«Поліцейський, що застрелив чорношкірого підлітка у Фергюсоні (штат Міссурі, США), звільнився». Таке повідомлення (з певними варіаціями, але наведені вище слова обов’язково містилися в ньому) в останній день осені фігурувало у стрічках новин практично всіх українських інформагенцій. На щастя, Україна — не Росія, й у текст не впліталися оціночні судження чи то випускових новинарів, чи то редакторів інформагенцій, що, мовляв, це зухвале вбивство стало наслідком існування у США глибоко закорінених расистських настанов, спрямованих проти чорношкірих афроамериканців…

Але і зазначеної фрази, яка ставить якщо не крапку, то крапку з комою в перебігу драми, що розігралася в невеликому американському містечку, цілком достатньо, щоб засвідчити непрофесіоналізм та упередженість тих вітчизняних інформаційних служб і мас-медіа, що подавали повідомлення про цю драму у форматі «вбивство поліцейським беззбройного чорношкірого підлітка» та «протести через судове рішення не притягувати до відповідальності поліцейського Даррена Вілсона за вбивство темношкірого підлітка Майкла Брауна, тривають по всій території США».

Чому можна (і, як на мене, треба!) вести мову про непрофесійність та упередженість, адже ці медіа тільки транслювали повідомлення провідних західних інформагенцій та інформаційних служб знаних телекомпанії, а там знають, як слід зважено й політкоректно подавати сюжети, пов’язані з такою тонкою матерією, як міжрасові відносини?

Винесімо поки що за дужки питання про «зваженість» і «політкоректність» — поговорімо про наші вітчизняні медіа.

Найперше, в оригінальних повідомленнях ужито щодо Майкла Брауна термін teenager. Ужито цілком справедливо — цей термін вживається стосовно осіб обох статей віком 13-19 років. Але ж перекладається він і як «підліток» (коли йдеться про особу 13–16 років), і як «юнак», «юнка» — коли йдеться про особу 16–19 років! Майклу Брауну було 18 років. Щодо осіб такого віку в Україні не вживається термін «підліток» — нагадаю, що у 18 років українські громадяни стають повноправними особами, мають право одружуватися та голосувати і — не останнє за важливістю! — в цьому віці хлопців призивали й, очевидно, ще чималий час призиватимуть до війська. А підлітків ані на виборчі дільниці не пускають, ані до війська не призивають, бо ж вони є неповнолітніми особами.

Інакше кажучи, слід було писати — «темношкірого юнака», і не інакше.

Цікаво, що іноді в повідомленнях ішлося про «18-річного підлітка», хоч і дуже рідко. Проте все одно вік загиблого був відомий українським новинарям! Тож писати й говорити про Брауна як про «підлітка» означало свідомо чи несвідомо дезінформувати аудиторію. Зрештою, куди коректніше було би вжити слово «тинейджер», принаймні, не було б непрофесіоналізму та омани.

Далі — більше. Якщо досі йшлося про те, що умовно можна назвати труднощами перекладу, то тепер ітиметься про куди важливіші речі.

Чомусь практично всі медіа України вирішили, що колір шкіри загиблого — річ куди важливіша, ніж інші подробиці драми у Фергюсоні. Чому? Невже ж расова ознака — це головне, і в «Отелло» Шекспіра соль сюжету полягає в тому, що чоловік Дездемони є «мавром»? Звісно, трапляються ситуації, коли йдеться про злочини на расовому ґрунті, але зводити геть усе до раси — це, перепрошую, латентний расизм.

Тим більше, що перший етап драми у Фергюсоні — загибель Майкла Брауна — характеризується куди важливішими речами, ніж колір його шкіри.

Судова  влада опублікувала повні протоколи попереднього слідства в цій справі, тому охочі зможуть перевірити все написане далі мною за ними. Тільки попереджаю: там 4799 сторінок тексту.

По-перше, Майкл Браун мав 193 сантиметри зросту і 132 кілограми ваги. Це був не нещасний худенький хлопчина (такий образ підсвідомо асоціюється зі словами про «темношкірого підлітка»), а здоровенний «качок».

По-друге, Даррен Вілсон зовсім не випадково опинився на шляху Брауна — він отримав описання грабіжника, який щойно вчинив злочин у продовольчій крамниці. Відеокамера зафіксувала, що грабунок цей учинив Браун разом зі своїм другом Доріаном Джонсоном. Поліцейський зафіксував грабіжників, які йшли посеред дороги, викликав підкріплення і попросив їх зупинитися та підійти до автомобіля. Вони виматюкали стража порядку, але підійшли, і «качок» Браун через відкрите вікно двічі вдарив поліцейського, який сидів в авто, в обличчя (у справі ви знайдете медичне свідоцтво і фотографії синців). Далі Вілсон витягнув пістолет і почав стріляти — як і належить, по кінцівках грабіжника. Друга куля влучила Брауну в руку, яку він просунув у вікно автомобіля; експерти знайшли краплі крові «беззбройного підлітка» в салоні машини (до речі, охочі можуть прикинути силу удару цього «качка» — а потім зробити висновок, чи потрібна була йому зброя в сутичці врукопаш із поліцейським). Після поранення Браун кинувся було тікати, Вілсон побіг за ним і стріляв навздогін, але жодного разу не влучив — знов-таки, це можливе тільки тоді, коли він намагався влучити в ноги, а не вбити грабіжника.

По-третє, потім почалося найцікавіше — втікач розвернувся й попер на стража порядку (це засвідчила доріжка крапель крові з пораненої руки). Тільки тоді поліцейський почав стріляти на враження. У Брауна влучило 5 куль, не рахуючи першої, в салоні авто, й тільки остання — в голову — зупинила його. І не дивно: посмертна експертиза довела, що він був обкурений марихуаною…

Інакше кажучи, не менш важливою (на мою суб’єктивну думку, значно більш важливою), ніж інформація про колір шкіри «підлітка» мала би стати інформація про вчинення ним кримінального злочину і перебування у стані наркотичного сп'яніння. Ну а щодо відсутності в Брауна зброї… Адольф Гітлер віддавав накази про знищення мільйонів євреїв, не тримаючи зброю в руці; єдиною людиною, яку він власноручно застрелив під час Другої світової війни, став він сам. І Сталін також був беззбройним, чи не так?

Уявімо собі написану в «фергюсонівському» стилі рекламу фільму «Операція “Валькірія”»: «Полковник Клаус фон Штауффенберг намагався вбити за допомогою “пекельної машинки” беззбройного ветерана війни Адольфа Гітлера»… Неможливо уявити? Чому ж можливі «об’єктивні» повідомлення, де не вказується ані про наркотичне сп’яніння, ані про вчинений грабунок, а йдеться тільки про «беззбройного підлітка»?

Інакше кажучи, вітчизняним медіа варто було б не забувати, що Вілсон застрелив наркомана і грабіжника, діючи в порядку самооборони. Мовчати про ці чинники або вважати їх неважливими — це, як на мене, дезінформація. Не має особливого значення, якого кольору була шкіра у грабіжника, який до такої міри обкурився, що попер на охоронця порядку. Головне — що він учинив акт грабунку й агресивно поводився зі стражем закону. І не має значення, якого кольору була шкіра в поліцейського, якщо цей поліцейський діяв суворо за інструкціями (що і встановив суд). До речі, якби Браун і далі тікав, то, очевидно, все обмежилося б його простреленими пальцями…

Ну а коли агресивні натовпи, які у Фергюсоні (населеному майже виключно афроамериканцями) громили магазини й палили автомобілі, медіа звуть «учасниками акцій протесту проти расизму» (тоді як знищене ними майно належить таким самим темношкірим, як і вони самі), то в мене постає логічне запитання: а чому чорносотенців столітньої давнини в підручниках не звуть «учасниками акцій протесту проти єврейського засилля»? Чому так само не звуть нацистських штурмовиків? Погром треба звати погромом, а погромник, як на мене, — завжди погромник, який би колір шкіри в нього не був чи під якими прапорами та гаслами він би не виступав.

Отож, хоч-не-хоч, а чимало українських медіа виступили поширювачами або суттєво викривленої (як у випадку з «підлітком»), так і неповної інформації, тоді як тільки повнота інформації дозволяє скласти уявлення про цю драму.

І на закінчення — про позицію значного, якщо не переважного числа мас-медіа США щодо подій у Фергюсоні. Доводиться констатувати, що ці медіа керувалися якимись дуже дивними критеріями; хтось, можливо, назве їх політкоректними, але це саме той випадок, коли «політкоректність гірша за ленінізм» (Володимир Буковський). Скажімо, низка американських ЗМІ посилалася на оцінку ситуації «популярним пастором Джесі Джексоном», чомусь забувши згадати, що цей політик (а він передусім політик, бо двічі намагався висунутися кандидатом у президенти від Демократичної партії) був одним із улюбленців газети «Правда» часів Брежнєва й Андропова, а на додачу ще й «борець зі світовим сіонізмом» («Обама перерве правління сіоністів у США»). Ну а Доріан Джонсон, якого деякі ЗМІ іменують «незалежним свідком», насправді є співучасником грабунку, якому Браун у момент сутички з поліцейським передав украдену коробку з сигарами… Щось негаразд у царстві свободи, недарма ж у Штатах більшість ЗМІ називала команду єгипетського екс-президента Мурсі — прихильників шаріату, кліторотомії для дівчат і жінок та всесвітнього халіфату — «поміркованими ісламістами»…

Насправді, як на мене, «безберега політкоректність» є зворотною стороною та «перетвореною формою» (Карл Маркс) банального расизму. Бо в її основі — на рівні підсвідомості — лежить настанова, що чорношкірі та інші небілі люди (але передусім чорношкірі) органічно нездатні адекватно реагувати на правдиві повідомлення про негідні та злочинні діяння представників їхньої раси, що вони неспроможні мислити раціонально, що до них слід ставитися як до соціально неповносправних (чи навіть неповноцінних), що їх слід берегти від усіляких подразливих чинників, надаючи певні преференції вже за самим фактом їхнього походження. Що ж, російська інтелігенція у своїй масі століття тому зачудовувалася «народом-богоносцем», возносила осанну його непідробним чеснотам… Невже історичний досвід нікого не вчить? І навіть те, що понад 90% афроамериканців у США гине від рук таких самих афроамериканців, нікого не змушує робити правильні висновки? І що від рук чорношкірих люмпенів у Фергюсоні страждало чесно нажите майно таких же чорношкірих, але не люмпенів, а працьовитих законослухняних людей, — невже ж це виявилося нецікавим багатьом американським медіа?

Добре, то їхні справи. Самі розберуться. Та невже ж нам в Україні нецікава реальна, а не істотно викривлена історично сформованими різного роду підсвідомими комплексами значної частини журналістського корпусу США картина драматичних подій у Фергюсоні? Невже українські мас-медіа не хочуть (чи не можуть?) дивитися на світ власними очима? Невже глядачі й читачі України повинні самостійно вишукувати інформацію в інтернеті, коли йдеться про певні сюжети, тоді як низка провідних інформагенцій країни дає неповну й недостовірну інформацію? У всякому разі не варто в усьому сліпо копіювати «передовий Захід» — марксизм-бо прийшов до нас теж із Заходу…