, зазвичай із запізненням, починається репортерська робота. Результат виходить добротний, хоча й не ідеальний, особливо зі строгої точки зору краще поінформованих українців.

Я не можу оцінити всього об’єктивно, але в моєму колі спілкування пересічні німці добре поінформовані про події в Україні. Звісно, наголошую, якщо йдеться про проблеми, протести, хвору лідерку опозиції у в’язниці тощо. Про те, що в цій країні ще є гостинні люди, прекрасні краєвиди й багата історія з німцями я говорила поки що виключно з власної ініціативи, як правило в тематичному контексті «ми не Росія, наша мова не діалект російської, а серед відомих політиків є не тільки Тимошенко».

Чому так?

Я чула кілька спроб відповісти на питання, чому склалася така ситуація. Журналіст видання Die Zeit Штеффен Добберт (Steffen Dobbert), як на мене, найкращий автор цікавих «непроблемних» репортажів із України, вважає, що проблема банальна – гроші, фінансування. Німецькі ЗМІ не можуть дозволити собі утримувати кореспондентів і в Києві, і в Москві, й у Варшаві. Київ із цього ряду викреслюють, так би мовити, автоматично, бо Україна – не сусід Німеччини й не Росія – велетенська й непередбачувана. Звідси й фактична відсутність українських тем у медійному просторі Німеччини.

Німецький політолог Андреас Умланд (Andreas Umland), який багато років живе й працює в Києві, неодноразово критикував на шпальтах впливових видань Німеччини ігнорування України німецькими політиками й ЗМІ. Однак він же вважає, що й сама Україна практично не інвестує в свою популяризацію. Де-факто допоки взагалі не створено підґрунтя для того, щоб у світі цікавилися Україною не тільки проблемною.