Українські події продовжують активно висвітлюватися в іноземних ЗМІ – побиття Тетяни Чорновол стало черговою резонансною подією, на яку звернули увагу міжнародні медіа. Угода між Києвом і Москвою 17 грудня, візит американських сенаторів, заяви іноземних дипломатів також в останні два тижні ставали інформаційними приводами. Характер висвітлення української ситуації дещо змінився: до євромайдану вже звикли, висновки щодо результатів протесту стали менш радикальними, натомість з’явилося більше аналітичних матеріалів.

«Беручи до уваги постійну зміну вимог опозиційних лідерів, несподівану тривалість протесту на Майдані, непередбачуваність рішень Януковича, мало хто насмілюється прогнозувати, як закінчиться нинішня ситуація», – писав Guardian.

Ця непевність становища і відсутність єдиного прогнозу політологів дає журналістам змогу робити різні припущення щодо подальших дій Януковича, стратегії Путіна та планів ЄС. Крім того, стало більше коментарів економістів і заглиблення в історію України, починаючи з Київської Русі. Іноземні видання вже значно менше концентруються на побуті протесту і фотогалереях, рідше наводять цитати мітингарів, які спочатку публікувалися в кожному матеріалі про євромайдан. Про антимайдан на англомовних сайтах писали мало, здебільшого зазначаючи, що він міг бути проплаченим, та порівнюючи його настрій із настроєм євромайдану: «Їхня стомлена поведінка та бажання швидше піти додому після кількох годин мітингу різко контрастувала із позитивним настроєм майдану». Заслуговує на увагу матеріал британської служби ВВС «Луганськ: українське місто, де Ленін досі стоїть», оскільки рідко на іноземних сайтах можна було побачити репортажі зі східних областей України, бо вся увага концентрується на Києві та Львові. Журналіст ВВС взяв коментарі в мешканців міста, які налаштовані проти Європи, тому що працюють на заводах та бояться, що втратять роботу, якщо співпраця з Росією погіршиться.

Щодо угоди 17 грудня, то вона, звичайно, не стала несподіванкою: «Поєднання грошей і політичного прикриття є більш прийнятним для Януковича, ніж закон, вільна торгівля та конкуренція і реформи», – пише The Economist. Крім того, автор матеріалу зазначає, що Україна, в якій закінчуються ресурси, потребує готівки, аби запобігти дефолту. Однак при цьому виникає питання, що саме Путін одержить взамін за зниження ціни на газ. Видання припускає, що Янукович пообіцяв Путіну очистити вулиці від протестів та найближчим часом приєднатися до Митного союзу – до виборів 2015-го, чи відразу після їх завершення: «Але здатність Януковича виконати таку обіцянку без розпалення громадянського конфлікту викликає сумніви, щонайменше».

Неодноразово у статтях повторюється теза про те, що без України Росія не зможе зберігати імперський статус, тому жодна ціна не є високою, аби утримати Україну у своїй зоні впливу. Однак Росія може пожалкувати про свій вибір: «Український уряд уже більше 20 років займається тим, що позичає долари в МВФ, Євросоюзу, Китаю, при цьому не роблячи жодних серйозних реформ. Тепер прийшов час платити Росії», – наводить Financial Times слова Ендрю Вейса (Andrew Weiss), аналітика з Фонду Карнегі (Carnegie Endowment).

Про складнощі української економіки йдеться у статті Forbes «Кожен має пам’ятати, що Україна це не “приз”, а величезна відповідальність». Автор порівнює дохід на душу населення в Україні та Китаї: «Чому поглинання країни, яка менш розвинута, ніж Китай, буде корисним для ЄС чи Росії? Чи дасть це щось, чого бракує блоку?».

Нижче йде порівняння демографічної ситуації України та Росії із висновком, що демографічні проблеми значно серйозніші в Україні.

«Отже, Україна – це країна, яка бідніша за Китай та демографічно слабша за Росію. Не багатообіцяюча комбінація». Тим не менш, автор зауважує: це не означає, що Україна погана й українці не заслуговують кращого, однак потрібно реально дивитися на коротко- та довгострокові перспективи країни, які є незадовільними: «Україна неминуче потребуватиме солідних вливань та ресурсів, аби хоча б якось кульгати вперед», а ЄС та Росія мають розуміти, що це неприбуткова інвестиція.

Київська Русь, козацтво та «єдиний народ»

Щоб розібратися у складнощах відносин між Україною й Росією, багато англомовних видань вдалися до історичного екскурсу. Той же Forbes повторно опублікував велику статтю «Україна: на краю імперій» Джорджа Фрідмана, яка вперше  вийшла у 2010 році у серії Geopolitical Journey. У ній автор аналізує унікальне геополітичне розташування України, її історію та політику: «Що для мене найбільш цікаво – Україна незалежна, я думаю, вона й буде незалежною. Але її найглибша проблема, що робити з цією незалежністю – цей план вона може сформувати тільки за допомогою ще когось, тобто Європи чи Росії».

«Чому в Україні так багато революцій?» – на це питання намагається дати відповідь Economist, пояснюючи, що землі України були розділені між Росією, Польщею, Австро-Угорщиною, Литовським князівством та Кримським ханством: «Ця розщеплена історія означає, що Україна – це швидше синтетичне утворення, аніж природно зв’язана держава». Видання пише про мовне питання, різницю в голосуванні між сходом і заходом, а також зазначає, що зовнішній вплив лише зміцнює «безнадійно розділене суспільство». Тим не менш, причина протестів не в цій розділеності: вона значно простіша – корупція та погана влада, і таке погане керівництво країною триває останні 20 років. Верховну Раду при цьому названо «зоопарком, де свистять та влаштовують кулачні бої».

CNN у статті «Чому в Україні безлад» теж шукає відповіді в історії, нагадуючи, що боротьба за країну триває вже багато століть. Так, згадується книга політолога Сем’юела Хантінгтона «Зіткнення цивілізацій». У ній підкреслено, що лінія розділу між західним та східним християнством проходить саме через центр України – це розділення між двома типами християнства та двома типами політичного розвитку, що виникло ще в Середньовіччя та дося впливає на українську політику. Хантінгтон пише, що вектор руху України завжди диктували зовнішні обставини, і визначальним моментом став 1654 рік, коли козаки заприсягнулись Росії в обмін на допомогу в боротьбі з Польщею. З тих пір Україна – до того часу, як 1991 року не стала незалежною – контролюється Москвою, і питання в тому, чи залишиться вона під російським контролем у ХХІ столітті. «У найближчі тижні боротьба за серця та розуми народу триватиме. Але визначальний момент наступить у 2015 році, коли в Україні проходитимуть вибори. Можливо, 2015 рік стане такою ж поворотною точкою, як 1654 рік».

Росія, як і раніше, вважає українців частиною свого народу – на цьому наголошує Тімоті Снайдер, історик, професор Єльського університету, автор книжки «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним». Він згадує нещодавні слова посла Росії у Франції Олександра Орлова, який заявив: «Росіяни та українці – один народ. Це як бретонці та нормандці у Франції. Не можна їх ділити».

«Сотні тисяч українців у Києві і по всій країні проводять ночі на холоді, ризикуючи бути заарештованими та зазнати болю, аби продемонструвати, що їх турбує Україна та її майбутнє. Але вони сподіваються, що воно буде європейським, не російським. Наразі ніхто не виходить на вулиці та не ризикує заради ідеї, виголошеної послом». Тімоті Снайдер переконаний, що Янукович із легкістю віддав би частину української незалежності Росії, якщо б це припинило протести. Однак такий крок йому буде важко зробити, тому що в Україні велику роль відіграють олігархи, які не захочуть потрапити під «путінську версію правосуддя». Тому угода між Януковичем і Москвою може не лише розлютити мітингарів, але й зачепить базові інтереси ворожих олігархів, «і тоді єдиним джерелом підтримки для Януковича буде Москва, та сама, яка вважає що української нації не існує».

У статті Guardian «Українські протести не пов’язані з прагненням до європейських цінностей» автор стверджує, що єдиним можливим майбутнім для України є співпраця і з Європою, і з Росією: «Цей рік – 1025-ліття хрещення Київської Русі – нагадує: багато слов’ян вважають Київ містом – прародителем Росії, воно має значно довшу історію, ніж Москва. Західноукраїнські землі раніше входили до складу Австро-Угорської імперії. А східні були під царською Росією». Тому логічний висновок із історії країни, її політики та сучасної економіки такий, що Україні потрібно дозволити співпрацювати із двома сторонами і «не зачиняти жодних дверей». Автор вважає цілком зрозумілим непідписання угоди у Вільнюсі, а дивним те, що Янукович вів так довго переговори із Брюсселем. На його думку, можна й дорікнути політиці ЄС, оскільки східним партнерством опікувалися Карл Білдт зі Швеції та Радек Сікорські з Польщі, які налаштовані проти Росії, а краще було б, аби переговори вели більш дипломатичні Кетрін Ештон і Стефан Фюле. Отже, виходом сьогодні можуть бути тристоронні переговори, на які варто погодитися Євросоюзу, інакше «нинішня криза повториться».

Чому Путіну варто згадати Сталіна

Як далі розгоратиметься протест і що чекає нинішню владу – тут іноземні журналісти розглядають декілька версій. Характерно, що категоричність висновків зникла: якщо на початку звучали фрази про зміну режиму, зараз все виглядає більш прагматично.

«Можливо, протести ні до чого не призведуть. Але все одно ця нація з 46 мільйонами людей, яка межує з чотирма країнами ЄС, може вибухнути. Людина, яка вважає за найкраще цього не помічати – це Янукович. Його рекорд – підкуплені суди і медіа, переслідування опонентів, прилаштування своїх друзів – доводять правоту протестувальників, які хочуть позачергових президентських виборів», – пише The Economist у редакційній статті. Віктор Янукович має розуміти, що Україна стає некерованою, тому потрібно йти на компроміс. Що радить видання президенту – включити головні опозиційні партії в нову коаліцію в парламенті.

Янукович не міг вчинити інакше на Вільнюському саміті, йдеться у статті The National Interest із заголовком «Україна: ще один Єгипет?». Автор вважає, що ЄС припустилися помилки, пропонуючи Януковичу обрати щось одне – Євросоюз чи Росію, такий вибір був для нього «політичним самогубством», оскільки економіка країни сильно залежить від російського ринку і російського газу, а також погано пристосована до того, щоб отримувати вигоду від європейської торгівлі. «Не обов’язково симпатизувати Януковичу – бандитському політику, який за допомогою корупції править у країні олігархічної економіки – щоб оцінити незавидну ситуацію, в якій він опинився».

Щодо протесту, то автор бачить реальну загрозу усунення влади Януковича, але після цього мітингарі побачать, що будь-який інший політик опиниться у такій же ситуації щодо зовнішньої політики. Наслідком може мати «цинічне ставлення до демократії», яке ослабить Україну і допоможе Путіну взяти її під контроль. Тому не потрібно змінювати правління неконституційними методами, інакше Україну чекає та ж доля, що й Єгипет – постійні народне невдоволення та заворушення. Замість цього саме США та Європа мають оцінити пропозиції Росії і, можливо, Китаю, та зрозуміти, чи можуть вони запропонувати щось рівноцінне. «А якщо Європа та США відмовляться підвищувати ставки, то вони повинні відверто перейти на довгострокову гру і ясно дати це зрозуміти всім зацікавленим сторонам. Стратегічна двоякість не сприяє будівництву єдиної та вільної Європи», – пише автор.

Колумніст New York Times Білл Келлер пише про те, що Путіну невигідно поширювати свій вплив на Україну: можливо, він зуміє заволодіти цією країною, але потім про це пожалкує. Враховуючи його «любов до минулого», Путіну варто було б звернути увагу на досвід іншого правителя – Йозефа Сталіна, який анексував у Польщі Західну Україну. Однак це додало проблем – в СРСР були включені норовливі українці, а Польща стала гомогенною (без української меншості) і від того сильнішою. «Аналогічно, якщо Путін забере Україну в очолюваний Росією союз, йому доведеться заспокоювати громадську думку, регулярно засипати український народ дарами (яких він не може собі дозволити) і поступатися впливом, які він не бажає ні з ким ділити». Але, переконаний Келлер, навіть у цій ситуації невдоволення молодих проєвропейських українців може зростати і впливати й на росіян.

Результат протестів

Щодо ролі нинішніх протестів є різні версії. Так, у Washington Post опублікована стаття із заголовком «Три причини, чому протести в результаті можуть допомогти Януковичу». Одна з них – проєвропейські протести полегшили переговори з Росією, оскільки вдалося досягнути вигідних для України умов: якби ситуація була спокійна, Януковичу було б важко домовлятися з Путіним. Другі дві причини, на думку автора, пов’язані зі зростанням популярності партії «Свобода» – саме представники «Свободи» є найбільш активними та радикальними під час протестів. Якщо раніше на заході України домінували інші опозиційні партії, то зараз частина голосів електорату перейде до «Свободи», й утворити альянс між опозиційними партіями буде важче. Крім того, в Тягнибока може бути реальний шанс потрапити в другий тур президентських виборів 2015-го – й тоді «Януковичу перемога гарантована».

І третя причина – підйом націоналістів допоможе консолідувати прихильників Януковича на сході. Присутність на акціях радикально налаштованих націоналістів відлякує цю частину електорату, і таким чином зміцнює підтримку Януковича.

Інший погляд на роль протестів висловлено в ґрунтовній статті ресурсу Foreign Affairs «Януковичу час піти». Автор вважає, що ці протести оголили правду про Україну, і зараз уже неможливо заявляти, що режим Януковича демократичний. По-друге, протести засвідчили небайдужість українців до своєї долі й несприйняття авторитарних режимів, що підтвердили протести проти Кучми у 2000–2001 роках, проти фальсифікації виборів у 2004-му та європротести в 2013 році. «Якщо режим Януковича переживе нинішню кризу, але відмовиться змінювати свої методи, Україна стане некерованою: режим буде бездіяльним, вже й так падаюча економіка перейде у фазу вільного падіння, українське громадянське суспільство та демократична опозиція ставатиме сильнішою, а про- та антивладні радикали будуть мобілізуватися. Наступне заворушення невідворотне».

Автор пише, що Янукович не має майбутнього в країні, де суспільство усвідомлює, що його бідність та деградація – це прямий результат злодіянь Януковича. Шанси Януковича виграти вибори 2015-го чесним шляхом дорівнюють нулю, а чергова фальсифікація викличе хвилю обурення: «Криза, в якій перебуває Янукович, не менша, ніж криза збудованої ним системи».

Проглянувши іноземні ЗМІ, можна сказати, що українську владу вже звично називають бандитською та корумпованою, але не пророкують їй швидкого кінця, зважаючи на слабкість опозиції. Ще одна прикметна риса матеріалів у тому, що з текстів фактично зникло прізвище Юлії Тимошенко. Нова небезпечна тенденція така: в багатьох матеріалах підкреслюється розділеність українського суспільства та робляться сміливі припущення щодо поширення російського впливу.