Перед початком нового телесезону оглядач «РГ» заглянула в Останкіно на територію ОТР. І яке ж було моє здивування, коли, замість крихітної кімнати, де телебачення робиться, що називається, «на колінах», я побачила свіжовідремонтовані кабінети й апаратні, нову студію з симпатичним молодим ведучим, просторі ньюзруми... Анатолій Лисенко – у прямому і переносному сенсі – в новому кріслі, в кабінеті, який ще пахне фарбою. За спиною гендиректора – ряд картин. На центральній – зображені книги. А на одній із тих, що праворуч – мікрофон, піднесений під водою до рота... риби.

– Анатолій Григорович, для мене ваші нові інтер'єри – сюрприз. З одного боку кажете, що немає коштів, з іншого – те, що я бачу, не поступається жодному сучасному телеканалу.

– Відрізняється, перш за все, фінансуванням. Гарна техніка, апаратні – власне, на це пішли всі кошти, які були виділені кредитом. У нових приміщеннях поки просторо. Але коли я порахував скільки народу буде в них сидіти...

– І скільки?

– Чоловік 450.

– Коли ми робили в «РГ» прес -конференцію, присвячену першим 100 годинам ефіру, скільки тоді було у вас співробітників?

– 120. А тепер в три рази більше. Ми ще стільки не набрали. Техніка вимагає обслуговування. А осікльки в нас закладено використання техніки порядку 20-24 годин на добу, то на ранкові, денні та вечірні ефіри, на кожен пост потрібні люди. І коли всі сюди прийдуть, буде затісно.

Закриють чи ні?

– Тобто Громадське телебачення, як багато хто говорив цього літа, не закриють?

– Було багато людей, які ще до початку нашої роботи активно говорили, що нас потрібно закрити. А зараз я поліз в інтернет, почитав, що писали люди...

– Одну хвилиночку, ви ж раніше не користувалися комп'ютером.

– Треба вчитися, що ж поробиш. За майже 55 років роботи на телебаченні я в житті не стикався з такою кількістю злоби.

– Лають здебільшого за нудьгу.

– Вершиною була заява одного товариша, якого я вважав пристойною людиною: «Анатолій Григорович, подумайте про свій некролог» . У моєму віці взагалі говорити про некролог нетактовно. Але це вже не критика, а хамство. Лають нас за дві речі. Перше – ми не виправдали надії, що ОТР – це буде телебачення «Геть!», що ми станемо закликати людей на площу і так далі. Якби ми виходили регулярно з портретом Навального в куточку, то вважалося б, що ми – Громадське телебачення.

– Кажуть, що ви запрошували в ефір опозиціонерів, у тому числі і Навального. Але вони не пішли.

– У нас були сюжети, і про Навального теж. Як запрошували людей, які займаються опозиційними питаннями, так і продовжують запрошувати. Хтось іде, а хтось – ні. Я розумію, чому багато хто відмовляється. Адже я достатньо пропрацював у цьому світі і добре знаю цих людей, що стоять на так званих особистісно-демократичних позиціях. Так що навряд чи хтось може мене звинуватити в консерватизмі і прагненні повернутися в минуле. Але багато хто не приходять з однієї простої причини. Як сказала мені одна людина, яку я ціную, хороший журналіст і затятий опозиціонер: «Розумієш, якщо ми будемо ходити до тебе, це означає, що у нас відкриті всі шляхи. А як же ми будемо тоді критикувати?». Для мене не існує, скажімо, можливості надати слово Удальцову . Я надто добре знаю історію нашої країни , щоб зрозуміти чим завершується те, до чого закликають Удальцови.

– А друга річ, за яку вас критикують?

– Ви самі сказали: за нудьгу. Хоча вже зараз багато хто говорить нам «спасибі». Давайте розберемося. Люди звикли до телебачення екшн. До телебачення скандалу і викриття. І це стосується не тільки ТБ. Якщо в журналі немає матеріалів про 3-4 розлучення, то ніби як і номер даремно пройшов. Це наша вина. Ми виховали! Люди чекають або розваги, або хорошого соковитого скандалу. І раптом в ефірі просто йде розповідь про життя країни...

– Пам'ятаю, були закиди й у ​​тому, що коли вся країна обговорює важливу новину, Громадське телебачення розповідає про щось своє.

– По-перше, ми встигаємо показувати далеко не все. В нас немає кормережі. Ми використовуємо матеріали місцевих студій. Наші хлопці не встигають виїжджати. На сьогодні, на сотий день роботи, ми ще звідси – з нового приміщення – не ведемо мовлення.

Кухня Громадського телебачення

– Давайте нагадаємо, що все літо ви віщали в тестовому режимі.

– Так воно і є. Ось зараз ми переїжджаємо.

– І з першого вересня...

– Затягнули. Думаю, що до 19 вересня закінчимо переїзд. До сьогоднішнього дня ми працювали в п'яти місцях. Програма «Правда» в одному місці, «Соціальна мережа» – в іншому, інформація – у третьому, Гоша Куценко та їхня команда – у четвертому.

Після 19 -го вересня основна маса програм виходитиме звідси. І вже не можна буде сказати, що це – тестовий режим. Ми опановуємо нову техніку. Нам доводиться витрачати частину коштів на те, щоб вчити людей із нею працювати. Довелося витратити зайві гроші і на перевезення та замовлення нових декорацій.

– Анатолій Григорович, хіба зараз на телебаченні потрібні гроші на декорації? Тепер за ведучим ставиться екран, на якому можна показати все, що завгодно.

– Так. Але, як не дивно, для того, щоб повісити екран, потрібно пройти таку кількість погоджень, зібрати стільки документів, починаючи від пожежних та інших. Ми ж в'їхали в чужий будинок. Це ж не наше. Ми продовжуємо орендувати приміщення біля телецентру, якому ми дуже вдячні, тому що він більшу частину кухні та господарських складів віддав Громадському телебаченню.

– Тобто можна напряму говорити про кухню Громадського телебачення?

– Так, зверніть увагу, в половині наших кімнат немає вікон.

ОТР пішло на базу. Технічну

– Давайте все-таки відповімо на запитання про фінансування. Ви мені якось розповідали, що коли очолювали російське телебачення, в якийсь момент, вийшли і сказали всім ЗМІ, що зупиняєте роботу, бо немає грошей. Завданням було привернути увагу влади, що вийшло. Як я розумію, зараз, у випадку з Громадським телебаченням, ви повторили самого себе?

– Може бути. Скажу чесно – я навіть не хочу говорити про гроші. Я втомився від того, що постійно дзвонить телефон і різні люди запитують: «А скільки грошей вам видали?», «А на що ви їх збираєтеся витрачати?». У будь-якому виданні, в тому числі і у вашому, якщо зайти в бухгалтерію «Російської газети» і попросити, щоб розповіли подробиці фінансування, виділення державою коштів і їх витрачання – думаю, що пошлють далеко.

 – Але ви ж самі кажете , що ОТР не вистачає фінансування.

– Так. Ми один раз сказали і на цьому закінчуємо. Більше говорити на цю тему не будемо. Якщо держава і засновники вважають, що достатньо, нехай буде так. У нас коштів не вистачало з однієї причини – вони пішли на створення технічної бази. Тепер база є. І ми думаємо, як вкластися у виділені кошти. Постараємося. Так, звичайно, хотілося б, щоб з'явилося більше яскравих передач, закуповувати більш дорогу продукцію. Адже ми багато в чому себе обмежуємо, не можемо зробити ту чи іншу програму. Якщо подивитеся, то на столі у мене лежать не розробки передач, про що б я мріяв, а розрахунки і бухгалтерські звіти.

– Однак я у вас на столі бачу також і програмну сітку.

– Спираючись на неї, ми й робили фінансові розрахунки.

– А що пожертвування? Ось Михайло Сеславінський – 100 тис. рублів – особисті кошти віддав ОТР.

– Я дуже вдячний Михайлу Сеславінському. Михайлу Федотову, міністру зв'язку Миколі Нікіфорову – він був першим: як тільки ми вийшли в ефір, мені зателефонував його заступник Олексій Волін і сказав, що міністр перевів нам гроші. Переводять. Хто багато, хто – ні. Але я говорив і говорю, що на пожертви існувати неможливо. Цього року ми почали працювати, коли вже всі кошти були розподілені. На наступний рік розраховуємо, що з'явиться і спонсорська реклама.

Шеремет розповість «Правду»

– Переходимо до програмної сітки. Що сталося з Андрієм Норкіним – ведучим ток-шоу «Правда»? Чому він пішов?

– Нічого. Ми спочатку домовлялися, що він суміщатиме – вести програму «Правда» у нас і працювати на «Коммерсантъ FM». Були до нього певні претензії по ритміці ведення, з підготовки передач. Але це – звичайна історія. Норкін веде на радіо щоденну передачу. Ми домовлялися на суботній і недільний ефіри. Поєднувати стало неможливо. У новій студії ми не можемо підлаштовуватися під нього. Норкіна замінили. Зараз у нас з'являться молоді хлопці. Я дуже задоволений ними – шалена хороша команда. А у програми «Правда» буде новий ведучий – Павло Шеремет. Журналіст не менш відомий за Норкіна, з активною громадянською позицією. Він вже записав кілька передач. Думаю, що з Норкіним ми продовжимо співпрацювати, є пропозиції – не хотілося б його втрачати. Були плани залучити й інших відомих ведучих, але поки не можемо – не виходить по грошах.

– Що з програмою «Соціальна мережа»? Вона у вас вийшла найскандальнішою.

– Програма живе. Була якось зроблена передача. Хлопці працювали десь на стороні, принесли сюди змонтовану програму пізно, і вона не читалася. Апаратура – річ примхлива. Паніка. Ми прийняли рішення ставити повтор, а назавтра пустити в ефір цю програму, усунувши технічні неполадки. На наступний день вона вийшла без змін. Але це був перший скандал.

Другий стався після знаменитого розлучення. Був такий стьобний сюжетик, де говорилося про те, що зараз Путін розмістить у мережі свою фотографію оголеного по пояс мачо і дівчата всі кинуться до нього. Я сказав так: розлучення, хто б не розлучався, це завжди для людей трагедія. Може, я – людина консервативна. Тим більше, якщо хоч якісь книжки читати. З книг та інтерв'ю друзів з Німеччини ясно було, що для Людмили Путіної публічне життя – це смертна мука. І я можу її зрозуміти, тому що бути дружиною президента – це для 18 -річних дівчаток і «барбі» з Рубльовки здається «Ах!». А це – важка робота. Путіна за характером, наскільки я зрозумів, людина досить замкнута. Я дивлюся, як вона берегла своїх доньок від уваги преси. І можу тільки зняти капелюха перед нею. Вона – молодець. Не впускала знавіснілий натовп з криками «Давай подробиці!» у свою сім'ю. Сказав зняти сюжет з ефіру. І раптом... Ці ведучі ображені! Вони подали заяви! Першого липня якраз у них закінчувався термін договору. І я сказав, що не хочу, щоб вони працювали тут. Я не розумію виносу сміття з хати – це називається «все на продаж».

Телекритика «на колінах»

– Прямо навпроти вашого робочого місця висить плакат «Телекритик не спить!».

– Ви звернули увагу, що на ньому зображена акула, яка проковтнула об'єктив? Є телекритики, до яких я дуже шанобливо ставлюся. Розумію, що їм потрібно щось знайти – сам стільки років вів телеколонку. Але коли мені в якості альтернативи говорять, мовляв, те, що роблять Тетяна Лазарєва і Михайло Шац – це і є громадське телебачення... Одразу скажу – мені дуже подобаються обидва. До речі, ми пропонували Тетяні – і я, і мій заступник Олександр Пономарьов – прийти до нас вести програму. Але «голос прозвучав даремно». Я подивився їхнє «Телебачення на колінах». Чимось це схоже на передачу «Веселі хлопці», яку колись робили Книшев з командою. Таке хуліганство раннього КВНу. Миле, хороше, але все-таки home-відео.

Можу сказати тільки одне. Якщо нас протиставляти і робити такі висновки, що ось це – громадське телебачення, а це – ні, тобто телебачення «на колінах», а є телекритика «на колінах». І телекритика «на колінах» все-таки не має так тиражуватися.

Перемикаючи канали

– Як вас дивилися весь цей час ?

– Дивились нас не дуже. Багато ми втратили глядачів, та й зараз не знаходимо, через складність перегляду.

– Нам у редакцію багато телефонують з регіонів з цього приводу.

– А нам і листи пишуть, і шлють телеграми. «Ви у мене на 25-му каналі, на 33-му, на 115-му». Приятель запитує: «Де тебе шукати?». Я відповідаю: «Нишпорити по каналах». Він каже: «У мене їх 718!».

– Але, як я розумію, через рік ця проблема вирішиться?

– Так, коли ми вийдемо на ППС платформи, там все нормально. Ми намагалися добитися, щоб кожна з мереж, яка нас показує, ставила однаковий номер каналу. Але у них же все давно розподілено за договорами. Це дуже сильно під'їдає нашу аудиторію. У нас все-таки вона вікова. А літнім людям важко шукати. Далеко не у кожного є телевізор, підключений до кабельної мережі. А іноді й оператори на місцях обманюють. Нам повідомляють про такі випадки, ми дзвонимо.

Хоча з іншого боку можу сказати: багато людей  надсилають листи про те, що вийшли на нас і дивляться. Щось подобається, щось – ні. Пропозицій величезна кількість.

Але нагадую, що ми ставимо в основу для себе в першу чергу не рейтинги, а зміст.

«Давайте тихенько, давайте напівголосно...»

– Про зміст. Що, крім Шеремета, буде нового в наступаючому сезоні?

– Поки боюся вести переговори. Я їх вів – з багатьма шанованими і відомими людьми. Але я не можу сказати, мовляв, прийди – попрацюй, але ми готові платити мало. І ,на жаль, всі чутки – так, от їх закриють, так, вони нікому не потрібні – теж відіграють велику роль. І у спонсорстві, і в усьому іншому.

Ось зараз ми змінюємо зміст інформації – у нас з'являться коментарі, яких не вистачає. Сподіваюся трохи розширити географію новин. Багато листів приходить – люди хочуть поради. Не такої, як дає Геннадій Малахов. А про ЖКГ, освіту, охорону здоров'я.

– Дивно, зараз майже всі федеральні канали роблять на це ставку – на медицину, освіту, комунальні послуги.

– Мабуть, має бути інший характер передач. Я дивлюся програми з медицини – маю до цього певне відношення. Скажімо, Олена Малишева робить циркове шоу на тему охорони здоров'я, і не поступається Полуніну. Наш глядач більш серйозний. Тож ми думаємо над програмою, яку називаємо для себе «Відкриті двері», «Страна Советов». Ми зараз починаємо серію передач – трансляції з Держдуми. Хто вносить закон, чому, як його обговорюють...

– У вас з'являться якісь покупні передачі або просвітницькі – як на каналі «Культура»? Ось П'ятий канал підняв свої рейтинги багато в чому за рахунок того, що вони стали показувати фільми та серіали, що проходили по Першому каналу.

– Можу похвалитися нашим кінопоказом. Так, у нас немає бойовиків і блокбастерів. Але нещодавно у нас пройшли субота і неділя з Левом Толстим. Від «Воскресіння» до «Крейцерової сонати». У нас пройшов Тарковський. Я вдячний Карену Шахназарову за допомогу – у нас йдуть кращі, еталонні фільми. І ми хочемо збільшити цей розділ.

Першого вересня буде фільм, який я мріяв показати – «Першокласниця». Інтерв'ю з Наталією Защипіною і розмова з різними людьми, якими вони були першокласниками. Чого вони чекають від школи та інституту. Чому перше вересня – це свято нового? Ми задалися питанням, скільки сьогодні коштує відправити дитину до школи. Весь день буде присвячений цим розмовам.

Ми розповідаємо про периферію. На «Соцмережі.doc» пройшли чудові документальні фільми. І зворушливі, і пізнавальні, і трагічні. Один sз них присвячений Ханти-Мансійськe. Тому як «наступають» нафтові вишки.

Чудова передача, яку ми робимо з Миколою Александровим – розповідь про нові книги. Можливо, ми її розширимо. Є одна цікава жінка – ведуча. Сергій Миколайович може комусь подобається, а комусь ні, але він розповідає про культурне життя провінції! Ось нам глядачка написала: чому у вашому інформаційному випуску про акцію «Ніч у музеї» замість Пушкінського або Третьяковки ви показуєте якийсь нижегородський музей? Але якби вона колись в житті була в нижегородському музеї! Нам це цікавіше.

– Нове ток-шоу запустити не плануєте?

– Поки нам вистачає «Правди». Є кілька розробок. Але поки у нас всього дві маленькі студії, і ми просто технічно не можемо. Але несуть ідеї, сперечаються... Багато нападали на передачу «Соціальна мережа». І було за що! Але я дивлюся, як вона змінюється на очах. Ми як і раніше робимо ставку на маловідомих хлопців, які самі мають себе зробити. Ставимо їм завдання: ви повинні працювати так, щоб завтра вас прийшли зманювати.

– Що основне ви хочете сказати перед початком нового сезону?

– Хочу сказати тільки одне: давайте не будемо поспішати. І не треба чекати від телебачення, що воно – засіб війни. Зараз всі настільки нервові і політизовані . Всі хочуть викриттів або скандалів. Але скандалів на нашому каналі не буде.

Сусанна Альперіна, Российская газета