«Перші смерті у київських заворушеннях» – матеріали зі схожими заголовками з’явилися на провідних іноземних сайтах.

Фотографії обгорілих автобусів та похмурого й задимленого Майдану контрастують із кадрами протесту, коли він тільки-но починався у листопаді – тон матеріалів тоді був оптимістичний.

«Хоча численні деталі щодо смерті протестувальників ще не відомі… – той простий факт, що вже є жертви, без сумніву, скеровує антивладний протест на нові, можливо, вибухові, рівні гніву», – передає кореспондент британської служби ВВС.

New York Times у статті «Троє загиблих під час протестів в Україні» подала навіть карту київського центру із позначенням головних гарячих точок.

Після висвітлення кривавих сутичок 19 січня іноземні журналісти знову намагаються прогнозувати розвиток політичної ситуації. «Українська велика трійка» – аналітичну статтю з такою назвою опублікувало видання Foreign Affairs. У ній автор Аннабель Чепмен аналізує потенціал опозиції, зазначаючи, що євромайдан має «трьох лідерів, але не має героя», що суттєво відрізняється від ситуації 2004 року. Кличко, пише авторка, найбільш відомий для закордонної громадськості та про нього говорять найчастіше – він прагне, щоб в Україні були європейські стандарти життя. Іноді його називають можливим майбутнім президентом, «хоча багатьох українців непокоїть брак досвіду Кличка та слабка ораторська майстерність». Щодо партії Олега Тягнибока, то вона дуже помітна на протестах, однак дії «Свободи» є радше виявом її власного опортунізму, а не відображенням настроїв протестувальників. Видання зазначає, що радикальні погляди партії не дуже збігаються з її нинішнім проєвропейським курсом. І нарешті Арсеній Яценюк, якого іноземні ЗМІ часто не помічають, хоча він найдосвідченіший політик серед трійки. Незважаючи на досвід, йому бракує харизми – він так і не зміг привернути увагу українців, як це зробила Юлія Тимошенко. «Але частина українців сказали мені, що він найбезпечніший та найбільш реалістичний кандидат, якого може запропонувати опозиція, оскільки це не зірка спорту та не розлючений націоналіст», – пише авторка. У кожного в трійки своя роль: Кличка часто можна побачити на барикадах, де він намагається відвернути насилля, Тягнибок виступає з трибуни, Яценюк закликає до єдності.

Що буде в 2015 році? Результати опитувань засвідчують, що найбільші шанси перемогти на виборах має Кличко, і він вважає, що на вибори має йти єдиний кандидат від опозиції, у той час як Яценюк переконаний, що в першому турі має бути декілька кандидатів. Авторка статті підтримує останню думку, оскільки єдиний опозиційний кандидат стає легкою мішенню для влади, аби спробувати його «виключити з гри». Зокрема, як це сталося з Тимошенко і як це вже намагалися зробити з Кличком – ухваливши у жовтні закон, згідно з яким резидентам інших країн (Кличко в Німеччині) не можна балотуватися на виборах.

Варто згадати і звинувачення Яценюка у закликах до державного перевороту. Якщо ці плани режиму Януковича буде втілено, залишиться найвигідніший для влади кандидат – Тягнибок: «Його кандидатура суттєво поляризує Україну між заходом та сходом, ставлячи ліберальних українців у складне становище».

Що робити слабкій опозиції у такій ситуації? Опозиціонери мають більше уваги звернути на громадські ініціативи, нові проекти активістів – і не просто взяти від них вигоду для себе, а подумати, як саме вони можуть допомогти здійснити демократичні зміни. Видання наголошує, що таких ініціатив та проектів з’явилося декілька під час протесту, зокрема це hromadske.tv.

Крім того, що ще важливіше – треба «налагодити стосунки» між опозицією та протестувальниками. Вигуки «Нам потрібен лідер!» нагадали про початок євромайдану, коли він складався з двох частин: політичного на Європейській площі та неполітичного на Майдані Незалежності: «Сотні тисяч українців, які протестують на майдані, не хочуть ще одного Януковича. Але вони й не хочуть ще одного Ющенка – це буде найбільшою зрадою».

Washington Post оперативно публікує матеріали про продовження українських протестів – мабуть, найактивніше серед іноземних ЗМІ. Окрім фото, відео, таймлайну протесту та новин із інформаційних агентств, з’являються й ширші матеріали – зокрема стаття міжнародного блогера Макса Фішера «Українські протести повернулись. Ось чому».

У ній автор називає декілька причин поновлення мітингів в агресивній формі. По-перше, «узаконення диктатури» – це сталося після підписання Януковичем законів, які «обмежують базові свободи». По-друге, українці не погоджуються з проросійським курсом – а нові закони цей курс знову продемонстрували, адже багато хто називає їх «російськими». І по-третє, ключі причини, які викликали протест, нікуди не поділись. А саме – розділеність суспільства та розділеність політиків між заходом і сходом. «Майже кожна українська влада з часів незалежності розглядалась як така, що представляє лише одну частину суспільства, в той час як інша ненавиділа його чи її, і сприймала як іноземного агента», – пише автор. До цього треба додати корупцію та економіку, яка переживає погані часи. З іншого боку, підкреслює автор, є одне застереження – не для всіх українців перераховані причини залишаються принциповими. Після двох місяців протестів багато хто втомився й хоче повернутися до «нормальності», схожа ситуація була в Єгипті, де люди також втомилися протестувати. Крім того, частину українців перспектива путінського режиму не лякає.

У редакційні статті Washington Post «Захід має звільнити Україну від путінського захоплення» видання висловлює свій погляд на протести. У ній ідеться, що антидемократичними законами Янукович примудрився викликати ще потужнішу хвилю протестів: «Можливо, Янукович нічого не розуміє в українській політиці, незважаючи на те, що він вже більше 10 років очолює одну з найбільших партій країни. Або, можливо, він діє не за власною схемою гри, а за схемою гри Путіна. Схожа ситуація була і в 2004 році».

Washington Post пише, що хоча західні режими не можуть контролювати події в Україні, але вони могли б робити набагато більше, аби захистити націю, яку вели на шляху до євроінтеграції. «Деморалізовані європейські лідери, здається, залишили Україну у той момент, коли мали б діяти, щоб зупинити репресії Януковича. Вони мали б готувати санкції проти президента і його кола, які почнуть діяти у разі застосування сили проти демонстрантів». У статті також ідеться, що Вашингтон має визнати спроби Путіна насадити авторитарну модель у країні, яка намагається стати демократією – і прикликати його до відповідальності.

Схожа думку звучить і у статті Independent «Патова ситуація в Україні: чи достатньо робить Брюссель, щоб допомоги протестувальникам, які бажають бути частиною ЄС?»

«У перші дні [протестів] добре відомі золоті зірки та яскравий синій колір ЄС було видно на прапорах, будівлях, його навіть малювали на обличчях. Зараз їх складно знайти. В останні дні більше видно диму та іскри, що летять в небо», – йдеться у статті.

Видання пише про нові антипротестні закони, які викликали обурення громадян, і наголошує, що заяви євродипломатів щодо цих протестів різняться між собою. З одного боку, вони їх засуджують: так, міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт назвав їх «найбільш серйозними репресивними законами», які він бачив за весь час роботи у європейському парламенті. Після зустрічі в Брюсселі закордонні міністри закликали Україну скасувати закони, які «надзвичайно обмежують фундаментальні права українських громадян на асоціацію». Але з іншого боку, закордонні міністри наголосили, що вони готові підписати угоду про асоціацію, «так скоро, як Україна буде готова». Це викликає питання щодо різних меседжів, які Євросоюз посилає у Київ, пише Independent.

«Угода про асоціацію все ще має бути на столі для України, але не обов’язково для нинішньої адміністрації, яка скомпрометувала себе, відмовившись підписати угоду у Вільнюсі та запровадивши зараз драконівські антиконституційні закони і застосовуючи насилля проти Євромайдану», – сказав у коментарі для Independent Яцек Саріуш-Вольський, польський дипломат і член Європарламенту. Він додав, що угода має залишитися, а Євросоюз повинен дочекатися президента, якому можна довіряти, і який має гарні наміри – «не лише підписати, але й виконувати – і це не випадок Януковича».

Підготувала Марина Дорош